А на додачу виборчі перегони регулюються оновленим (а фактично – новим) виборчим законом, ще не апробованим на практиці. Яким він буде для журналістів, наскільки ефективно регулюватиме діяльність ЗМІ з липня по листопад? Про це поки що можна говорити тільки на рівні теорії, оскільки практичне тлумачення закону про вибори президента (далі – Закон) судами і виборчими комісіями – справа близького майбутнього. Звісна річ, при цьому не випадає торкнутися всіх сторін Закону, хоча основні моменти спробую зауважити – не з суто юридичного, а радше з політологічного погляду.

На загал, як вважають експерти, нова редакція Закону врахувала прогалини, які мале місце у старому Законі, та досвід попередніх виборів. У ній більш детально виписані загальний порядок використання ЗМІ, розміщення у них агітаційних матеріалів, форма оплати цих матеріалів тощо. Зокрема, у Законі сказано, що передвиборна агітація у ЗМІ за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів має здійснюватися на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі й обмежується лише граничним розміром витрат виборчого фонду. Ефірний час (друкована площа) надається на підставі угоди, що укладається між розпорядником поточного рахунку виборчого фонду кандидата та телерадіоорганізацією (друкованим ЗМІ) будь-якої форми власності, за винятком партійних видань. Без укладення такої угоди та надходження коштів на рахунок телерадіоорганізації (друкованого ЗМІ) надання ефірного часу (друкованої площі) Законом заборонене.

Але при цьому законодавці не завдали собі клопоту визначити таке засадниче поняття, як передвиборна агітація. У Законі наявний тільки перелік (ст. 60, п.2) форм, за допомогою яких може здійснюватися така агітація, як-от “публічних дебатів, дискусій, “круглих столів”, прес-конференцій, інтерв‘ю, виступів політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень про кандидата” та “партію (блок) яка висунула кандидата”. Про що йдеться? Чи будуть відтак кожні публікація чи телевиступ, де позитивно згаданий Віктор Ющенко (або Віктор Янукович!), офіційно розцінені як агітація за них? Чи вимагатимуть у редакцій незалежних ЗМІ, які влаштовують “круглі столи” задля обговорення вад і чеснот висунутих на виборах кандидатів, вимагати представити документи щодо оплати цих “круглих столів” як “агітаційних матеріалів”? Питання не тільки суто теоретичне. Адже ті ЗМІ, незалежно від форм їхньої власності (окрім партійних видань, які належать суб‘єктам виборчого процесу), які надали ефірний час або друковану площу одному кандидату, не можуть відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншому кандидату. Отож газети “Без цензури” чи “Вечерние вести”, які номінально не є партійними виданнями, змушені будуть після третього липня або припинити підтримку опозиційних кандидатів, або ставити на шпальти матеріали во здравіє кандидатів від влади. Причому ті матеріали, які оберуть для друку штабісти останніх. Закон має бути виконаний! Те ж саме, безумовно, тільки в протилежному напрямі, має стосуватися і медіа, що контролюються владою. Але ми ж знаємо, що закони в нас застосовуються виключно вибірково! Принагідно: чи вважатиметься пісня з уславленням того чи іншого кандидата, “повідомленням” або “публікацією”? І чи вважатиметься, скажімо, інформація на TV про турне Руслани (не як співачки, а як офіційної особи, себто співочого радника прем‘єр-міністра, він же кандидат від влади) такою подією, що не вважається агітацією, отже, не підпадає під законодавчі обмеження?

Але повернемося до тексту Закону. Він гарантує кожному кандидату ефірний час і газетну площу у державних ЗМІ і запроваджує телевізійні дебати. Вони можуть проводитися як перед першим туром голосування, так і для двох кандидатів, які включені до виборчого бюлетеня для повторного голосування. Однак, враховуючи право кожного кандидата вибирати ті форми агітації, які його влаштовують, участь у теледебатах Закон визнає не обов‘язковою. А що робити, якщо, скажімо, перед другим туром заплановані теледебати (не менше 100 хвилин!), а в останній момент один із кандидатів не з‘явився? Закон не розв‘язує цю колізію, окрім зазначення того, що весь ефір віддається тоді опоненту (а це вже зовсім не дебати, і можна собі тільки уявити, як глядач сприйме півтори години...з одним кандидатом!). Між тим, саме подібна ситуація виглядає на вельми ймовірну, якщо врахувати поведінку кандидата від влади Леоніда Кучми в 1999 році.

