«Детектор медіа» продовжує не лише підбивати підсумки 2010-го, але й ділитися зі своїми читачами поглядом на перспективи 2011-го. Свої сподівання щодо подій наступного року вже висловила Тетяна Неймаш. У цьому матеріалі про те, чого чекають від медіа в 2011-му, розповідають журналісти ТК Мар'яна Закусило, Отар Довженко та Світлана Остапа.

Мар'яна Закусило: Мої очікування від 2011 року

Ринкові

1. Як ТК, так і багатьом відвідувачам засідань Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, хочеться реального, а не формального ухвалення рішень у регуляторному органі. Йдеться про те, чого вже давно просила-рекомендувала громадська рада, - відмови від погоджувальних нарад за зачиненими дверима. Всі знають: справжні засідання, де вирішуються питання, проходять по вівторках, а по середах відбувається показне голосування на публіку. Апофеозом цієї звички Нацради став заклик Оксани Головатенко до колег, мовляв, навіщо зараз це обговорювати - вчора про все домовилися. Справді, дискусій у Нацраді не видно давно, а з приходом нового складу ще й перестало бути видно різні думки: члени регуляторного органу перетворилися на іванів-покиванів, які за командою синхронно піднімають руки. Чечетова їм бракує! З іншого боку, ми розуміємо, що більшість важливих питань вирішуються не на Прорізній, а в інших владних кабінетах. Тому на їхніх господарів покладемо наше сподівання на відкритість і дискутивність Національної ради.

2. Наступне очікування пов'язане з тим, що держава вважає одним із пріоритетних завдань у нашій сфері, але на що в державному бюджеті знаходиться найменше грошей. Маємо на увазі запуск ефірного цифрового телебачення. Ми сподіваємося, що плани компанії «Зеонбуд», яка виграла ліцензію провайдера цифри, виявляться реальними і їх буде впроваджено. Окрім цього, ТК сподівається на прозорий конкурс на місця в мультиплексах, якими опікуватиметься цей провайдер. На жаль, поки що процес відбору і таємничість компанії-переможця змушують ринок проводити аналогії з попередніми виборами провайдера і мовників для мультиплексу МХ-4. А виявити в «Зеонбуді» чергового «мандрівного котигорошка» означає залишитися позаду всіх сусідів, які з більшим або меншим успіхом запускають цифру до 2012 року.

3. На початку року чекаємо - не дочекаємося презентації урядового законопроекту про зміни до закону «Про захист суспільної моралі», яким остаточно ліквідують Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі. Наша редакція практично одностайно визнала початок процесу ліквідації однією з топ-подій року (окремий підсумковий текст про діяльність комісії протягом останніх двох найактивніших років читайте незабаром на ТК). Тепер сподіваємося, що уряд не придумає якоїсь нової структури, а закріпить повноваження НЕК за тими державними органами, чиї функції моральна комісія дублювала або намагалася виконувати. Можливо, навіть варто дослухатися Катерини Котенко й Андрія Шевченка, які підказують скасувати весь закон про мораль, а його корисні норми розписати по чинному законодавству.

Телевізійне

4. У телевізійному ефірі найбільш очікуваною особисто для мене була б заміна російсько-українських мелодраматичних і бандитських епопей на топ-серіали іноземного виробництва (в ідеалі - на власні серіали, які б не поступалися якістю іноземним драмам і комедіям, але ця мрія поки що нездійсненна - розміри ринку не ті, щоб виробляти такий продукт). СТБ, «1+1», Новий, ICTV уже експериментували із серіальними закупками, і деякі з них - досить успішно. Але за «Теорією брехні», «Доктором Хаусом», «Загубленими» перелік можна продовжувати. Узяти хоча б ті фільми, огляд яких подавала Тетяна Неймаш у матеріалі «Чем заняться в Новый год без телевизора». Можливо, тоді ті, хто вибрали замість телевізора інтернет, повернуться обличчям до першого?

Редакційне

5. Котрий рік поспіль під ялинкою в редакції ТК наш ньюзрум загадує найголовніше бажання: щоб прес-служби, піар-менеджери та інші майстри зв'язків із громадськістю припинили ставитися до інформації як до військової таємниці, щоби перестали цензурувати інтерв'ю, пильнувати коментарі своїх спікерів і блокувати інформаційні потоки. Ми сподіваємося отримувати відповіді на наші запити. Ми мріємо більше не чути від наших ньюзмейкерів: «Я зможу відповісти тільки через прес-службу». Ми розраховуємо послабити ваш, шановні піарники, контроль за нашою роботою. У свою чергу бажаємо вам зрозуміти, що ваша відмова від коментарів не спинить журналістів у пошуках ексклюзивної інформації.

Отар Довженко: Радше мрії, ніж сподівання

«Сподівання», «очікування» - неоднозначні поняття, адже міра їхньої реалістичності може дуже істотно різнитись. У нинішніх українських умовах від конкретних українських медіа навряд чи можна сподіватись або чекати чогось особливо позитивного.

