Той, хто бачив мій фільм «Фучжоу», пам'ятає у фінальних кадрах біловітрильну красуню шхуну Dream, яка долає океанські хвилі без жодного моряка на палубі. Розкрию дві таємниці: перша - шхуна була не такою великою, якою її зробили комбіновані зйомки; друга - шхуною керував капітан Юрій Бондар, прихований від глядача у трюмі. Крім нього на борту нікого не було - в тісному просторі під палубою міг розміститися лише він, наче пілот «Формули 1». Шхуна була іграшковою, але хвилі і вітер справжніми. Якщо перерахувати масштаби лялькової шхуни і справжніх хвиль, Юрію Бондарю під час зйомок доводилося самотужки долати дев'ятибальний шторм.

Колись я запросив Юрія Бондаря розділити зі мною мою мрію. Тепер це зробив він.

Я вдячний капітану яхти «Купава» за запрошення і приєднуюся до експедиції як режисер документального фільму на етапи від Києва до української Антарктичної станції ім. Вернадського. Далі не зможу, бо треба вертатися, щоби завершити зйомки мого нового повнометражного художнього фільму, а для цього потрібне літо. Тим більше, що минуле літо я вже прогуляв - не виходив на знімальний майданчик. Власне, як режисер, я прогуляв не одне літо. Останній свій повнометражний фільм «Сьомий маршрут» я зняв десять років тому. З того часу намагаюся спокусити Міністерство культури та студію імені Довженка сценарієм за поемою Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості», але грошей на цей фільм поки що немає. Взагалі, на героях Тараса Шевченка Україна сильно зекономила - чотири або п'ять екранізацій за весь час існування кіновиробництва в Україні. Всі фільми, крім останнього, зроблено в радянські часи - до 60-го року, та й той останній, за повістю «Капітанша», мало хто бачив.

Сьогодні Юрій Бондар надає мені несподіваний шанс наздогнати літо в Антарктиді і не припиняти роботи, яку не в змозі фінансувати Міністерство культури і туризму України. Починаючи з березня цього року я одержую від Міністерства обіцянки продовжити фінансування та високі оцінки на адресу відзнятого матеріалу. Без грошей робота можлива лише в режимі доброчинної ініціативи.

Сьогодні я продовжую роботу над фільмом, який відзнято вже на 65%. Хоча в моїй роботі розподіл на відсотки умовний - режисер так само любить свою ненароджену дитину, як і крикливе немовля. Ненароджена дитина - це фільм, який має назву «Тойхтопройшовкрізьвогонь». Пишеться одним словом, бо це - друге ім'я унікальної людини, нашого співвітчизника Івана Даценка - військового льотчика, Героя Радянського Союзу. Після того, як Іван Даценко побував у німецькому полоні, на батьківщині його чекала одна доля - ҐУЛАҐ. Потім була втеча з табору. Минуло кілька років поневірянь - і втікач став Вождем індіанського племені в Канаді.

Вкладаючи сюжет фільму в два речення, можна сказати: Герой, якого зреклося королівство, має право вибрати собі іншого короля. Історія Героя, який сам став королем.

Починаючи роботу над фільмом, режисер бере на себе велику відповідальність за перетворення вкладених, в тому числі державних, грошей на товар - готовий фільм. Зупинка фільму на шість місяців - це реальний ризик не завершити його, адже кожна технологія (будівельна, агрономічна, промислова, кінематографічна) має свої обмеження консервації процесу, за якими доводиться все починати з нульового циклу або закривати проект і списувати витрати - неможливо відкласти збір врожаю буряка на грудень, неможливо довго летіти на літаку, в якого зупинився мотор.

«Тойхтопройшовкрізьвогонь» - не рекордсмен «консервації». Приклади можна множити - проблема ширша, ніж персональна справа одного фільму. Йдеться про системне, послідовне, цільове, наполегливе, багаторічне усунення з конкурентного поля України вітчизняного кіновиробника. Йдеться про знищення структур і технологій, які повинні створювати енергетичне поле суспільства, культивувати власні легенди, власні ідеали, народжувати власних героїв. Колись цим опікувалася література, поезія, театр; сьогодні - кіно, телеефір, інтернет, DVD-диск, супутникова антена. За відсутності законів та фінансування, наш ринок продовжують звільняти для іноземного капіталу, для імпортованих фільмів, ідей, міфів, героїв.

