І знову про пологівського маніяка
Минулого четверга натрапив на другу частину програми «Спецрозслідування» на ICTV. Частину її було присвячено історіям довкола справи так званого пологівського маніяка Сергія Ткача, про яку автор цих рядків писав в одній із попередніх публікацій. Нагадаю, його затримали кілька років тому в містечку Пологи Запорізької області. Цей чоловік із початку 80-х років минулого століття ґвалтував і вбивав дівчат і молодих жінок. А тим часом за ці злочини садили інших людей. Я також розслідував цю справу, результати надруковано в газеті «День». Серед іншого я ставив питання про відповідальність тих, із чиєї вини невинні люди опинялися у в'язниці.
І ось нібито обнадійлива новина: у «Спецросзлідуваннях» розповідалося, що винних у зловживаннях працівників міліції затримано й, відповідно, є надія, що вони відповідатимуть за свої злочини. Ще раніше про це повідомляла генеральна прокуратура України. «У ході дослідчої перевірки, - сказано в повідомленні Генпрокуратури, - встановлено, що вказаними особами шляхом застосування фізичного та психічного насильства під час допитів та проведення слідчих дій було примушено до зізнання громадянина Д. у зґвалтуванні малолітньої К.». Загадковий громадянин Д. - це мешканець Пологів Микола Демчук, якого засадили за злочин Ткача і який провів за ґратами чотири з половиною роки (з десяти). На щастя, знайшли справжнього злочинця і його звільнили. Отут би порадіти разом із журналістами «Спецрозслідувань», та заважає одна важлива деталь: річ у тім, що до «посадки» Демчука та інших невинних громадян руку доклала не лише міліція.
Свого часу після циклу моїх публікацій вийшли на волю безпідставно звинувачені у вбивстві мешканці містечка Шахтарськ Валерій Журавський і Руслан Бредун. Після наступної статті з постановкою питання про те, хто має відповісти за це, мені зателефонував помічник міністра внутрішніх справ у Донецькій області Олексій Милостной і повідомив, що він ініціював службове розслідування в райвідділі міліції Шахтарська. «А чому тільки міліція, там же винна не лише вона?» - запитав я. Пан Милостной нічого не відповів. Чим закінчилося те розслідування - мені так і не повідомили.
Я не став адвокатом ментів. Якщо винні, то повинні відповісти. Та, провівши низку розслідувань під загальною назвою «Вбивці, які не вбивали», я переконався, що лише взаємодія трьох складових - міліції, прокуратури і суду - призводить до того, що невинні люди сідають за ґрати за фальсифікованими справами. При цьому міліція й прокуратура вибивають свідчення, а суд сором'язливо заплющує очі на недорікуватість справи. Найстрашніше, що це стосується не лише районних чи обласних апеляційних судів, але й Верховного Суду.
Гадаю, що, розповідаючи про такі справи, журналісти повинні усвідомлювати, що в них не буває лише одного винного. На жаль. Нам у спадок залишилася ціла система, «зліплена» з багатьох складових. Покарання однієї й навіть кількох ланок системи не вирішить проблеми. Питання треба ставити ширше - про правову реформу. Вона вже нібито почалася, тож акулам пера варто стежити за її здійсненням.
