«Ранок добрим не буває», - промовила журналістка Зіна Підалькіна, побачивши в «Сніданку з "1+1"» дядю Жору. Комічний герой багатьох світських тусовок був не в гуморі, а під очима в Жори сіріло тавро неспокійних ночей. «Гордість митців і біда ранкових телеведучих!» - гигикнула недобра Підалькіна, якій хотілося відправити дядю до фахівців рубрики «Здоров'я» усіх ранкових ефірів. Та Жора не йшов. Незважаючи на прим'ятість лиця, він через силу жартував до Зіни з екрану, ретельно відпрацьовуючи зарплату. Підалькіна відразу скумекала, що Жора був не з тих пациків, кого праця прикрашала. Дядя Жора, думаючи, що він нівроку прикольний, одного ранку кидався на дівчат у парку із заяложеними анекдотами, наступного дня смажив яєчню з зеленим листям, називав його шпинатом і робив вигляд, що лупить сковорідкою оператора. «Ги-ги-ги-ги», - казала на це Зінаїда, але сміятися й не думала.

«Журба горбата!» - смикнулася Підалькіна, зрозумівши, що критичні ранкові часи переживає не лише Жора, а й його колеги, ведучі Марічка Падалка та Лідія Таран. Обидві кралечки-ведучі стояли в кадрі з порожніми горнятками в руках і віщали на всю країну те, що на вуха не налазило. «З таким горнятком, але пластиковим стоять у переходах метрополітену жебраки», - чомусь подумалось Підалькіній. Таран та Падалка не були схожі на жебраків.

Що ж хотіли вони цим горнятком довести бідній Зіні? Це питання дуже непокоїло дівчину. Та відповідь на нього була до болю простою - кралі хотіли реклами. Тицяючи білим кавовим горнятком в екран, вони сподівалися, що ці магічні дії привернуть увагу рекламодавців. «Це ж є оспівана поетами жіноча підступність та жадібність!» - схаменулася й кинула скупу сльозу на екран Зіна, бо в ранкового ефіру «Плюсів» був спонсор, звався він «Якобс монарх», і в тонах цього кавового виробника було оформлено студію ранкового ефіру. І коли ведучі опинялися в оточенні фарб «Якобса», вони рекламували рекламодавця, але варто було їм вирватися з окресленого ним кола, як вони виростали перед очима Підалькіної в непорочному та маніакально звабливому вигляді з простягнутим чистим від малюнків і знаків горнятком.

І тут до Підалькіної прийшов інсайт, постукався в голову й промовив: «Зіно, це я». Дівчина збагнула, що в ранковому ефірі каналу «1+1» головне не ведучі, яких нашвидку можна було змінювати, перетасовувати, знімати у профіль, анфас чи догори дриґом, головне там - злощасне горнятко. «І не лише на "1+1"!» - вигукнула Зіна.

На каналі «Інтер» роль того горнятка виконував «Майський чай». Дизайнери студії «Інтера» переплюнули «Плюси», вивівши символ реклами з поля плюсівської містики в царину інтерівського абсурду. «Майський чай» у вигляді горняток із логотипом, заварників, написів у просторі студії в словесному потоці Ольги Сумської та Володимира Горянського фігурував і вершив долю ранкового перегляду. І про що б ведучі не «парили» в екран, оператор то віддаляв чайник із наклейкою «Майський чай» від Зіни, то максимально наближав його до неї.

І збагнула Зіна, що телебачення дурить її. Не тим, що ранкові ефіри створено не задля інформаційного насичення, а щоб два вищеозначені і ще декілька інших брендів мали площину для презентації своєї продукції.

Мало того, що замість інформації глядачам пропонувалося дивитися на чай із кавою, так ще проект, який начебто мав би бути прямоефірним, виявився тупо записом... Якось зранку на «Плюсах» Зіна побачила вечірню Катю Осадчу з білим кружальцем розміром із кришку від 200-грамової банки з-під дитячого харчування.

«Інтелектуальний, емоційний та інформативний рівень розмови нульовий!» - стражденно волала Підалькіна, дивлячись інтерв'ю Каті з російським актором Гошею Куценком. Її аж ніяк не надихали питання на кшталт, чи грає російський Гоша у комп'ютерні ігри. «Спаскудитись можна від таких питань!» - а тимчасом смілива й безкомпромісна інтерв'юерка запросила Куценка пограти в настільний футбол.

«Їй також здається, що заради неї й існує телевізія!» - смутно виснувала Підалькіна й поринула в спогади. Спом'янула кінець літа 2009 року, коли великий піаніст Олексій Ботвінов приїхав на Софійську площу грати концерт. І через 15 хвилин після початку його геніальної гри з'явилася вона - Катя Осадча. Потягнула свого оператора під сцену і почала під час виступу Ботвінова записувати підводки до «Світського життя». Це був вирок. Зіна почервоніла до коренів волосся - їй стало соромно, що й вона теж працює на телебаченні.

Тож можна пробачити Зінаїді Підалькіній те, що, побачивши Осадчу в кадрі, вона вирішила перекинутися на інший канал - на Новий. «Прогресивненько», - склалося в Зіни перше враження. Від заяложеності його рятували імпровізація та прямий ефір. Щоправда, часом сальні жарти ведучих Ольги Фреймут, Сашка Педана та Сергія Притули псували перше приємне враження. «Молоді, зелені... Їм можна... Що поробиш», - так кажуть зазвичай, коли діти бавляться і в них ще все попереду. Зіні імпонував їхній позитивний настрій.

І хоча з приводу зеленої молодості Фреймут, Педана та Притули Підалькіна сумнівалася, але їй було ясно, що цей ранковий ефір було розраховано на публіку молоду. ТРК «Ера» пішла у презентації молодості та інфи ще далі. Автори «Доброго ранку, Україно!» читати новини доручили школярам - дітям віком від десяти. «Цікаво, чи є в цих жовторотих ведучих декларація про доходи», - скептично зіронізувала Підалькіна, розуміючи, що таке телешоу-ноу-хау могло би бути в світлі останніх політичних баталій неочікуваним і навіть скандальним, якби тексти дітям не писали дорослі редактори. Дітлахів натаскали на те, як треба вести новини по-дорослому. І вони старанно зображали з себе телезвьозд, одним своїм виглядом доводячи: кого не сунь у кадр - якщо не йдеться про непересічну особистість, результат буде один. Точніше - ніякого.

«Індивідуальність, інформативність», - шепотіла Зіна, бо саме це отримала на «Сіті» та 5-му каналі, ранкові ефіри яких мали джентльменський набір - мовлення наживо, новини, різноманітні рубрики на кшталт здоров'я, гороскопів чи страв від кухарів. Але головним і важливим було для Підалькіної те, що вони глибоко розкручували якусь тему, яка могла б зацікавити будь-якого глядача. «Цензура в інтернеті з коментарями перехожих на вулиці і компетентними гостями в студії - хіба це не важливо?» - думала Зіна і розуміла, що попри дрібні недоліки, до яких можна було б, як реп'ях, причепитися, ці проекти мали головне - вони інформували і зранку заряджали на роздуми. І Підалькіна зрозуміла, що таке телеспілкування з нею вранці - добра ознака. І забула вона обличчя дяді Жори, і стало їй нарешті краще.

Фото - rlv.zcache.com