Нашим тут не місце - від Тараса Шевченка до дебютанта з призами міжнародних кінофестивалів.

Спробую в іншому місці - в Антарктиді. Везу з собою більше сотні фільмів із величезної колекції кінофестивалю «Відкрита ніч». Не для пінгвінів, звісно. Покажу на українській антарктичній станції імені академіка Вернадського. Крім наших, там є ще й аргентинські, американські, російські, китайські зимовщики. Влаштуємо разом із командою «Купави» перший Антарктичний кінофестиваль. Досвід є - «Відкрита ніч» де тільки не побувала. Щоправда, вдома їй не дуже радіють - Головне управління культури і мистецтв Києва цього року від фестивалю відмовилося, так і не розрахувавшись за минулорічний фестиваль. Що ще везу з собою, крім українських фільмів? Бібліотеку української сучасної літератури для наших зимовщиків, яку склали брати Капранови, та костюм головного героя фільму «Тойхтопройшовкрізьвогонь». Вдягну його й пройдуся дублером перед камерою, як у телевізійних програмах про виживання в пустелях та джунглях.

Я не хочу, щоби дворічна робота нашої знімальної групи, яка на останньому етапі працювала авансом, і наших чудових українських акторів - Олі Гришиної, Дмитра Лінартовича, Віталія Линецького, Галини Стефанової, Олександра Ігнатуші, Олексія Колесника, Марини Юрчак, Артема Антонченка, Іванни Іллєнко та інших - так і залишилася без права листування з глядачем.

Хотів написати про вітрила, про Мис Горн, про Мрію, про те, як сорок два роки тому мій брат Юрій посадив мене на яхту і навчив відрізняти правий галс від лівого, а бейдевінд від галфвінду; як на цій яхті я відкривав невідомі Дніпровські острови, а потім ще раз відкривав їх разом із дочкою Іванкою та племінником Пилипом; як під час нічної грози бачив на леєрах вогні Святого Ельма біля затопленої церкви проти Ржищєва... А з голови не йде інше.

Я вдячний усім, разом із ким уже подолав більшу частину дистанції фільму і з ким іду на яхті в Антарктиду для того, щоби вождь Іван Тойхтопройшовкрізьвогонь-Даценко не зупинився на шляху до екрану, подолавши перед тим усі перешкоди, що випали на його долю. Сподіваюся відзняти заготовки для епізодів, події яких розгортаються на Чукотці та Алясці. Позаяк Міністерство культури і туризму вже довгий час не може профінансувати завершення фільму, доводиться шукати інших шляхів реалізації сценарію, затвердженого Міністерством до виробництва.

Черговий етап роботи над фільмом для мене - 9419 морських миль.

Герой мого фільму «Фучжоу» Орест мав коротку адресу своєї мрії: After Bosphorus to the left.

Я можу сказати слідом за ним: After Bosphorus to the right.

До зустрічі в Україні!

Михайло Іллєнко - лауреат премії імені Олександра Довженка, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Академії мистецтв України, президент кінофестивалю «Відкрита ніч», керівник майстерні художнього кіно КНУ ТКТ імені І. К. Карпенка-Карого

Режисер, сценарист, член Спілки кінематографістів України. У його доробку художні фільми «Там вдалинi за рiкою», «Сапоги всмятку», «Школа», «Миргород та його мешканцi», «Фучжоу 1», «Фучжоу 2» (скрочений варіант - односерійний фільм «Фучжоу»), «Сьомий маршрут», дитячий фільм «Кожний мисливець бажає знати...» (сценарій та постановка), документальний фільм «Круг», телевізійні документальні стрічки «Княжа регата 95», «Княжа регата 96», «Княжа регата 97», «Художник Наталя Рудюк», «Шлях до скелі», «Вибір», «Відкрита ніч узимку», короткометражний художній фільм «Невелика подорож на великій каруселі», короткометражний анімаційний фільм «Одноразова вічність». Нині працює над зйомками фільму «Тойхтопройшовкрізьвогонь».