Публікуючи статтю постійного автора ТК Олега Шинкаренка, «Детектор медіа» розпочинає дискусію довкола однієї з найрезонансніших прем'єр цієї осені - шоу «Без мандату» каналу «1+1».

Українські політики цілком серйозно мріють завдяки дешевій рекламі здобути перемогу на місцевих виборах 31 жовтня. Саме такий висновок я зробив після перегляду на каналі «1+1» прем'єри «нового унікального шоу "Без мандату"», в якому багатих українських політиків відправляють жити у бідні родини.

Звісно, сама ідея шоу, що передбачає тимчасовий обмін представників різних соціальних верств, не нова. Скажімо, що буває, коли дві родини із радикально різними статками міняються жінками, українська аудиторія вже другий сезон поспіль вивчає завдяки адаптованому «1+1» формату «Wife Swap» (Великобританія, «Channel 4»). Формат «The Tower Block Off», що ліг у основу плюсівського «Без мандату», теж розробили британці. «Ми максимально адаптували його до наших реалій», - сказала на прес-конференції продюсер українського проекту  Оксана Кучерова.

Але певна новизна тут все ж таки є: ще ніколи на моїй пам'яті українське телебачення не надавало політикам таку можливість піаритися у самий невибагливий спосіб перед місцевими виборами. Між іншим, цю думку вже раніше висловлювала автор схожої за форматом передачі «Ближче до народу» (на Першому національному) Людмила Томанек.

Автори програми зв'язалися із багатьма українськими політиками, але показово, що ті можновладці, яким піар не потрібен, від участі у проекті відмовилися. Погодилися лише ті, кому, на мою думку, як повітря, зараз необхідна інтенсивна самореклама: Лев Миримський, Віктор Пилипишин, Володимир Яворівський, Олександра Кужель, Євгенія Суслова та Лілія Григорович. У роздумах - скандально-кримінальний (як там, до речі, його справа у прокуратурі?) екс-міністр транспорту Микола Рудьковський. Показово, що героями шоу від 24 вересня стали політики, які мріють залишитися у місцевій владі і навіть покращити там своє представництво.

Лев Миримський - голова фракції «Союз» у парламенті Криму, яка нараховує лише 10 голів зі 100 депутатських місць, причому найбільша фракція «За Януковича!» має 34 місця. Ідеологія фракції «Союз» просто скопійована з передвиборчих лозунгів Партії регіонів: російська мова, союз із Росією та Білоруссю, посилення повноважень регіонів та справедливий перерозподіл національного багатства. Отже, враховуючи прагнення регіоналів до абсолютної монополізації свого політичного впливу, партія «Союз» ризикує взагалі зникнути з парламенту АРК. Або влитися у фракцію «За Януковича!», яка має власні погляди на «перерозподіл національного багатства», і отримати дірку від бублика. Що робити в такій ситуації? Правильно - піаритись! І бажано - ефективно та недорого.

Отже, амбіційний пан Миримський потрапляє в Одесу до сім'ї Тищенків із двома інвалідами: сліпим 70-річним батьком та напівпаралізованим сином. У квартирі - руїна та навала тарганів. Для чистоти експеримента депутата на два дні позбавляють мандата, мобільного телефону, грошей та видають дводенний прожитковий мінімум від уряду реформаторів Азарова - 59 грн 02 копійки.

Позбавлений важелів впливу депутат почав «розрулювати» проблеми родини Тищенків аж у мера, рекомендуючись «волонтером». Тут одразу ненав'язливо та втім ефективно було показано, що міський голова Едуард Гурвіц «обіцяв та не зробив» зручний пандус для з'їзду з балкону на інвалідному візку, а ось «волонтер» Лев Миримський здатний лише напором громадського активіста звернути гори. Хоча нічого він так і не звернув: справи пішли, як тільки депутату повернули «депутатський» джип та гаманець. Тут і почався атракціон нечуваних щедрот на камеру одного з найрейтинговіших телеканалів України! Фактично, це був своєрідний рекламний сюжет довжиною більше ніж у годину, який пан Миримський ще неодноразово, я впевнений, використає для покращення свого політичного іміджу. Депутат купив старому холодильник, вибив через столичні зв'язки інвалідні візки, потруїв тарганів, замовив генеральне прибирання квартири та влаштував гулянку біля під'їзду, яка завершилася просто феноменальною сценою, вартою дешевих мексиканських телесеріалів та відбірної продукції Болівуду! Хильнувши для хороброщів чарку, до пана Миримського звернулася жінка і попросила в нього... грошей на білет для своєї дочки, яку б'є та принижує чоловік. Депутат витяг з кишені «прес» бабла (що, як відомо, перемагає зло) та відслюнявив від щедрот декілька купюр. І ось жінка із непідробними сльозами на очах, ридаючи, почала дякувати можновладцю за ці пару сотень гривень! Ну де ви за такі гроші знайдете акторів, здатних на справжні, не награні емоції? Чесно кажучи, мені ця ситуація нагадала зустріч іспанських конкістадорів із туземцями, які за побрякушки віддавали «богам» всі свої скарби. Просто в даному випадку замість скарбів були гіпотетичні голоси виборців Криму, які подивляться цю програму.

