Минулого року газета «Україна молода» виступила з двома статтями про те, що Авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова за допомогою корупційних схем завдав країні багатомільйонних збитків.

Ображене керівництво АНТК подало позов на газету до Господарського суду. Для невтаємничених поясню: у Господарському суді за спрощеною процедурою розглядаються майнові спори, а між АНТК та редакцією такої справи не існувало і питання мало слухатися в суді загальної юрисдикції. Певне, в позивачів були свої розрахунки - й вони виправдалися: і Київський міський господарський, і Київський апеляційний господарський суди підтримали позов АНТК імені Антонова.

На заваді став Вищий господарський суд, який за касаційною скаргою «України молодої» припинив провадження у цій справі, а коли фірма Антонова звернулася до Верховного суду - то й там дістала одкоша. Це хороша новина для українських журналістів і суспільства в цілому. Вищий господарський і Верховний суди виявили себе об'єктивними і принциповими арбітрами у спорі між порушниками законів і журналістами, які захищають інтереси держави. Адже судді Л. Прокопенко (Господарський суд м. Києва) і колегія суддів Київського апеляційного господарського суду (Л. Смірнова - голова, С. Алданова і В. Шапран) своїми ухвалами створювали небезпечний прецедент, за яким можна було б у майбутньому значно легше, ніж тепер, засудити будь-який засіб масової інформації, затягнути ще один зашморг на шиї свободи слова.

Приблизно таку ж схему розробляли автори змін до Конституції України зі складу «широкої коаліції». Маю на увазі пропоновану ст. 34-1, на підставі якої «за дезінформацію» можна було б назавжди позбавити засіб масової інформації права на випуск. Ми ж знаємо, як у наших українських умовах можна в будь-якому матеріалі чи програмі знайти «дезінформацію» і за кілька років залишити в інформаційному просторі держави лише ЗМІ, які б усі сили докладали, аби славити владу.

На щастя, цього не сталося. І велику роль у викритті планів нанесення підступного удару по демократії зіграли журналісти - це публічно визнали і Президент України Віктор Ющенко, й інші політики.

І це ще одне завоювання нашої професії, підтвердження того, що ми все частіше діємо за європейськими стандартами журналістики. У світі журналістам довіряють значно більше, ніж державним чиновникам і політикам. Прикметно, що після недавньої загибелі французького аеробуса А-330 аналітики бідкалися: біля місця трагедії не було журналістів і доводиться користуватися лише інформацією бразильського міністра оборони або представників авіакомпанії. У даному випадку згадують, як кілька років тому біля західного узбережжя Африки зіткнулися американський і німецький літаки, й обидві сторони кілька діб мовчали про цю трагедію, аж доки справою не зайнялися німецькі журналісти. Із цих історій останніх днів, на мою думку, випливають два уроки - для журналістів і для суспільства: нам, журналістам, треба принципово відстоювати свою позицію до кінця, а суспільству - не давати чиновникам закривати рота майстрам пера і мікрофона, захищати свободу слова від будь-яких зазіхань. Вона, ця свобода слова, потрібна не лише журналістам: без неї ми не збудуємо демократичної правової держави.

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України