І ще кілька подробиць Закону, які стосуються безпосередньо телебачення. По-перше, всі телерадіоорганізації зобов‘язані не пізніше ніж за сто двадцять днів до дня виборів президента (тобто до третього липня) опублікувати в друкованих ЗМІ розцінки вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу. Поки що такі спроби виконати вимоги Закону не були особисто мною помічені. По-друге, депутати спробували убезпечити себе від рецидивів лапікурства – пам‘ятаєте неодмінні ядучі і не обтяжені доказовими фактами коментарі Валерія Лапікури до рекламних роликів кандидатів у президенти і після цих роликів на виборах 1999 року? Отож протягом 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми відповідного кандидата... забороняється у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї партії (блоку)” (ст.61. п.5). А щодо керівника виборчого штабу кандидата, якщо це людина безпартійна? А щодо дружини кандидата, якщо це людина відома сама по собі, і для аудиторії не треба навіть називати ім‘я її чоловіка? По-третє, слід оприлюднювати всю інформацію про організаторів опитування громадської думки, пов‘язаного з виборами (і це вірно), а також точне формулювання запитання; проте “за бортом” залишається головне: йдеться про реальну чи про фіктивну структуру, про дослідницький центр, який визнаний Соціологічною асоціацією України професійною структурою, чи про “пустишку”, яка малює цифри “зі стелі” (подібного вистачало на минулих парламентських виборах).

Тепер щодо деяких інших положень Закону. Цілком закономірною виглядає теза, що “участь у передвиборній агітації забороняється... особам, які не є громадянами України” (ст.64, п.1.1). Бо ж усі, скажімо, можуть пригадати, як на минулих президентських виборах “почесний бурят” і депутат Державної думи Росії Кобзон агітував самі знаєте, за кого. Але знов-таки, внаслідок відсутності у Законі визначення поняття “агітація” застосування цього положення може бути вельми вибірковим. Так само, як й іншого: “забороняється проведення передвиборної агітації в зарубіжних засобах масової інформації, що діють на території України” (ст.64, п.12). Звісна річ, під сокиру Закону потрапить українська служба Радіо “Свобода”, а як буде з “Русским радио”?

Та ж сама стаття 64 Закону встановлює конкретні заходи, покликані звести до мінімуму розповсюдження “завідомо неправдивих відомостей про кандидата” (п. 5). Враховуючи формулювання цих заходів, можна легко побачити, що тут випущені два часових проміжки, впродовж яких можна безкарно поливати брудом будь-якого претендента на посаду глави держави. По-перше, після його висунення, але до офіційної реєстрації кандидатом (оскільки “заборона на брехню” стосується тільки кандидата як такого). По-друге, за кілька днів до голосування (адже спростування брехливі ЗМІ мають поставити “не пізніш як через три дні після оприлюднення таких матеріалів, але не пізніше як за два дні до виборів”; отже, якщо поставити фальшиву інформацію за дві доби до виборів, часу на її спростування не залишиться – а що робити з тижневиком, котрий за графіком вийде вже після голосування? з телепередачею, яка також виходить раз на тиждень? з газетою, у редакції якої “раптом” зіпсувалися всі комп‘ютери? Закон мовчить, отже, слід чекати на “передвиборні помиї”.

Остання гіпотеза видається тим більше правомірною, що Закон передбачає як головне покарання суб‘єктів виборчого процесу не що інше, як оголошення попередження. Пригадую, що у мої шкільні роки, коли китайсько-американські стосунки були вельми напруженими, Пекін ледь не щодня оголошував чергове попередження на адресу США і не забував при цьому їх нумерувати. Отож виголошувалося, скажімо, 6135-е суворе попередження американським імперіалістам. А через кілька днів з‘являлося 6136-е, не менш суворе. Чи не до чогось подібного зведеться на наступних виборах боротьба проти бруду на адресу непровладних кандидатів у так званих олігархічних ЗМІ і проти їхньої надмірної уваги до кандидатів провладних?

З іншого боку, хіба тільки Закон (навіть з великої літери) вирішує все, коли йдеться про долю країни? 220 років тому Іммануїл Кант зауважив з цього приводу те, до чого важко щось додати: “Хто робить себе черв‘яком, той не повинен скаржитися, якщо його топчуть ногами”.