У моєму власному медіаспоживанні рік, що минув, став роком остаточної відмови від перегляду телебачення не «для роботи», а «для задоволення». Шукати малесенькі перли в такій величезній дискомфортній купі неприємної субстанції, та ще й раз на 20 хвилин зупиняючись для урочистого перегляду реклами, немає ні резону, ні часу. А рідкісні винятки, як правило, не минуть моєї френдстрічки або сторінки новин на Facebook - уже в зручному форматі відеороликів на YouTube. Газети ненадовго стали якщо не цікавішими, то динамічнішими під час виборів, але тепер їх знову не хочеться брати до рук. Радіо... Ну, ви зрозуміли.

Очікування щодо медіа, над якими нависає «державницька» рука влади, в одне вухо власник вимагає покори і лояльності, в інше - менеджмент сварить за погані рейтинги, ну і все інше, читачам ТК добре відоме, в мене в цілому песимістичні. Але ж мріяти не заборонено.

Здорово буде, якщо в альтруїстичному пориві президент таки подасть, Верховна Рада таки ухвалить, потім президент таки підпише, а назавтра, прокинувшись і побачивши опублікованим, почухає потилицю й вирішить, що таки доведеться виконувати закон про створення системи громадського телебачення. Про те, що воно буде справжнім, навіть не фантазую, але нехай цей фурункул нарешті прорве. Або, принаймні, нехай Бенкендорф із Шустером припинять уживати словосполучення «громадське телебачення» на позначення совково-сервільного одоробала під контролем Банкової і Кабміну. Дістало.

Хотів би, щоби зволікання із запуском нового сезону на 5-му каналі виявилися справді тимчасовими (адже є підстави вважати, що вони, як і непорозуміння з «Вечором на П'ятому», є наслідком тиску з боку власника) і щоб на початку 2011-го ми справді побачили нову програму Анни Безулик. Розмова «трьох богатирів» українських політичних ток-шоу із Януковичем дала зрозуміти, що цьому сегменту телебачення відчутно бракує розумної жінки.

Мрію, щоб на український ринок повернулись іноземні медіаінвестори (не російські і не «кіпрські», звісно). Уже ж нема чого боятися - криза минула, влада стабільна :). Нехай для початку куплять який-небудь ТОНІС або «Телеграф-медіа», а потім починають потроху відщипувати від гігантів ринку. Загального розподілу сил це, звісно, не змінить (хоча хтозна, чи нинішні олігархи колись не схочуть спекатися своїх медіаімперій), але створить бодай якусь альтернативу телебаченню, що дружить із владою й задурює голову.

Добре було б, якби наші телеканали нарешті довели жанр реаліті-шоу до абсурду (makeover у камерах із кримінальними злочинцями, поїдання живих курчат і кроликів, зміна статі в прямому ефірі тощо) і змусили глядача не лише обурюватись (=захоплюватись), але й замислитися над питанням: чому йому так подобається спостерігати, як йому подібні «маленькі українці» проходять через випробування неприємними їм речами, аби довести світові, що вони спроможні стати тими, ким вони не є? Не те щоб мені дуже заважали реаліті-шоу, але за народ прикро.

Нехай би телевізійні мислителі від констатації факту, що їм доведеться освоїти інтернет або загинути, нарешті переходили до дій (в сенсі освоєння, не загибелі). І розпочали з нормальних онлайн-трансляцій та архівів. Читаючи в західних медіапідсумках року про грандіозні успіхи сервісів video on demand, IPTV та цифрових приставок, почуваєшся неначе в тому самому селі, де знімали фільм «Борат».

Газети, звісно, помруть, але нехай перед смертю трохи поживуть нормально. Чудово, якщо нарешті знайдеться інвестор (бажано, знов-таки, західний), який викупить нещасні районки, що трусяться від думки про роздержавлення, але ображаються, коли їх називають передпенсійними відстійниками, і зробить із них мережу якісних інформаційних видань із частково уніфікованим контентом (як це намагалася зробити «Газета по-киевски»). Якщо й після цього вони не виживуть без дотацій - тоді ми пересвідчимося, що доба газет на Крижопільщині справді минула.

Ще одна мрія пов'язана з тим, що інтернет в Україні - поза Києвом і мільйонниками - нарешті стане доступним і за ціною, й організаційно. Мешканці столиці навряд чи спроможні уявити масштаби цієї проблеми, але на території більшості країни єдиним варіантом є «Укртелеком» (а що ближче він до монополії, то більше в нього шансів стати нашим «Белтелекомом»). Цього року я знову, як п'ять років тому, шукав можливостей підключення до інтернету в центрі Львова, і проблематичність вирішення цього завдання, попри весь грандіозний поступ комунікаційних технологій, анітрохи не зменшилась. Інтернет у кожній хаті - це, принаймні, потенційна правдива інформація в кожній хаті. Чи знадобиться вона мешканцям хати, чи зможуть вони добути, зрозуміти й перетравити її - інше питання, але це краще, ніж відсутність шансів узагалі.

