Що приваблює в новій програмній політиці Першого національного, то це прагнення підтримувати повсякчасну цікавість глядачів до знакових програм каналу, зробити з них такий собі «нон-стоп». Серед таких програм - і щорічний конкурс «Євробачення», вочевидь недооцінений попереднім керівництвом каналу. Питання полягає лише в одному: чи не виходить той «нон-стоп» штучним?

12 вересня в ефір вийшла програма «Євробачення по-українські (саме так було написано в титрах; адже місію популяризувати українську мову, причому правильну українську мову, в каналу ще ніхто не відбирав. - Б.Б.). Від Пономарьова до Альоші». Цей випуск знаменував собою початок національного відбіркового марафону на «Євробачення-2011». «Україна однією з перших розпочала відбірковий конкурс», - не без гордості повідомляли в анонсах.

Поки що до відбіркового конкурсу не дійшло. Розповідали про історію «Євробачення!, показали деякі моменти, раніше не надто відомі. Ще показали нарізку з минулорічних конкурсів - досить, треба сказати, довільну: окрім хрестоматійних Ліз Ассії та «АББА», були в ній Доменіко Модуньйо та «Чингісхан», які переможцями не стали. Були ще артисти, впізнати яких отак одразу мені не вийшло. Детально розповіли про історію участі України в конкурсі, про особливості конкурсів кожного року. Чи лише здалося, чи й справді перед розповіддю про конкурс 2009 року заставку з краєвидами Москви показували ну дуже вже довго? Ще привернула увагу репліка: «Минулого року багатьох європейців обурила перемога Діми Білана». Зважаючи на те, що Діма Білан переміг позаминулого року, залишилося тільки гадати, як і з яких архівів брали матеріал для випуску.

Не обійшлося й зовсім без політики. Коли розповідали про 2005 рік і «Ґринджоли», декілька разів показали крупним планом Миколу Томенка, що сидів із музикантами за одним столом; сам цей епізод також тривав надто довго. Потім на екранах раптом з'явився Артур Гаспарян (у субтитрах так і було написано: «Артур Гаспарян», ніби всі українці від малого до старого мусять знати, хто це такий) і сказав щось на кшталт: «Виступ "Ґринджол" поставив крапку на всьому, що почалося з перемоги Руслани й продовжилося в листопаді-грудні» (треба розуміти, на Майдані). До чого тут був цей глибокодумний вислів, що ним хотіли сказати? А хто його знає. Коли розповідали про цьогорічні події, на екрані крупним планом з'явилася Ганна Герман, а голос за кадром сказав: «Із оргкомітетом не можна було сперечатися». Це про оголошення переможця, адже саме оргкомітет обирав його з-поміж двох конкурсанток, що набрали однакову кількість балів.

Був іще один цікавий момент: Альоша сказала, що після поїздки до Осло вона лишилася винна 350 тисяч. Руслана сказала, що це ну дуже вже велика сума, їй поїздка на конкурс обійшлася значно дешевше (і це при тому, що Руслана мала потужний промо-тур, а в Альоші його не було). Олександр Пономарьов сказав, що можна поїхати хоч менш ніж за сто тисяч, хоч за мільйон, але це не має значення - головне, щоб була пісня, без неї все розсиплеться, «мов картковий будиночок». Може, й не прагнули автори такого ефекту, але запитання лишилося: чи, бува, не «нагріли» недосвідчену Альошу?

Отже, за результатами кастингу було відібрано 35 претендентів. Мали відібрати 30, але надто високим виявився рівень. Що ж і кого обирали, що й кого розглядало журі? Пригадаймо офіційну назву «Євробачення»: «Конкурс пісні "Євробачення"».

Вчергове хотілося б нагадати про невдалі виступи на минулих конкурсах Алли Пугачової, Патрісії Каас, Філіппа Кіркорова, Ді-Джея Бобо, дуету «Мейвуд» та багатьох інших популярних та суперпопулярних артистів, у чиїх талантах ніхто й ніколи не сумнівався. От просто пісні на конкурс вони повезли невдалі. І досі доводиться зустрічати обурення: мовляв, як це так, сама Пугачова посіла лише 15-е місце, з її вокалом та її драматичністю! Та той конкурс нічого не вартий! А тепер пригадаймо: чи входить пісня «Примадонна», з якою Пугачова й виступала на «Євробаченні», до її «золотої колекції»? Тепер, коли час усе розставив по місцях? Ні, не входить, пісню здебільшого забули. 8-е місце Патрісії Каас у Москві не можна було б уважати за невдачу, якби не факт: «витягнули» її пострадянські країни, чиї глядачі голосували за знакове ім'я, за таку собі «номенклатурність» Каас у «табелях про ранги» загальної популярності, а не за пісню. Західні європейці за Патрісію Каас майже не голосували.

