Країна

1. У 2011 році в Україні не очікується великих офіційних державних пертурбацій (хоча, як відомо, політика в Україні непередбачувана, як циркова вистава Куклачова з котиками, що апріорі погано піддаються дресировці). Звісно, нинішня політична ситуація не дає приводів для оптимізму, але вона ще й не настільки критична, щоб казати, що від журналістів нічого не залежить. Сontra spem spero на відродження глибокої журналістики «мирних часів» - щоб армії борців за правду про особисте життя зірок та батальйони ретрансляторів позиції певних політичних сил звертали більше уваги на важливіші (хоч і нудніші на перший погляд) теми реформування органів державної влади, зміни законодавства, економічні тенденції та глобальні перетворення у світі. «Эта земля была нашей, пока мы не увязли в борьбе, она умрет, если будет ничьей - пора вернуть эту землю себе». Є сподівання, що традиційні ЗМІ почнуть ворушитися і змінюватися на краще під загрозою виходу аудиторії 18-49 в інтернет, жанр паркету відійде в небуття, містечкові соціально-побутові трагедії припинять витискати з перших шпальт інформацію про важливі глобальні перетворення, вимоги редакторів до глибини аналітики на телебаченні знову стануть суворішими, як це було, наприклад, за часів керування ньюзрумом «Інтера» Олексія Мустафіна. Що журналістам і народу нарешті наскучить дальтонізм двохроматичної сіро-жовтої тональності матеріалів, і наші телевізори знову стануть кольоровими. Сподівання ці ґрунтуються, на жаль, не на якихось конкретних прикладах покращення якості інформаційної продукції, а швидше на загальних принципах буття: коли щось занепадає до нуля, воно трансформується у щось інше, і це інше починає розвиватися. Можливо, воно розів'ється у партизанську журналістику, а можливо - в програму «Время» і газети з анекдоту: «В "Правде" нет известий, а в "Известиях" нет правды».

2. Дуже хочеться, щоб не довелося в «Детектор медіа» запроваджувати рубрику про безчинства ментів, аналогічну тій, що в російському Esquire. Арешти переможцями з ПР переможених із партії БЮТ - це (на жаль) вже одне з політичних правил гри і традиція. А ось обшуки журналістів «кавказької національності», перешкоджання професійній діяльності, міліцейські кордони під ОДА, демонстративні звернення до журналістів по докази проти підприємців із Податкового майдану і (терміново!) проти Тимошенко - свідчення зростаючої присутності людини в сірій шинелі за плечем кожного більш-менш значущого для суспільства журналіста. Дуже не хочеться перетворитися на Росію особливо в цьому плані.

3. Чудово було б, якби прилетів чарівник у блакитному гелікоптері (без символіки Партії регіонів) та оголосив 2011-й роком небайдужості українців до власної долі. Якість нових базових документів, пропонованих як законодавство, наразі така, що кожен кодекс виявляється гідним майдану з власною тематичною назвою. Можливо, якщо фінансовий стан громадян у наступному році не дозволить їм відпочивати в Туреччині та Криму, варто запровадити моду на літні майдани - відпочинок на свіжому повітрі, романтика наметів, задушевні бесіди біля примусу з однодумцями. Зіпсувати задум можуть хіба що ЗМІ, якщо знову зливатимуть зміст реформ, під виглядом «балансу» протиставляючи емоційні синхрони людей «з народу» виваженому та чіткому офіціозу урядових цитат.

Інтернет

4. Найціннішою валютою інформаційної ери є час, і наразі експоненціальне зростання кількості інформації підходить до межі її сприйняття навіть представниками того покоління, які з дитинства в інтернеті. Нам потрібні фільтри, які відрізнятимуть інформацію нову і потрібну від вторинної і повторюваної. У фільтруванні традиційно сильний Google, тож, імовірно, він може розробити певні алгоритми, за якими інтернет-користувачам доведеться читати лише новину з першоджерела та ті джерела, які суттєво її доповнюють, переклади та перекази іншими словами залишатимуться надбанням постійних читачів видань, які не гоняться за ексклюзивами.

