Офіційну частину коротко провели з року в рік усе товстіший керівник євровізійних пісенних справ пан Сванте Стокселіус та керівник російського Першого каналу Костянтин Ернст (теж не худий). До цього в ефірі всіх російських і деяких комерційних українських телеканалів з'явилася злива сюжетів про навколоконкурсні події. Учасниця-2009 від України Світлана Лобода на телеекрані виглядає заклопотано-щасливою. І це зрозуміло. Велетенська зала і сцена московського «Олімпійського» – це вам не прокурені й запльовані приміщення звичних для співачки клубів.

Найбільш запам'яталася маленька телевізійна родзинка, віднайдена оператором посеред євровізійної метушні, – імпровізована «таблиця від Мєндєлєєва», заповнена скороченими (по-автомобільному) назвами країн-учасниць і їх «атомною вагою» – кількістю перемог у конкурсі. Під час трансляції церемонії відкриття росіяни не забули повідомити титром про прямий ефір і забули про закадровий переклад для телеглядачів із мови, яку ведучі церемонії пан Малахов і співачка Алсу, очевидно, вважають за англійську.

Пані Алсу цього вечора була спокійніша й частіше поглядала на заздалегідь заготовлені писульки. Чого не можна було помітити, споглядаючи за надгучними потугами пана Малахова привернути увагу захмелілої зали до своєї персони - аудиторії було відверто байдуже. Телеглядачам нагадали декілька євровізійних цікавинок. З них і ту, що й по сьогодні гріє мою душу, – найбільшу кількість балів за всю історію «Євробачення» набрали кумедно-страшненькі й голосисті фіни з гурту «Лорді». Аж 290! Ще один важливий і вагомий факт – було ще раз наголошено, що 16 травня Європа обере найкращу пісню! Не трансвестита чергового чи представника сексуальних меншин, чи ще якусь там капость, а пісню.

Відкрила музичну частину церемонії, звісно ж, балалайка. Ведмедів і циган, правда, не було. Для істериків зазначу - виступ інструменталіста Олексія Архіповського був феєричним! Віртуозне володіння старовинним і простеньким російським інструментом із надсучасною електронною обробкою – і маємо стрімке й мелодійне попурі з російських народних пісень та знаних у світі мелодій («Дим над водою» від «Дип Пьорпл») чи євровізійних (від переможців 1976 року – нідерландців «Тич Ін»). Я, для прикладу, вперше бачив техніку гри теппенінгом (привіт Ван Халену і нашому Енверу Ізмайлову) на трьох балалаєчних струнах. Іноземні журналісти в кадрі взагалі стояли зачаровані.

Колеги з російського Першого каналу побудували музичну частину на виступах виконавців, яких вони назвали легендами «Євробачення». Подивувала коректним виступом перша переможиця пісенних конкурсів швейцарка Ліз Азіа. Її пісня перемогла в далекому вже 1956 році. Заспівала, як і годиться, й пані Алсу (2-ге місце у році 2000-му). Як на мене, найбільш цікавим був виступ німецької солянки під назвою «Чінгіз Хан». Ця братія посіла 4-е місце в 1979 році, але виконала головне для себе завдання: напевно, не було жодної дискотеки наприкінці 70-х, де не звучали б їхні простенькі й багатоголосі «бум-бум» про «Распутіна», «Москоу» і того самого «хана». Причому дискотеки ці гули й у спортивному залі на Камчатці, і в «просунутій» квартирі Москви, і на території менш «просунутих» Києва, Берліна чи Парижа. Ще одна цікавинка вечора - на теренах колишнього СРСР було продано більш ніж півмільйона платівок нідерландської диско-групи «Тич Ін». У мене була ця платівка, здається, ризької фабрики, ціною 2 карбованці 15 копійок, куплена в легендарному місці - київському магазині грамплатівок «на Чорній горі». Всі дні народження, сьомі листопада і т. п. проходили в той рік під неї.

У травні 2009-го голландці вийшли на сцену і ще раз нагадали мені й мільйонам свою переможну мелодію 1976 року. До речі, всі виступи супроводжувалися на екранах у залі відеозаписами старовинних (і не дуже) євровізійних теленомерів. На жаль, оператори й режисери телетрансляції мало звертали увагу на цю цікаву хроніку, тож побачити її телеглядачі могли тільки на загальних планах напівпорожньої зали. На споруджену спеціально для вечірок делегацій сцену продовжували виходити переможці різних євро конкурсів - шведка Карола (1991), українка Руслана (2004), росіянин Діма Білан (2008). На представленні цього виконавця стався практично конфуз. Ведучий церемонії пан Малахов вимушений був тричі прокричати в залу, що зараз виступить Білан (тиша), ну «Діма же Білан» (ану-ану?) і нарешті «Дмітрій Білан» (тю!). Вочевидь, ведучий забув, що представляє співака журналістам. А вони чудово розуміються на «залаштункових нюансах» і процедурах «правильного голосування», а також чому саме євровізійна спілка вимушена була обрати «змішану процедуру голосування» (міжнародне журі + глядачі). Тому певна «байдужість» журналістів зрозуміла.

Наприкінці вечора «ввімкнули» таймер конкурсу. «Євробачення» почалося.

Хочу вірити, що знову не почалося й інше, вже знайоме. Нагадаю: я дивився все це в Києві, по телевізору. Цього разу не тільки солідно заробили на рекламі, а ще й «прорекламували» виступ учасниці із сусідської країни та запросили взяти участь у кастінгу для участі киян у закордонній телевізійній програмі. І наполегливо запрошували до екранів на трансляцію напівфіналів і фіналу конкурсу на міжнародній версії російського ж Першого каналу.

І хоча церемонія відкриття для українського глядача - це телевізійна ініціатива росіян, одразу пригадалося інше: ексклюзивні права на показ фінальної частини «Євробачення» на території України належить Національній телекомпанії України, бо навіщо ж тоді мільйони! Нагадую про це з декількох причин. Здається, вже всі українці знають, що показ конкурсу фінансується чи не за прямою вказівкою прем'єр-міністра нашої держави. Було публічно заявлено про «героїчне» виділення чи не в останній момент аж 2,5 мільйонів гривень. Це вже цікаво - фактично заздалегідь запланові й законодавчо затверджені бюджетні надходження чомусь «героїчно вибиваються». Але ще цікавішим може виявитися черговий факт заробляння грошей на продукті, купленому за мої й ваші 2.500.000 гривень. Причому зовсім не Першим національним. А закордонним телевізійним мовником. Така ситуація виникає уже третій рік поспіль - зарубіжні телеканали транслюють на територію України телевізійний продукт, «ексклюзивно придбаний за бюджетний кошт» Національною телекомпанією. Причому – з «веселими коментарями й агітацією» й тоннами реклами. Вигідна пропаганда і «правильна»комерція! Але для кого?

Телевізійний навколоєвровізійний вечір від ОРТ закінчився «як завжди» – після виступу учасниці, яка представлятиме Росію на конкурсі цього року (нагадаю, це громадянка України Анастасія Приходько з піснею «Мамо», в якій є декілька рядків і українською мовою), ведучі, підглядаючи в текст «домашньої заготовки», ніби вибачаючись за щось непристойне, довгенько гомоніли «про то, что не важно, на каком языке звучит песня, лишь би...». Такий собі прощальне ручкою «натє вам» від персонажів на кшталт «Лєонтьєва».

Олександр Зирін, український незалежний телевізійний оглядач