Минулого четверга натрапив на другу частину програми «Спецрозслідування» на ICTV. Частину її було присвячено історіям довкола справи так званого пологівського маніяка Сергія Ткача, про яку автор цих рядків писав в одній із попередніх публікацій. Нагадаю, його затримали кілька років тому в містечку Пологи Запорізької області. Цей чоловік із початку 80-х років минулого століття ґвалтував і вбивав дівчат і молодих жінок. А тим часом за ці злочини садили інших людей. Я також розслідував цю справу, результати надруковано в газеті «День». Серед іншого я ставив питання про відповідальність тих, із чиєї вини невинні люди опинялися у в'язниці.
І ось нібито обнадійлива новина: у «Спецросзлідуваннях» розповідалося, що винних у зловживаннях працівників міліції затримано й, відповідно, є надія, що вони відповідатимуть за свої злочини. Ще раніше про це повідомляла генеральна прокуратура України. «У ході дослідчої перевірки, - сказано в повідомленні Генпрокуратури, - встановлено, що вказаними особами шляхом застосування фізичного та психічного насильства під час допитів та проведення слідчих дій було примушено до зізнання громадянина Д. у зґвалтуванні малолітньої К.». Загадковий громадянин Д. - це мешканець Пологів Микола Демчук, якого засадили за злочин Ткача і який провів за ґратами чотири з половиною роки (з десяти). На щастя, знайшли справжнього злочинця і його звільнили. Отут би порадіти разом із журналістами «Спецрозслідувань», та заважає одна важлива деталь: річ у тім, що до «посадки» Демчука та інших невинних громадян руку доклала не лише міліція.
Свого часу після циклу моїх публікацій вийшли на волю безпідставно звинувачені у вбивстві мешканці містечка Шахтарськ Валерій Журавський і Руслан Бредун. Після наступної статті з постановкою питання про те, хто має відповісти за це, мені зателефонував помічник міністра внутрішніх справ у Донецькій області Олексій Милостной і повідомив, що він ініціював службове розслідування в райвідділі міліції Шахтарська. «А чому тільки міліція, там же винна не лише вона?» - запитав я. Пан Милостной нічого не відповів. Чим закінчилося те розслідування - мені так і не повідомили.
Я не став адвокатом ментів. Якщо винні, то повинні відповісти. Та, провівши низку розслідувань під загальною назвою «Вбивці, які не вбивали», я переконався, що лише взаємодія трьох складових - міліції, прокуратури і суду - призводить до того, що невинні люди сідають за ґрати за фальсифікованими справами. При цьому міліція й прокуратура вибивають свідчення, а суд сором'язливо заплющує очі на недорікуватість справи. Найстрашніше, що це стосується не лише районних чи обласних апеляційних судів, але й Верховного Суду.
Гадаю, що, розповідаючи про такі справи, журналісти повинні усвідомлювати, що в них не буває лише одного винного. На жаль. Нам у спадок залишилася ціла система, «зліплена» з багатьох складових. Покарання однієї й навіть кількох ланок системи не вирішить проблеми. Питання треба ставити ширше - про правову реформу. Вона вже нібито почалася, тож акулам пера варто стежити за її здійсненням.
