Поки що новий проект Першого національного «Батьки й діти», який стартував 11 березня і тепер виходитиме щосереди о 20.00, не має аналогів у вітчизняному телепросторі.

По-перше, як соціальне ток-шоу, присвячене стосункам у родині. По-друге, вже досить давно на жодному з телеканалів не було програми, яку б вів керманич каналу власною персоною. Ба більше: готовий визнати, що своїм службовим становищем президент Національної телекомпанії України Василь Ілащук не зловживає: програма «Батьки й діти», яку веде телевізійний бос, не виглядає дорожчою за інші нинішні проекти каналу.

Як київський мер із мітлою в руках демонстративно мете столицю, так президент НТКУ власним прикладом доводить, які цінності насамперед повинен обстоювати, пропагувати й захищати телевізійний канал, який реально покриває всю територію України й приходить у кожну сільську хату. «Цей проект має порушити серйозні психологічні теми. Вони будуть цікавими, конфліктними та гострими. Звісно, проблеми, що існують між поколіннями протягом тисячоліть, ми вирішити не можемо, а ось знайти ключ до порозуміння - це ми спробуємо», - обіцяє Василь Ілащук на офіційному сайті Першого національного, коментуючи завдання свого шоу.

Отже, за форматом, маємо студію, глядачів, експертів, ведучого та гостей - ті самі українські родини, котрі не просто мають типову українську родинну проблему, а й намагаються її вирішити чи хоча б намацати для цього стежки. Обов'язкова людина в подібних програмах - психолог, у нашому випадку це Володимир Мамко. Він коментує те, що відбувається в родинах. Несподівана дійова особа - фотохудожник Олександр Ктиторчук. Об'єктив його камери - «безпристрасний суддя, лакмусовий папірець». Зафіксувавши вираз обличчя того чи іншого персонажа, він потім на великому екрані яскраво відтворює його внутрішній стан. Тобто, як би не намагався 16-річний хлопець-підліток у програмі від 11 березня доводити, що він - юний мужчина, фотографія покаже, а Ктиторчук скаже: «Нема мужика!». І нехай велика родина Сидоренків у програмі від 18 березня хором запевняє, що в них голова сім'ї - тато, знімок подружжя доведе фотохудожнику й нам протилежне: батько - тюхтій, мама - тверда рука й основна рушійна сила.

Проте в такому разі не зовсім зрозуміла роль самого ведучого. З одного боку - модератор процесу. Той, хто може вчасно загострити дискусію, додати їй життя чи, навпаки, охолодити занадто вже розпечені пристрасті. Але ми, глядачі, на відміну від Василя Ілащука, не знайомі з цими родинами. Якщо форматом програми передбачено показати проблему й намацати спроби її вирішення, то, як на мене, заявити: «Ось у цій сім'ї син не вилазить із інтернету, а в цій родині батьки регулярно лупцюють усіх чотирьох дітей» не досить.

Знайомству з проблемною, як нам кажуть, родиною не передує сюжет про цю проблему. Чому для ілюстрації залежності підлітка від інтернету обрано саме родину Литвинових, а для ілюстрації проблеми тілесних покарань у родині - сім'ю Сидоренків? За яким принципом героїв шукають і добирають?

Звернув на це увагу тому, що під час першої ж програми сам Василь Ілащук, експерти та глядачі розібралися: насправді проблеми інтернет-залежності в цій родині немає. Бо мама з сином воюють за комп'ютер, а отже - мама теж до залізяки прив'язана. Водночас підліток інтенсивно займається спортом, що аж ніяк не вкладається в теорію загальної деградації, яку переживають чада, що днюють і ночують у чатах. Проблема в іншому, і її зафіксували фотохудожник із психологом: мама й син просто не спілкуються. Або, як варіант, спілкуються мало, на рівні: «Винеси сміття!». Хлопчина просто самотній, звідси - сайти й чати.

Родина Сидоренків теж виявилася не аж такою проблемною. Точніше, її проблема так само лежить не в тій царині, яка є темою програми: бити чи не бити. Насправді тут готові поступово відмовитися від ляпасів і потиличників. Причому застосовує подібні репресивні акти саме мама - адже тато лише формальний лідер. Не маючи чоловічого авторитету, родина змушена рахуватися з тим, що мамі доводиться зриватися на потиличники від безсилості: це тільки феміністки вважають, що жінка витриваліша за чоловіка.

До честі Василя Ілащука як ведучого, він усіляко прагне загострити дискусію і звести її до буквального наслідування заданій темі. Так, маленького хлопчика з родини Сидоренків він запросто питає: «Іллє, а тебе б'ють?», очевидно, чекаючи, що маленький Ілля скаже: «Аякже!», після чого почне в подробицях перераховувати всі види тілесних покарань, які до нього застосовують у родині. А тема інтернет-залежності в родині Литвинових узагалі зусиллями пана Ілащука звелася... до сексу й порнографії. Спочатку ведучий запитав: «Про секс із сином говорили?». Потім поцікавився: «Де відбулося знайомство з цим?», - а далі заговорили про порнуху в інтернеті, яка виявилася шкідливою лише на думку... бабусі підлітка. Решта глядачів у студії не надто перейнялася проблемою, яка хвилює бабусю й експертів НЕК. Згоден, шоу, під час якого вживають слово «секс», дивитися цікавіше. Тільки до чого тут проблема інтернет-залежності?

Нарешті - про мовну розкутість ведучого. Боже збав, не маю бажання ловити когось на слові або чіплятися до слів та речень, сказаних від себе, а не по писаному. Проте навіть у фраз-горобців повинен бути смисл. Добре, нехай Ілащук по-батьківськи запитає підлітка: «Тобі комп'ютер що, медом намазаний?». Але як пояснити фразеологізм: «Важко зберігати марсіанський спокій?». Марсіани, за паном Ілащуком, - спокійні зелені чоловічки? Чи на планеті Марс такий спокій, який нам і не снився? Нарешті, резюме ведучого: «Бити не потрібно - наказувати потрібно». Я не мовник, я журналіст за освітою, та, здається, «наказувати» - це «віддавати наказ». Займатися тим, що робить Василь Ілащук як президент НТКУ. І накази ці повинні виконуватися. Власне, наказом можна наказати когось покарати. Ми всі розуміємо - саме про необхідність покарання говорив ведучий. Проте ми дивимося не бездуховний комерційний канал, для якого такі обмовки - мов із гусака вода. Ми дивимося Перший національний.

Загалом висновок для двох програм циклу «Батьки й діти» напрошується один, і дещо несподіваний: середньостатистичній українській родині давненько вже бракує чоловічого начала, чоловічого характеру, чоловічого виховання, чоловічого слова, чоловічого авторитету, коротше - чоловічої складової. Часто наявність тата лише формалізована. Думаю, рано чи пізно про роль батька (чи її відсутність) у житті сучасних українських дітей говоритимуть активніше.