5. Через ту ж таки шалену швидкість інформаційного потоку, коли дані застарівають, перш ніж їх встигнеш обробити, нам потрібна система, яка дозволить звести всі особисті інформаційні потоки (e-mail із кількох акаунтів, стрічка ЖЖ, Facebook, Twitter, месенжери, rss-потоки, підписки на апдейти результатів запитів у пошукових системах). У поєднанні з фільтрами з п. 1 вона дозволить залишатися в контексті обраної сфери, не витрачаючи більшість свого часу на споживання інформації. Таку систему очікуємо перш за все від Марка Цукерберга - Facebook анонсував схожу ідею, неясною поки що залишається ймовірність поєднання кількох комерційних проектів конкурентів в одному. Можливо, компанії-гіганти боротимуться до монополізації певної функціональної частини ринку, але не виключене і створення консорціуму. Перше ймовірніше - ринок інтернет-технологій наразі перебуває на стадії радше завоювання користувача принципово новими ідеями, ніж перехоплювання його в конкурентів за допомогою кращого юзабіліті. Наприклад, наразі вже існує Digsby, який в одному інтерфейсі дозволяє поєднати по кілька акаунтів Twitter, Gtalk, ICQ та інших месенджерів.

6. Усі параноїки знають, що соціальні мережі патронуються спецслужбами. Тенденція до злиття сервісів веде за собою посилення влади конкретної корпорації над особистою інформацією людей. На рівні держав є Wikileaks, на рівні окремих людей є Google, який конфіденційні дані наразі нікуди не зливає, але збирає - для прикладу, обвинувачення правозахисних груп щодо збору e-mail'ів та паролів працівниками Google street view. Якщо не брати до уваги захист (неможливий) тієї особистої інформації, яку користувачі за своєю дурістю самі зливають у різноманітні «Одноклассники», захист паролів та іншої sensitive information від усіх має відбуватися через особисту криптографію, персональні шифрувальні програми, з якими інформацію захищає сам користувач.

Читати/дивитися

7. Орієнтовно в березні вийдуть мемуари засновника Wikileaks Джуліана Ассанжа, за них він отримає аванс у 1,5 мільйони доларів, якими розплатиться за свій захист у суді. Попри шалену медійну популярність інтернет-активіста, інформації про його життя і діяльність до розквіту Wikileaks небагато, і результати пошукових запитів - це здебільшого передруки та компіляції кількох ранніх інтерв'ю. Буде цікаво дізнатися з перших вуст про те, як мати Ассанжа у 17 років спалила всі підручники та поїхала з дому, про мандрівку Джуліана мотоциклом по В'єтнаму, його улюблені цитати з Солженіцина, несвідому роль китайських хакерів у розвитку Wikileaks, концепцію «журналістського офшору» та інші речі. А в січні має війти книга екс-соратника Ассанжа Даніеля Домшайта-Берга з альтернативним поглядом на феномен Wikileaks. Після березня істеричне питання ЗМІ: «Хто такий Джуліан Ассанж - святий чи терорист?» має отримати фактичне підґрунтя для відповідей.

8. На березень заплановано й дебютний номер українського Forbes. Якщо під час його створення команда озиратиметься на російський формат (як це буває в нас із більшістю міжнародних журнальних «франшиз»), то можемо сподіватися, що верхівка українського бізнесу «відкриє личко». Формат Forbes передбачає більшу відкритість героїв як у діловому, так і в особистому вимірі. Якщо журнал триматиме планку, він стане альтернативою солодким піар-статтям у пресі та сухим викладкам із вітчизняних рейтингів багатих і впливових.

9. Літом 2011-го очікується вихід мультфільму «Кін-дза-дза», виробництво якого було призупинено через кризу в 2008-му. Сюжетну канву дещо змінено (герої не ті), реалії осучаснено (мобільні телефони, гастарбайтери), втім, збереження культової мови та участь у проекті автора оригінальної радянської комедії Георгія Данелія дає змогу сподіватися на цікавий результат. Хочеться вірити, що «Кін-дза-дза» стане першим гідним рімейком радянської класики після кількох фільмів украй низької якості.

Їхати

10. Нібито ніщо не передвіщає того, що буде відкладено довгоочікуване багатьма запровадження безвізового режиму з Ізраїлем. Воно має відбутися в лютому. Ця домовленість - один із небагатьох проривів українського МЗС, хоча, радше за все, дякувати за можливість відвідати біблійні місця ми маємо більше депутатові Фельдману. У 2011-му також 25-та річниця Чорнобильської трагедії, і якщо вже Євросоюз планує туризм у Чорнобилі, то українцям тим більше варто відвідати Зону, доки ціни на екскурсії не зросли. Поїздка до Чорнобиля має дати відчути, як усе може бути страшно, якщо занедбати свої реалії. Поїздка до Ізраїлю продемонструє, як можна розбудувати свою країну за 50 років, якщо мати таку мету.

Фото - Андрія Хроленка