До речі, цього року в Осло сталася подія, яка ще чекає на оцінку та пояснення. Пострадянські країни майже не помітили німкеню Лену, яка й стала переможницею. Росія дала Лені 6 балів, Україна - 5, Азербайджан - 1; Білорусь, Вірменія, Грузія та Молдова не дали жодного. Окрім останніх чотирьох країн, лише Ізраїль виставив переможниці 0. У той самий час азербайджанка Сафура зібрала голоси переважно з пострадянських країн і залишила байдужими більшість західних європейців. Ніколи ще пострадянські країни та країни «справжньої» Європи не виявляли такої різниці в музичних уподобаннях. І це ж за умов, коли половину оцінки від кожної країни дає професійне журі!

І ще одна «ремарка вбік». Світлана Лобода в синхроні зізналася: лише цьогоріч, коли її запросили до національного журі, вона й зрозуміла власні помилки, які не дозволили їй посісти високе місце минулого року в Москві. Так і виникла в уяві картина журі, яке препарує кожну пісню й кожного виконавця ледь не під мікроскопом: вокал, хореографія (ну, зрозуміло, в німкені її взагалі не було), костюми... Може, ще й перед кожним членом журі лежить рецепт ідеальної пісні: скільки потрібно вокалу, скільки костюмів... Судячи зі слів Лободи, оцінювати пісні на рівні «сподобалося - не сподобалося», «захопило - не захопило» наше журі вважало за непрофесійність. Це був погляд продюсерів, а не слухачів і глядачів. Погляд продавців, а не покупців. Хотілося б помилятися, але враження, що наші світила й генії шоу-бізнесу найкраще за всіх знають, «що насправді потрібне народові», виникає повсякчас. І в цьому «найкращому знанні народних потреб» ці світила й генії навряд чи поступаються колишньому ЦК КПРС.

Так от, вище йшлося про невдалі пісні у виконанні зірок та суперзірок. Але історія поп-музики знає й безліч протилежних прикладів. Не будемо брати «Євробачення», в історії якого було чимало «зірок однієї пісні». Чи пам'ятали б ми сьогодні про групу «Шоккінг Блу», якби не їхня Venus? Про Тіну Чарлз (не плутати з Тіною Кароль!), якби не I'm On Fire? Про Клодію Беррі, якби не Boogie-Woogie, Dancing Shoes? Про Черрі Лейн, якби не Catch The Cat? Про Петріка Ернандеса (в чийому балеті розпочинала свою кар'єру Мадонна), якби не Born To Be Alive? Це дуже давні приклади; останні років десять - п'ятнадцять чи не 95% фігурантів усіх хіт-парадів - це зірки однієї пісні чи, у крайньому разі, одного альбому.

Що ж ми бачимо на кастингу до «Євробачення»? Захід відбувся у вересні. У випуску «Євробачення по-українські» від 12 вересня чітко пролунало: в конкурсі можуть брати участь лише пісні, запущені в обіг не раніше від 1 жовтня. То що ж чергового разу обиратимуть в Україні? Черговий вокал-хореографію-фактуру-костюми? Що обиратимуть, коли учасники кастингу виступають не з тими піснями, які вони повезли б на «Євробачення»? Коли перед журі й глядачами постає що завгодно, тільки не головне - пісня?

Коли у «Євробаченні по-українські» показували передісторію появи на конкурсі групи «Ґринджоли», раптом спало на думку: цілком імовірно, що 2005 року вони посіли б вище місце, якби Микола Томенко вчасно усунувся від керування приготуваннями гурту. Бо це саме «майстри керувати всім на світі» й «найкращі знавці народних потреб» перетворили тоді революційний гімн на балаган із підтанцьовкою, на дійство радше комічне, ніж таке, що змушує співпереживати й бере за душу.

А ще чи не вперше поруч показали фрагменти з двох пісень Альоші - відбракованої Be Free та Sweet People, яку їй «натхненно допомагав» підбирати оргкомітет. Звісно ж, таке порівняння лише підкреслило депресивний настрій Sweet People - саме цей настрій, імовірно, й знизив результат співачки.

Тут хочеться знову зануритися в минуле. Під час горбачовської перебудови та перших років після СРСР, коли радянські поп-зірки вперше отримали можливість показатися західній публіці, вони співали «на експорт» дуже специфічні пісні. Пригадується, як на церемонії вручення нагород у Монте-Карло Валерій Леонтьєв останніми зусиллями волі вичавлював по краплині, немов раба з себе, щось невиразно тягомотне, але «соціально значуще» та «душевно-страждальницьке». І справді, не личило ж радянському (російському) артистові їхати «в люди» з яким-небудь легковажним «Чёрное море, ла-ла-лам, на-на-нам»! Русо артисто - обліко морале! Хай оте «ла-ла-лам» і змушувало всіх схоплюватися з місць і танцювати, але ж, як казали у райкомах, «треба гідно тримати високу марку радянського громадянина»! У підсумку де вже західній публіці було збагнути незрівнянну музичність, захмарну енергійність та харизматичність Леонтьєва? Щось таке ж «душевно-страждальницьке» й повезли свого часу на «Євробачення» Філіпп Кіркоров та Алла Пугачова. Чи не те саме совкове прагнення до неодмінного «обліко морале» змусило оргкомітет «допомогти» Альоші підібрати саме таку депресивну, але «соціально значущу» та «душевно-страждальницьку» пісню? Що ж до вокалу, то в Be Free він був багатший і різноманітніший; Sweet People вимагала незрівнянно більшої вокальної одноплановості.

