Якби я просто ввімкнув телевізор і знічев'я подивився першу й другу серії цього фільму, то, найшвидше, далі просто забув би про його існування. Але сталося так, що автор цих рядків свого часу провістив у «Телекритиці» появу російського парафразу на тему «Доктора Хауса», тож, по-перше, було цікаво, що ж там намудрили росіяни, по-друге, карма наполегливо вимагала написати про цей парафраз, бо ж нелогічно - щось сказати про оригінал й ані словом не обмовитися про його відбиток на пострадянському просторі. І тому довелося дивитися далі - без умикання телевізора, ясна річ, а за допомогою інтернету, щоб одразу проглядати по кілька серій, одержуючи концентровані враження і занотовуючи власні рефлексії.

І от десь після п'ятої чи шостої серій я з деяким подивом відчув, що дивлюся «Доктора Тирсу» вже не тільки з почуття обов'язку. Хоча, звісно, і без якогось там неймовірного естетичного захвату. Можливо, в такому враженні від перших двох серій завинила надмірна, як на мене, присутність церковних мотивів. У «Хаусі», попри загалом більш високу релігійність американців порівняно з росіянами, я не пам'ятаю такого надміру. Хоча, можливо, якраз російській аудиторії подобається таке педалювання церковної обрядовості?

Нині, коли показ серіалу українському глядачеві на «Плюсах» перевалив за екватор (принаймні, першого сезону - 12 серій із 24, хоча хто може сказати впевнено, чи буде продовження?), видається, доречно спробувати підбити якісь підсумки й систематизувати враження.

Але спершу - об'єктивки. Беру їх просто з інтернету, виправивши найбільш кричущі граматичні і смислові помилки.

«Название: Доктор Тырса

Год выпуска: 2010

Жанр: Детектив, драма

Выпущено: Россия

Режиссер: Алена Званцова, Дмитрий Константинов, Леонид Мазор

В ролях: Михаил Пореченков, Михаил Трухин, Елена Панова, Сергей Газаров, Олег Мазуров, Ксения Кутепова».

«Доктор Тырса специализируется на лечении профессиональных спортсменов. Кроме решения медицинских загадок, доктору приходится действовать как настоящему детективу, поскольку часто истинная причина заболевания его пациентов кроется глубже, чем кажется на первый взгляд. Тырса творит чудеса не только на операционном столе, но также распутывает узлы сложных взаимоотношений внутри докторского коллектива, и борется с собственной трагедией - гибелью любимой жены».

«Сюжет телесериала разворачивается в больничном городке для спортсменов, в котором на кафедре спортивной травмы работает доктор Тырса. Любая серия - это отдельный редчайший медицинский случай, который доктор распутывает совместно со своими сотрудниками. Через весь кинофильм проходит история отношений между сотрудниками, близкими и друзьями доктора Тырсы. Доктор Тырса - превосходный спортивный доктор, который может распутать самые сложные медицинские ситуации. Ему нравится тот стиль жизни, который он ведет, и, естественно, его работа».

У цих рекламних анонсах, як зазвичай і буває в таких випадках, сказано все чи майже все - і водночас не сказано головного.

Отже: при ближчому знайомстві «Доктор Тирса» виявився не погіршеною копією чи тінню оригіналу, а сином одразу трьох батьків: знаменитого американського серіалу (спершу «Тирсу» так і хотіли охрестити - «Доктор Домов», проте, на щастя, в авторів вистачило клепки, щоби зрозуміти - це назва для несмішної пародії, не більше), латиноамериканської «мильної опери» як певного жанру чи різновиду телепродукції та уславленого свого часу радянського серіалу «Слідство ведуть знавці».

Від «Хауса» тут, особливо в перших серіях, чимало, часом аж занадто: і борідка головного персонажа, і костур, щоправда, в персонажа з оточення Тирси, а не в нього самого, й конфлікт двох завідувачів відділеннями, і певна екстравагантність «самого» (але жодних наркотиків, як можна - тільки горілочка й коньячок), і головне - геніальність цього лікаря (який, утім, не доктор, а тільки кандидат медичних наук) як діагноста. І багато чого іншого, аж до кадру, коли пацієнт урочисто «в'їздить» до нутрощів томографу. Правда, ракурс тут не такий виграшний, як у американців...

Хоча, з іншого боку, цілком можливо, що борідка цього персонажа з ісконно російським прізвищем Тирса від іншого лікаря, також «хохляцького» (за його власним визнанням) походженням - від Антона Чехова. Й окуляри в ролі класичного пенсне - теж із тієї ж опери...

Від латиноамериканських серіалів «Доктор Тирса» запозичив не менше - від суцільної мелодраматичності майже всіх сюжетів до кількарічного перебування невінчаної дружини головного героя в комі та її раптової смерті якраз напередодні шлюбу. Втім, автори російського серіалу значно менш просунуті й вільні від забобонів юрби, ніж автори телеоповідань із життя медиків із Мексики, Бразилії чи Аргентини, тож не наважуються бодай позначити «нетрадиційні» любовні стосунки когось із персонажів. Але й без цього постійно відчуваєш якісь відблиски різноманітних «просто-марій» ледь не в кожній серії. Може, вся проблема тут у типологічній спорідненості латиноамериканського й російського соціально-політичного ґрунту?