Другим персонажем шоу атракціону нечуваних щедрот був соратник Володимира Литвина (№5 у списку Блока Литвина на виборах до Верховної Ради у 2007 році) та голова Шевченківської райадміністрації пан Віктор Пилипишин, що дуже хоче залишитись у київській владі. Якщо місцеве самоврядування у столиці скасують, що майже доконаний факт, то голова залишиться біля розбитого корита. Куди тоді поткнутись - до пана Литвина, чия партія на ладан дихає? Не смішіть, як кажуть, мої капці. Тільки у міськраду, де царювати планує партія влади, а пан Пилипишин в її плани, схоже, не входить.

Сюжет Пилипишина відрізнявся від Миримського лише у деталях. Столичному гостю дісталася більш заможна родина Білозорів, що мешкає у селі Руданське на Вінниччині. Двоповерховий дитбудинок сімейного типу із десятьма прийомними дітьми, за яких порівняно непогано доплачує держава, мікроавтобус, два холодильники, великий город, багато худоби. Пилипишин просто не знав, що тут розрулювати, тому став показувати на камеру, як він вправляється з коровами, пилорамою та трактором. Тут в нього вийшла маленька виробнича травма (порізав пальчик), яка здобула відповідний коментар ведучого: «Від болю Пилипишин зціпив губи, але продовжував тримати марку». Цікаво, чи увійде ця фраза у передвиборчий рекламний ролик політика? Крім того, глядачам запропонували воістину унікальне видовище: голий зад голови Шевченківської райадміністрації, який показували на пів-екрану під час ранкових обливань з діжки холодною водою.

Нарешті почесному гостю знайшли проблему - місцевий фельдшерсько-акушерський пункт побудований дуже незручно: старим людям важко підніматися на другий поверх, де розташовані його кабінети. Винувата у всьому, звісно ж, «попередня влада, яка не надавала допомоги, тому голова не зміг вирішити питання». І ось прийшов Бумбо! Тобто Віктор Пилипишин. Після повернення мандату він героїчно домовився з районними очільниками, які надавали йому на камеру цілу торбу обіцянок.

Окремо варто зауважити тут головний недолік шоу, який зовсім псує всю чистоту експерименту. Відсутність мандату з лихвою компенсується наявністю телекамери, яка супроводжує героя телепрограми скрізь. Погодьтеся, мало кому серед провінціальних можновладців захочеться стати героєм негативного сюжету на столичному телеканалі перед місцевими виборами.

Мені от цікаво, чи потрапить, скажімо, пан Генадій Кернес, який нібито погодився брати участь у наступній програмі, у родину бідних захисників харківського лісопарку, які постраждали від абсолютно незаконних кулаків та палиць правоохонців? Чи автори шоу  приготували йому більш вигідне тло, на якому він зміг би заробити більше політичних дивідендів? А вже про те, як би мені хотілося побачити пана Азарова, який би купував на базарі картоплю по 3.50, і казати не хочеться! Влаштують нам таке задоволення на «1+1» чи й далі будуть рекламувати копієчну щедрість мільйонерів?

Але не все так однозначно, подумалось мені згодом. Телебачення - це що? Засіб масової інформації (канал «1+1» - один з кращих в Україні, маємо те, що маємо). А що повинен робити професійний та незаангажований ЗМІ? Намагатися об'єктивно відобразити картину суспільства. І що ми бачимо у цій картині, яку представляє шоу «Без мандата»? Бідну та принижену країну третього світу, де влада дозволяє собі розкошувати з розмахом американських мільйонерів, а громадяни, повністю позбавлені відчуття власної гідності, працюють за їжу та ладні принижуватися за крихти з барського столу. Все це підсилює подвійна погана спадковість тоталітаризму та колоніалізму, які привчили українців до відчуття власної другорядності та підпорядкованості вищим державницьким ідеям. Народ забув просту істину: політики мають нас обслуговувати, бо ми ТИМЧАСОВО винайняли їх для цього на виборах. Якщо ж вони про це забувають або прохолодно ставляться до своїх обов'язків, зосереджуючись здебільшого на зростанні власних статків, то ми маємо їх змінювати на кращих. Коли кажуть «кращих немає», то це лише від незвички до відповідальності перед вибором.

Отже, заради справедливості треба додати: телевізійники дають людям шоу - те, на що вони хочуть дивитися. Таким чином, шоу «Без мандата» показує нам рівень смаків та домагань сучасних українців: вони не хочуть мати дієву владу, а чекають, поки їм пощастить у лотереї і багатий депутат подарує холодильник. Тоді сльози відчаю на їх очах зміняться на сльози вдячності.