І насамкінець - святкове. На носі Новий рік, «телеменю» відоме, хто б сумнівався, що все буде саме так. Але як було б чудово, щоб у ніч із 31 грудня 2011-го на 1 січня 2012-го хоча б один канал показав щось, що не викликатиме відчуття, що ми живемо в Росії (відчуття, що ми зазирнули на концерт художньої самодіяльності в сільському будинку культури десь на Кіровоградщині, не рахується). Новорічні «Иронии судьбы», «наші»-російські звьозди, намішані з «нашими»-українськими зірками, які нічим не відрізняються від російських, - це і є Русскій Мір в усьому його вєліколєпії. І він викликає стійке бажання вимкнути телевізор. Я не кажу, що всі канали повинні враз замінити Кіркорова на якісний український за змістом, формою і мовою продукт, але нехай хоч хтось зробить у цьому напрямку перший крок.

Світлана Остапа: Хочу, щоби кнопкодави стали законотворцями!

Я, мабуть, бажаю від нашої Верховної Ради нездійсненного, та все ж скажу. Накипіло. По-перше, сподіваюся, що вже у січні буде ухвалено закон «Про доступ до публічної інформації» та нову редакцію закону «Про інформацію». Перший було зареєстровано ще 2008-го, та тільки цього року він став справжнім об'єднавчим фактором для журналістів, а його прийняття як ніколи актуальним. За його ухвалення виступив не тільки рух «Стоп цензурі!», а й зарубіжні громадські організації. Президент Янукович неодноразово обіцяв (і в нас, і за кордоном) підписати цей закон, коли його буде ухвалено Верховною Радою. Але парламент провалив його, незважаючи на політичні домовленості й те, що узгоджений пакет із двох законопроектів - №2763 і №7321 - став унікальним спільним продуктом влади й опозиції. Як стало видно з результатів голосування, доступу до публічної інформації найбільше бояться комуністи. Якщо йде такий спротив ухваленню закону, я вже уявляю, скільки треба буде показових судових процесів, щоб навчити владу його виконувати.

Друге очікування пов'язане з реєстрацією й ухваленням законопроекту про суспільне мовлення. Один із законопроектів, №7241 «Про внесення змін до Закону України "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України"» (нова редакція), внесений народними депутатами Андрієм Шевченком, Владиславом Каськівим та Євгеном Сусловим, уже підтримано профільним комітетом. Ще один, про громадське мовлення, за словами заступника глави Адміністрації президента Ганни Герман, уже повністю готовий і його передано на розгляд главі АП Льовочкіну. Його обіцяли до 1 грудня зареєструвати, але, незважаючи на блискавичність дій біло-синіх і в ухваленні Податкового кодексу, і в прийнятті бюджету, це питання чомусь загальмувалося. Хоча президент Янукович, знову ж таки, обіцяв нам створити суспільне мовлення.

Третє - також, мабуть, не дуже здійсненне бажання - ухвалення закону про роздержавлення друкованих ЗМІ. Скільки можна переливати з пустого в порожнє, доводити, що це необхідно, і в результаті нічого не робити? Що це за ЗМІ, які не мають права критикувати владу? Що це за сторожовий пес демократії, який носить на вичитку шпальти і радиться з владою, які критичні листи від громадськості друкувати, а які - ні? Може, нарешті, ця «конкретна» влада добровільно позбавить себе цих агітаційних листків? Хоча нещодавно, під час засідання Вищого адміністративного суду один із відповідачів, який представляв Верховну Раду у справі «Інститут медіа права проти парламенту», Анатолій Селіванов (до речі, постійний представник Верховної Ради в Конституційному Суді України, завідувач відділу зв'язків з органами правосуддя Апарату парламенту), здивовано сказав: «Як роздержавити газети? Може, ви хочете ще й "Урядовий кур'єр" роздержавити?». Так, хочу. І «Ірпінський вісник», і «Урядовий кур'єр», і ще майже тисячу видань.

Четверте. Хочу, щоб народні депутати і профільний комітет із питань свободи слова та інформації посприяли створенню в Україні дитячого телеканалу, або хоча б програм, а також вітчизняних дитячих телефільмів і анімації. Хто врешті-решт подбає про дітей? Чому на першому місці в парламентарів економічні і фінансові законопроекти, а немонетарні цінності зазнають дискримінації, або відверто відкидаються? Для нашої родини на сьогодні вже є щастям, якщо ми знаходимо для дітей dvd-диск із україномовним мультфільмом. Хіба це нормальна ситуація в Україні?

І п'ятий горішок для Попелюшки. Очікую, що парламент і профільний комітет почнуть працювати на професійних засадах. Тобто будуть готувати і розглядати законопроекти, керуючись професійними мотивами, а не політичною доцільністю. Я думаю, не тільки медійну галузь, а й усю країну вже дістала така Верховна Рада, яка дбає тільки про своє благополуччя, збільшуючи щороку витрати на своє утримання та оздоровлення. Наступний рік обійдеться без виборів. Можливо, популізму й піару в парламенті буде менше. Я реаліст, і розумію, що і це моє бажання мало здійсненне. Але так хочеться вірити перед Новим роком, що наступного стане краще і мої очікування справдяться!

З Новим роком!