- Монро, ты задница.

- Я шикарная попа! (...)

- Я думаю, нам с тобой надо сходить куда-то подальше и посмотреть на мои сиськи, которые совершенно не нужно подтягивать.

- Светлана, если их в 40 лет никто не видел, значит, там ничего интересного. Ха-ха!

(діалог Світлани Вольнової і травесті-діви Монро, програма «Шоуманія»)

Це перший пасаж, люб'язно запропонований журналістці Зіні Підалькіній її «ящиком», коли вона вирішила після довгої перерви присвятити себе перегляду телепропозицій. І від слів світських левиць Зіна здригнулася. «Ти ба! - подумала вона, долаючи нудоту, що підступала до її тендітного горла. - Певно, шикарний зад і великі цицьки - край мрій пересічних українців». Подумала і відмахнулася.

Політичні прокладки

«Хочеться ще чогось, окрім цииьок!» - прошепотіла наївна Зіна Підалькіна, і першим, на що натрапила, був... блок реклами одного з вітчизняних каналів. Віщав Віктор Янукович, обіцяючи старі як світ стандарти життя. «Ґвалт!» - загорлала дівуля і не повірила власним очам. За політичною агіткою Януковича йшов ролик жіночих прокладок. Зіна втупилася в екран. Вирішила, що це невдалий жарт. Потім подумала: «Недбалість програмних директорів». А після того злякалася. За державу. За себе. «Як може наше телебачення скидати немов сміття докупи кандидатів у президенти і предмети особистої гігієни?!» - вразившись від побаченого, кліпала очима Зіна.

«Це камінь у мій город, - із розпачем бубоніла вона. - Ляпас мені як громадянці!». Підалькіна усвідомлювала проблемність нинішньої передвиборної ситуації на ТБ. «Так, - істерично заламувала Зіна пальці на руках, - вибір кандидатів невеликий. Авторитет політиків у суспільстві щодня падає. Рейтинг також». Знала Підалькіна, що кандидати в президенти не можуть хизуватися на людях частинами свого тіла, як це робили Вольнова і Монро. «Не біда! Не цього ми від них чекаємо! І їхні не вельми всміхнені, сірі обличчя - не привід для приниження їхньої людської гідності!» - засичала вона в екран, де після якоїсь дурні у вигляді новітніх миючих засобів із агітпрокламаціями випірнув Тігіпко. І - зателефонувала Зіна своїй подрузі з ТК Марині Баранівській за поясненнями такого ґвалтування її, Зіниної, свідомості громадянина та виборця. Почувши ж від колеги й подруги, що це, виявляється, тому політиків рекламують поряд із прокладками, що виборчої кампанії - за законом - ще немає, а отже й політичної реклами бути не може, лише соціальна або комерційна, - Зіна заспокоїлася. Ну якщо вже їм так не терпиться в телевізор потрапити, аби тільки її, Зіну, зґвалтувати якнайшвидше, тоді й справді до них треба ставитися як до тих самих прокладок: речі хоч й необхідної, але виключно під час кризових днів :).

Лайно собаче - не цицьки

Український канал «Культура» транслював сюжет торішньої давнини про виставу Центру театральних досліджень імені Курбаса «Аве і смерть». «От уже де зі мною мусять говорити відверто, емоційно та зі смаком!» - заплескала в долоні Зіна Підалькіна, бо не уявляла собі культури без емоцій та стилю. «Культурненько про культуру!» - дзвінко сміялася Зіна і раптом закрила рота так, ніби жисть її розбилася.

Не тому, що натрапила на синхрон довгої промови суспільного діяча Леся Танюка. Й не через те, що вистава, яка в сценічній реальності має безліч питань і проблем, їй не подобалася. А тому, що з перших хвилин перегляду сюжету Підалькіна ледь не збожеволіла - не змогла второпати, в якому столітті канал «Культура» живе і в якому культурному контексті вона, Зіна, сама перебуває.

Культура на однойменному каналі була інша - не знайома Підалькіній. І не лише через те, що канал не зачепила телеборотьба за глядача й новітні телевізійні технології, і він залишився в тих часах, коли людина вперше взяла в руки камеру. Зіна відвідувала культурні події й бачила, що попри всі негаразди в них є життя й динаміка. Їх творили не законсервовані в обмеженому світі люди, і робили це так, що дівчина час від часу від перегляду вистави, виставки або концерту відчувала справжнісінький катарсис.

Від культури ж, запропонованої того дня Зіні телевізором, віяло холодним духом. Виникало підступне відчуття, що люди, які працювали на каналі «Культура», не орієнтуються в тенденціях не те що світових, а й місцевих, київських. «Такі нетямущі люди рублять сук, на якому сидять, і добивають культуру як таку, бо єдине бажання, яке виникає від поглинання їхньої продукції, - натиснути кнопку і перестрибнути на щось більш жваве!» - зморщилася Підалькіна і залізла під ковдру. Над нею повзли неофітські закадрові тексти, нудні фрагменти з вистави, де не можна було второпати, що діється на кону і про що, власне, цей твір.

«Є ж інші, адекватні сучасній людині і телебаченню приклади подачі матеріалу! - ревла Підалькіна в екран. - Під носом є! Лише підписатися на пакет, у якому є російський канал "Культура" та європейський Mezzo! Не лінуватися, подивитися й проаналізувати, як це робиться там! А якщо немає "бюджету", то хоча б увімкнути СТБ з програмою "Моя правда", де в популярній і динамічній формі створюються портрети російських культурних діячів!». Бідолашна Зінаїда Підалькіна щиро співчувала культурі, викинутій, як непотріб, за борт телевізійних пріоритетів провідних і технологічніших за «Культуру» каналів.

«Лайно собаче!» - зареготала дівчина. В кінці «культурного» сюжету лежали обведені в кадрі білим пунктиром собачі екскременти, які залишив просто на кону реальний пес - учасник постановки «Аве і смерть». Зіну ледь не знудило, але вона продовжувала реготати й дивитися в екран, бо лайно немов вердикт нагло маячило поруч із титрами.

Що хотіли довести цією крапкою в сюжеті його автори? Що лайно - єдине, на що треба звертати увагу в постановці? Чи що все показане варте лише собачих екскрементів? Чи екскременти цього пса настільки якісні, що вони мають право посісти достойне місце не лише в сюжеті, а й у сітці українського каналу «Культура»? Підалькіна ламала голову, але відповісти на жодне з цих риторичних запитань не могла.

І Підалькіна неочікувано для себе стала на бік телеглядача, який своєю кнопкою голосував за зацицьковану культуру, представлену в «Шоуманії» Вольновою й Монро. Можливо, вибір сумнівний, але Зіна була дівчиною, і тому він їй більше припав до серця.

«Бо якби всі голосували за собачі екскременти, треба було б або їхати звідси, або стрілятися! Втім... - постановила Підалькіна, - Кесарю кесареве». Їй на очі трапився текст на «Обкомі», в якому значилося: декілька днів тому один із кандидатів у президенти відкрився і заявив, що він уже 10 років по вуха в лайні і сина туди ж тягне. «І дай, Боже, щоб не нас!» - стомлено гаркнула Зіна, витерла рушником спітнілі від нервування руки, перехрестилася й на цьому вимкнула телевізора.

Фото - radiogrinch.rpod.ru