Гроші вбивають. Гроші калічать. Ви все ще вірите в справедливість? Значить, у вас просто немає грошей. Тож сидіть і тремтіть: раптом вони у вас з'являться?

Закривавлена монета - це альфа й омега нового кошмар-шоу на каналі «1+1», який хоч і називається «Гроші», проте розповідає винятково про смертоносне бабло.

Варто згадати, що цього сезону - тихо й непомітно - промайнула ще одна прем'єра під такою ж назвою. Йдеться про документальний цикл «Гроші» на каналі «Гамма», - більш як 50 сюжетів (кожен тривалістю 3-4 хвилини), об'єднаних спільною тезою: «історія людства - це історія фінансових взаємин». Кожен епізод у цьому проекті присвячено окремій темі (гривня, причини «Великої депресії», як працює фінансова піраміда тощо). Серіал доволі скромний, непретензійний. Пізнавальність його лише зрідка поєднується з дидактикою (як, наприклад, у серії про небезпеки і спокуси лотерейних виграшів, мораль якої очевидна: халява руйнує життя). А втім, чого ще чекати від міжпрограмного продукту, задуманого й реалізованого у «кризовій стилістиці» (себто - з мінімальними витратами на виробництво)?

Зовсім інша річ - «програма, після показу якої владі доведеться карати тих, хто грабує мою країну і мій народ». Саме так щоразу вітається ведучий Олег Дейнека у проекті «Гроші» на «1+1». Філософія цих чорних-пречорних грошей, які вимивають у нашому суспільстві останні опори здорового глузду, звучить млосною дримбою в демонічному оркестрі каналу: ненажерливі вовки чекають на тебе, ягня. Тому нічого не бійся - однаково зжеруть.

Гроші - це злочин. Злочин на телебаченні - це журналістське розслідування. Журналістське розслідування на «1+1» - це програма «Особиста справа». «Особиста справа» - це і є «Гроші». Обидві програми не лише схожі за стилем, методами і викривальним пафосом. Найголовніше, що вони ставляться до глядача, як фермер, що застосовує до своїх гусей технологію «примусового годування». Внаслідок цієї процедури гусяча печінка стає делікатесом.

Олег Дейнека означує місію своєї програми ще жорсткіше, ніж капітан Катані, який усе ж таки розумів, що гроші - це влада, й тому карати сама себе вона не буде. А якщо й буде - то колись потім, у наступних серіях.

«Гроші», як і багато інших програм-розслідувань, незмінно впирається рогом у цей глухий кут, але дивовижним чином не втрачає оптимізму. Ось, наприклад, на честь останніх виборів «Гроші» урочисто викрили, що депутати купують партії, місця у прохідній частині списків. Мільйони течуть рікою, «політики» вже навіть не витрачають зусиль на подобу агітації. Гречка працює.

«Ми показали всій країні, хто саме продає посади мерів та цілі партії», - виголошує наприкінці шоу ведучий. Так, показали. Без облич, прізвищ і жодної конкретики. Зйомки прихованою камерою, розмови з тінями. Тим часом мерів обрано, ради сформовано. І розслідування опиняється там, де й гречка зі згущеним молоком.

Феномен більшості наших телевізійних розслідувань полягає в тому, що з самого початку журналістам навіть не треба шукати відповіді на класичне «кому вигідно» - це очевидні речі. Натомість набагато складніше зрозуміти, що і як сталося. Де закінчився бізнес і почався злочин? Де та межа, за якою державна підтримка перетворюється на корупцію? Й ось це яблуко вгризти не вдається. Залишається лише одне: підібрати такий комплект фактів, щоб журналістська версія перетворилася на істину вже у свідомості глядача. Відтак ви ніколи не знатимете, що сталося, але вас змусять повірити в те, що могло статися. Досягнути цього ефекту надзвичайно просто. Ось класична схема сучасного українського телерозслідування.

Спершу повідомляється факт №1: Іван Степанович був затятим курцем. Протягом тридцяти п'яти років він викурював по дві пачки на день.

Факт №2: куріння спричиняє хронічну серцеву недостатність.

І, нарешті, факт №3. Іван Степанович раптово помер на 55-му році життя.