Ну і, звісно, епікуреєць Тирса - на відміну від циніка й ледь не мізантропа Хауса - куди ближчий до того людського типажу, який характерний для місцевості на південь від Ріо-Ґранде, і в цьому ще одна схожість «Доктора...» з цими серіалами.

Ну, а цикл «Слідство ведуть знавці» дає про себе знати в загальній ідейній настанові серіалу на те, що суспільні недоліки й тим більше виразки мають місце, але за формулою «где-то кое-кто у нас порой». Звісно, показують й окремих мерзотників, але чогось миршаві ті телевізійні злодії, навіть Тирсу побити як слід не можуть, коли він викриває махінації власників одного з провідних футбольних клубів. Замість добряче обробити норовливого лікаря за допомогою традиційних на пострадянських обширах бейсбольних бит, його лише трохи пововтузили. Мовляв, це на перший раз. Цікаво, чи будуть другий і третій, більш серйозні рази? Втім, так чи інакше, збираються позитивні персонажі на чолі з Тирсою і перемагають негідників. А якщо ні - то винен хтось із їхніх надто вже розніжено налаштованих пацієнтів...

Зрозуміло, що лікар екстра-класу (крім геніального діагноста, ще й не менш геніальний хірург, яких ріже та складає зі шматочків геть усе, крім хіба що мозку пацієнтів) Геннадій Тирса не може працювати в якомусь звичайному шпиталі. В урядовому - не можна (серіал одразу перетвориться чи на вщент рожево-неправдивий, чи на гострополітично-брехливий), у військовому - також (бо ж везтимуть поранених із «гарячих точок», знову політика). Автори серіалу знаходять єдиний можливий для сьогоднішньої Росії варіант, щоб зняти щось більш-менш правдиве - віп-шпиталь для спортсменів високого рангу та артистів балету, відділення спортивної і балетної травми (навіть табличку в якійсь там серії прикручують до стіни). В першій серії це якраз й озвучено, коли Тирсі пропонують посаду завідувача відділенням у такому шпиталі - мовляв, зарплати великі, можливості теж, апаратура надсучасна, найкращі ліки, гарні палати, відповідний контингент, усе на високому рівні... Це найпростіший і, на жаль, найреальніший шлях побудови сюжету - бо ж новітні «Записки молодого лікаря» було б розцінено в Росії (й не тільки владою, а й інтелектуальним істеблішментом) як антидержавна література, що підриває «вставання з колін» своїм щохвилинним вердиктом стосовно розумової та моральної неповноцінності керманичів на всіх рівнях. А так - можна використати для розвитку сюжету навіть вілли, в яких живуть члени команди Геннадія Тирси - і що з того, що пересічний російський лікар живе у двокімнатній квартирі? Вам же сказано на початку - це особливий випадок, розуміти треба...

Хоча, треба віддати належне авторському колективу, сценаристи, вони ж і режисери, при цьому спробували показати своїх персонажів нормальними людьми, зі складними характерами, із відданістю своїй праці, а не одержуваним за неї непоганим грошам. Гра акторів коли переконлива, коли не зовсім, але врешті-решт вони входять у ритм, вживаються у свої ролі, а часом - і це видно - відчувають від проживання тих чи інших сюжетних ходів щире задоволення. При цьому діалоги бувають, як на мене, якіснішими, яскравішими часом за акторську гру. Та що тут зробиш: сьогодні серіали знімають «галопом», за стислий час, а не розважливо-повільно, як це зазвичай було за радянської доби, коли актор мав куди більше можливостей «попрацювати над образом» (так це, здається, називалося).

І сценаристам, між іншим, більш ретельна праця (і час на неї) не завадили б. Бо поєднання в одній особі суперхірурга і супердіагноста - це вже річ майже неймовірна, а на додачу ці діагнози народжуються надто вже блискавично, без належної роботи «маленьких сірих клітинок». Але чого не зробиш, щоб утиснути в кожну серію цілісну теленовелу, та ще й із бічними ходами?

Отож попередній діагноз: дивитися можна, хоча чекати якихось ідейних чи естетичних відкриттів не доводиться. Жанр - сімейний серіал. Від 12 до 102 років. І якраз дуже добре, що у фільмі немає (принаймні, досі не було) ніякої політики: це б перетворило більш-менш пристойний серіал на суцільне неподобство (чи треба пояснювати, чому саме?). А так український глядач має унікальну можливість майже на 45 хвилин чистого часу зануритися у світ, де відсутні Путін, Янукович, Меркель, Обама та Чавес. Тож поспішайте одержати задоволення, бо ще невідомо, що на нас чекає в наступних серіях!