Шоу «Україна сльозам не вірить» на Новому каналі насправді (як це не парадоксально) є програмою не стільки розважальною, скільки аналітичною. Воно наочно демонструє відчайдушне прагнення майже задушеної поп-культурою народної творчості отримати належне місце в масовій свідомості. Водночас той самий фольклор, який опинився в резервації будинків культури на жалюгідному бюджетному фінансуванні та у ледве жевріючому стані по селах, марно і через це комічно воліє стати поп-культурою з усіма її принадами у вигляді зіркових гонорарів, відеокліпів, скандалів, поклоніння публіки і шаленої уваги преси.

Погляньте лишень на цю чергу охочих записатися в зірки! Хто це? Народ, позбавлений фольклорних традицій. Але оскільки святе місце пустим не буває, там одразу опинилася яскрава, екзотична й захоплива поп-культура. Проблема лише в тому, що сучасна, зокрема українська поп-музика живиться з афроамериканських або ж європейських джерел, до того ж сформовано цілий арсенал стереотипних уявлень про те, як має виглядати й поводитисяпоп-зірка, тому виконавці-початківці часто вимушено наслідують ці шаблони, вкладаються в прокрустове ложе, справедливо побоюючись, що інакше їх просто обріжуть, як неформат.

У цих умовах худрада композитора Костянтина Меладзе й акторки Наталії Андрейченко виконує дуже цікаву функцію: серед сотень комічних наслідувачів шаблонів вони віднаходять тих, хто насправді має власний неповторний зміст. У майбутньому ці одиниці з живим вогником у душі здійснять заповітну мрію мільйонів - приєднаються до пантеону розкручених телевізійних поп-зірок. Невже проект «Україна сльозам не вірить» сприяє остаточному знищенню фольклору й перетворенню його на солодку поп-жуйку в яскравій упаковці? Не будемо поспішати з висновками.

Отже, типовий зразок отруєної поп-шаблонами людини - Алла з Дніпропетровська, або ж, як вона відрекомендувалася, Лайла Патрікевна Вандела. Це густо нафарбована жінка років 45-ти, яка поводиться яскраво істерично, співаючи абсурдні тексти на такі самі мелодії. Видно, що суть творчості для неї не важлива, бо вона засвоїла «правило»: головне - це зв'язок із космосом, а космос - це телебачення, куди треба потрапити за будь-яку ціну. Ведучі, стримано прискаючи вбік, бракують її, бо вона є «негативним фріком» (фрік - людина, що поводиться навмисне дивно, аби викликати подив у оточуючих). Але бувають на цьому шоу й «позитивні фріки». Це люди, які розуміють вторинність екстравагантного іміджу, але водночас визнають його необхідність, тому тримають іронічну дистанцію, демонструючи просто-таки «одивненість» за Брехтом, тобто граючи і залишаючись при цьому собою. Яскравий приклад такого «позитивного фріка» - машиніст-підйомник із шахти на Донеччині Андрій. Він одразу «вбив» журі своєю появою в костюмі німецького офіцера, заявою «я - онук Штирлиця» та декількома нотами з «Августина» на губній гармоніці. Коли з'ясувалося, що чоловік у вільний від роботи час ще й підпрацьовує стриптизером, вдягаючись при цьому в обладунок римського воїна, худрада остаточно впевнилась у його «позитивності».

Інший показовий випадок - 15-річна Єлізавета з Харкова. Телевізійники чи то інтуїтивно, чи то спеціально дуже влучно показали її матір, яка озвучила кредо дівчинки: «Дочка гарна, я хочу, щоби вона кудись пройшла». На сцені Ліза намагалася представити своє уявлення про справжні почуття, хоча насправді вона мала лише погано засвоєний (бо не мала часу) набір стереотипних шаблонів. Це одразу викликало різке відторгнення журі. «У вас фарба не лише на обличчі, але й у душі стільки всякого сміття!» - досить різко висловився Костянтин Меладзе. Наталія Андрейченко сказала дівчинці, що (увага!) «є колосальна різниця поміж Мальвіною та Барбі, намагайтеся не стати Барбі». Отже, Мальвіна - це симулякр дівчинки (ідеальна, рафінована копія), а Барбі, в даному випадку, - це симулякр симулякру, тобто копія, доведена вимогами ринку поп-культури до абсурдного стану квазідовершеності. Якщо Мальвіна - це все ще персонаж, який нагадує про живу дівчинку, то Барбі - це виключно пластикова лялька, елемент із набору-конструктора уявлень про «правильне» життя.

Але були серед конкурсантів і люди зі справжнім вмістом, який можна визначити одним словом - несподіванка. Ірина Розенфельд із Керчі заслужила захоплений вигук Наталії Андрейченко: «Від вас така істина йде!». Так само вийшла у другий тур зовсім не завдяки родинним зв'язкам дочка Снєжани Єгорової 12-річна Саша, яка здивувала журі своїм відвертим монологом із «Ромео та Джульєтти». Маяковський колись афористично висловився «Поэзия вся - езда в незнаемое» і цим вдало визначив мистецьку діяльність загалом.

Насправді талановитий актор має велику частку несподіваного, неочікуваного, непізнаного і абсолютно не властивого стандартам поп-культури. Але для того, щоби вдало продавати свій образ як продукт на поп-ринку, він має його підлаштувати під ці стандарти. Таким чином він постійно балансує, як на лезі, поміж принадною прірвою поганого смаку та іронічною одивненістю, ніби промовляючи: «Знаю, що вам це подобається, тому зроблю це для вас, але майте на увазі, я можу в будь-який момент зняти цю маску, і що ви тоді скажете?». Саме такою стратегією погроз «зняти маску» постійно і вдало користується позитивний фрік-ексцентрик Вєрка Сердючка.

Роль шоу «Україна сльозам не вірить» у цілому позитивна: воно наочно показує телеглядачам різницю поміж симулякрами першого та другого порядку, тобто між справжніми артистами й тими, хто має зіпсоване уявлення про справжніх артистів. Таким чином, люди наближаються до істинної сутності мистецтва. З іншого боку, шоу винищує продуктивні можливості народної творчості, ставлячи їх на службу поп-культурі. Але хочеться спитати, чи не перетворюється сьогодні поп-культура на сучасний фольклор? Відкиньмо абсурдні випадки багатьох народних артистів України, котрі насправді такими не є, але ж яких пісень сьогодні співають люди в селах та містах? Здебільшого це саме поп-музика, створена вихідцями з народу. Отже програма на Новому каналі показує процес інтеграції народної творчості у поп-культуру. Важливо, щоби це відбувалося без втрат і спотворень, і поки що, треба зазначити, Костянтин Меладзе та Наталія Андрейченко непогано справляються зі своїм завданням. Треба також віддати належне режисеру програми, який дає показовий зріз учасників шоу.

У мене лишилося тільки одне питання: а що ж з усією цією обоймою талантів робитимуть далі? Невже знімуть геніальний телесеріал на кшталт «Маргоші»? Чи возитимуть по цирках СНД, як це роблять із фіналістами «Фабрики зірок» Фадєєва? Залишається сподіватися, що в процесі облаштування під телестандарти ці люди не втратять своєї несподіванки і зможуть самореалізуватися як оригінальні артисти.