А тепер - запитання: від чого помер Іван Степанович? Жоден із цих трьох фактів не повідомляє причину смерті, натомість їхнє поєднання не залишає ніяких сумнівів. Розслідування завершено. Всім усе зрозуміло.

Одна тільки проблема: факт №4. Який полягає у тому, що журналісти насправді не знають, від чого помер Іван Степанович. Він міг загинути в автокатастрофі чи покінчити життя самогубством. За великим рахунком, доля Івана Степановича нікого не цікавить.

Програма «Гроші» послуговується цією схемою регулярно. Ось, наприклад, як відбувалося розслідування, присвячене невипадковій загибелі тварин у столичному зоопарку.

Факт №1. Кількість тварин у київському зоопарку протягом останніх років зменшилась удвічі.

Факт №2. Отруїти тварин у вольєрах надзвичайно легко, що підтверджує експеримент журналістів програми: ніхто не перешкоджає відвідувачам підгодовувати звірят чим заманеться.

Факт №3. Охочих прибрати до рук земельні ділянки на території нинішнього зоопарку - хоч греблю гати.

Саме лише поєднання цих трьох фактів вкручує в свідомість глядачів єдиний вірогідний висновок: так, тварин отруїли. В журналістів немає ані відповідних фактів, ані переконливих свідчень, а отже й можливості озвучити це твердження. Уявні жахіття набувають ваги неспростовних доказів, хоча немає ані чітких звинувачень, ані звинувачуваних. Розслідування завершено? Кого владі карати?

Проблема навіть не в тому, що у столичній пресі відмайоріли й зовсім інші версії зоологічного апокаліпсису (зокрема, що тварин не труїли, а тихцем поспродували). І не в тому, що чергова програма-розслідування вкотре вже нічого не розслідує, а лише піниться скандальністю за дорученням Міністерства Правди. Бог з ними, розслідуваннями цими. Змирилися вже. Але «Гроші» примудряються ефектно знецінювати те, що хоч якось може цікавити глядача, чия печінка ще не перетворилася на фуа-гру: йдеться про факти, які мали би бути вперті, але в телевізійному ефірі часто виявляють потойбічну гнучкість.

Концепція «Грошей» передбачає, що факти - це футбол. Не забиваєш ти - забивають тобі. Тільки от не завжди у ворота летять м'ячі (що хоч якось узгоджувалося б із принципами «чесної журналістської гри») - у сітку летять і гантелі, й недопалки, й глисти; що більше різноманіття - то видовищніша гра.

Чого варте, наприклад, феєричне розслідування на тему: «Що таке ринок курильних сумішей?» У чомусь ця історія нагадує ще один блокбастер - про пастора Сандея і «Кінгс Кепітал». Зненацька з'ясувалося, що продаж курильних сумішей, як і діяльність Аделаджі, - велике зло. Наче ніхто раніше не бачив, як множаться кіоски, де торгують хімією, й нікому не спадало на думку поцікавитись, а чи не застосовує нігерійський апостол гіпнозу для стимуляції пожертв своїх парафіян? Програма «Гроші» не втрачає нагоди й собі вчасно поцікавитися цими мішенями. Гіпнотизерам - зелене світло. Курильному кошмару - найстрашніші роги.

Ось яку славну добірку фактів пропонує заковтнути програма «Гроші».

Факт №1. Деякі курильні суміші містять психотропні речовини.

Факт №2. Спайсовий наркобізнес в Україні - це від одного до ста мільярдів доларів.

Факт №3. Державні кур'єри зі спецномерами можуть привезти наркотики, придбані за кордоном через інтернет.

І, нарешті, приголомшлива кода, якою завершується розслідування вселенського зла, факт №4. Сергій із Криму під впливом психотропних сумішей убив і частково з'їв власну бабусю.

Кожен із цих фактів, десь у надрах своїх, приховує змістовні історії, варті розслідувань. Але в поєднанні - це гімн помийниці, лагідний сусід сюжетів про те, як у Павла Зіброва поцупили гаманця, чи про неймовірні нічні підробітки Алли Пугачової.

І не забудьте, що влада покарає всіх, «Гроші» обіцяють.