А ще Олександр Пономарьов не без жалю розповідав, як він 2003 року хотів повезти на «Євробачення» якусь пісню з українським звучанням, але його почали переконувати: не зрозуміє цього європейська публіка, потрібен формат. (Звісно ж, хто може краще знати європейську публіку та її смаки, ніж ті самі «знавці народних потреб», наші та російські?) От і поїхав він до Риги з неорганічною для себе піснею, що так і не лягла йому до душі.

Тож, мабуть, можна вивести закономірність, яка не знає винятків: що більше у процес відбирання та підготування артистів до «Євробачення» втручаються «високоавторитетні» мамки-няньки, що завзятіше вони допомагають, то гіршим виходить результат. Недаремно й Олександр Пономарьов, і Руслана, й Ані Лорак, й Альоша різними словами повторювали протягом випуску одне й те саме: не треба ні до кого дослухатися, співак мусить везти на «Євробачення» музику, яку він сам найбільше полюбляє й відчуває. (Виявилося, до речі, що Альоша дуже непогано розмовляє українською.)

Що ж випливає з усього цього? Хотілося б помилитися, але здається, що у відбиранні учасника від України на «Євробачення» керівництво НТКУ та Першого національного цікавить процес, а не результат. Процес, який зможе щонеділі протягом вельми тривалого часу давати відносно непогані рейтинги. Засіб для того - давно перевірений: пісенний конкурс, талант-шоу, з їхніми неодмінними кастингами та комічними моментами, розповісти про які й обіцяли наступної неділі. А що буде наступного травня в Німеччині? А хоч би що там було, фінали «Євробачення» однаково збирають в Україні численну телеаудиторію. Тож хвилюватися про те немає жодного сенсу. Можна буде мобілізувати черговий оргкомітет, і він неодмінно видасть на-гора сяку-таку пісню, яка гарантуватиме українському учасникові сяке-таке місце.

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я аж ніяк не проти конкурсів із кастингами та рештою супутніх речей, навпаки, я дуже полюбляю їх переглядати. Так само доведеться повторити те, що писав уже під час епопеї з Василем Лазаровичем: НТКУ має повне право відбирати учасника від України так, як вважає за потрібне, жодних претензій суто юридичного характеру з цього приводу не може бути. Просто хотілося б, щоб усе, що відбувається, не виходило поза межі здорового глузду. І коли йдеться про конкурс пісні, то щоб відбирали саме пісню, а не незрозуміло що. І щоб потім численні керівні мамки-няньки не «допомагали» артистові й не залишали в нього відчуття розчарування, яке було дуже помітним у словах Альоші. Власне кажучи, щоб це було справді якісне відбирання учасника від України на «Євробачення», а не просто конкурс заради конкурсу з метою заповнити ефір, до якого, вправно чи не дуже, долучили відомий бренд.

І ще от про що. У «Євробаченні по-українські» на мить показали Машу Собко, сказавши, що на відбірковому конкурсі Альоша з нею «розділила тріумф». І тепер запитання: чи чули ми щось про Машу Собко після того? Про чудову, судячи з результатів відбіркового конкурсу, співачку? Гаразд, хай їй не пощастило поїхати на «Євробачення». Але ж її співочий талант (чи, принаймні, одна пісня, яку дуже високо оцінили глядачі) нікуди не поділися! На тому самому «клятому» Заході за неї б билися продюсери. В нас - ні, в нас шоу-бізнес сам по собі, а конкурси з талантами, які вони буцімто відкривають, - лише «а мною заполняют перерыв»... Як би не вийшло, що участь у відбірковому конкурсі принесе той самий результат, що й багато інших телеконкурсів: один переможець отримає приз (у даному разі не мільйон готівкою, а поїздку на «Євробачення»), і на тому його стосунки з телебаченням та шоу-бізнесом закінчаться. Усі решта, окрім одного переможця, припинять свої стосунки з телебаченням і шоу-бізнесом одразу ж по завершенні конкурсу, й ніщо не допоможе їм зачепитися, хоч які таланти вони продемонстрували б.

Тим часом із Женеви надійшла новина: виконавчий директор (в оригіналі «executive supervisor» - «виконавчий наглядач» конкурсів «Євробачення» від Європейської мовленнєвої спілки) Сванте Стоккселіус, який обіймав цю посаду від 2003 року, оголосив про своє рішення наприкінці 2010 року піти у відставку. Отже, з новим керівництвом, дуже ймовірно, зміняться й правила, й не виключено, що зміняться радикально...