Добрий день, дорога редакція! Пише вам сумлінний глядач, якому ви ласкаво заповіли не просто втикати у свої улюблені програми, але частіше користуватися пультом і доповідати про нові ефірні відкриття. Чесно рапортую, що завдання ваше я виконав: протягом двох тижнів багато дивився телевізор і багато думав (одне з цих двох тверджень не відповідає дійсності, але в інтересах слідства іноді ж можна прибрехати?). Також я протягом цього часу не забував про високі стандарти журналістської етики й випасав усі факти її дотримання, занотувавши обидві ці неймовірні пригоди.

Безсистемний перегляд телевізійних програм – це завжди дотик до хаосу, особливої ефірної матерії, яка водночас є плоттю затишку і першопричиною зла. Яка безодня усміхнеться до тебе цього разу? – лише це запитання по-справжньому викликає в душі моїй легенький подзвін. І біганина поміж канальними банками гною та смальцю на якомусь етапі набуває не лише суто спортивного, але й метафізичного значення. Яка рибка вкусить розмочений у слині новин сухарик твоєї душі? Це буде мирний лящ, який багато разів випльовуватиме всі твої сподівання, перш ніж заковтнути їх, чи ненажерливий окунь, створений безпосередньо в казематах мороку і нічних розваг?

Я заздрю тим глядачам, які демонструють перед екраном упертість рибалки: встигають зреагувати на непомітне коливання поплавка, потім закидають і закидають свої галімі спінінги, аж в очах стає темно і десниця терпне від постійної напруги. Вони часто завершують свій день із нікчемним виловом, але це не перешкоджає їм наступного дня знову наживити мотиля, затаритися кашкою й зберігати віру в неперевершеність живця. Частина з них, безперечно, потраплять до раю – там буде спеціальна резервація для істинних телеглядачів, котрі до кінця не втратили надію. З огляду на те, що свій шанс здобутися на такий різновид праведності я вже втратив, то й поводжуся перед могутнім екраном відповідно: зраджую ідеї вічного руху й залипаю на тому чи іншому видовищі, надто якщо воно натякає на продовження. Мабуть, підсвідомо я вже готовий до перегляду серіалів. Чи показують ще «Жінку без минулого»?

Утім, хаос – це і є серіал, тож ознаки його можна надибати навіть у новинах. Я помітив, що головні події в країні – це творчий виплід якогось нікчемного сценариста, котрий на 206-й серії й сам заплутався, а тому просто водить своїх героїв по колу, змушує їх розлучатися, сходитися, вбивати один одного, а потім вертатися до життя за допомогою методів вуду та доктора Хауса. Ющенко знову зібрав банкірів і наказав їм поводитися краще, ніж завжди. Високому чиновнику знову влаштували шмон в аеропорту, щоби пробудити в ньому почуття гумору й усвідомлення тяглості, традиційності дрібних політичних капостей, набір яких ще бідніший, ніж арсенал рибалки-початківця. На завершення серії – черговий сплеск прем’єрсько-президентської чуттєвості, після чого можна сміливо купувати насіння на завтра: день заповнено, воду в акваріумі безпорадності насичено киснем. Що там ще? Зловили фокусника-невдаху Зварича. Звичайного українського суддю, в чиє життя одного незугарного дня прийшло телебачення – і все змінило. Інший чоловік, опинившись на його місці, сидів би собі на горищі, харчувався сухариками скорботи й планував би роботу новоствореного клубу анонімних грішників. Аж ні – телебаченню не потрібен такий сюжет. Якщо вже ти пройшов кастинг – приходь на знімальний майданчик.

Усі ці серіальні мотиви мало чим вирізняються з планового потоку, а тому поруч із ними важко було проминути таке звичайне диво, як «Територію позитиву» на території ненависті та барвистих дурниць. Смайлик. Канал «1+1» зважився на безжальний експеримент – і спробував ловити лящів на розварену перловку. Ви хотіли трохи добра й сяйва? Нате, щоб вам тиждень гикалося від щастя.

Я все чекав, коли на «Території позитиву» з’являться розповіді про вражених жахливими недугами дітей, які так безпосередньо й щиро тішаться усілякими маленькими дрібницями, хоч життя й розвернулося до них задом. Але вчасно схаменувся: остогидлий щоденний харч не подають на святковий стіл.

Також я марно сподівався, що в цьому проекті покажуть якісь дивовижні історії про людей, яким круто пощастило. Ну, це коли протягом життя в тебе сім разів влучає блискавка, постійно падають на голову шлакоблоки, кілька разів настає клінічна смерть, а ти потім посміхаєшся в камеру і кажеш, що там спершу було все таке чорне-чорне, а потім – ба-бах! – сліпуче світло.

Але й цього не було. На «Території позитиву» конкурс банальностей виграли ті історії, що ними погребував би навіть сценарист-невдаха. І це дуже вдалий вибір. Прекрасна перевірка для пастви, яка вже добре знає, чим займаються їхні діти, поки батьків немає вдома. Адже чому батьків немає вдома? – як міг би запитати Нік Кейв Бліксу Баргельда. Не тому, що вони плачуть на горі, – прошепотів у відповідь спецпроект ТСН. Просто батьки – позитивники, вони взули буддійських монахів, наплювали на несправедливість світу й окопалися у царстві небесному, власноруч змайстрованому зі старих стічних труб.

Історії циклу «Територія позитиву» – це нагадування про надзвичайну доступність щастя. Варто тільки зійти в долину, або ж піднятися на гору. Це історії про марновірство, яке творить відповідного калібру дива. На цій території люди прагнуть доступних і зрозумілих речей – хтось хоче нових дисків для свого авто й здобуває їх шляхом медитації, хтось кайфує від безробіття як унікального способу нарешті збагатитися, комусь радісно й легко живеться на селі без грошей. Це така безпрограшна лотерея. Знеособлена кашпіровщина. Магія для тугодумів. Колекція смайликів у вільному доступі. Нагадування про дитинство, в якому бажання творили реальність, а якщо ні – значить, це були недоброякісні бажання.

Проект, що й казати, був помітний на звичному тлі ТСН-масакри. Але, погодьтеся, кілька хвилин без жодної краплі крові – це вже руйнування стилю. Тим більше, що цей телемагазин оптимізму постачав настільки дидактичні матеріали. Там навіть вигулькувала мораль, чого в ТСН раніше собі не дозволяли.

Закриття цієї локації дозволило недоречно зітхнути з полегшенням – ТСН знову набула любого мені озвіріння. Повернення до джерел – хіба ж не в цьому полягає творча мета натурального трешу? Троє оленів увірвалися в алкомаркет і загадково зникли через чорний хід. Поки зловмисника затримували – він стрибав навколо авта. Психопати зі зброєю знову завітали до вашої оселі, щоби прокричати про незбагненність їхньої місії. Такі були головні події минулих днів – і це вселяє значно більше спокою та вмиротвореності, ніж смайлик-колобок на антикризовій службі. В Україні ще вибухають малі архітектурні форми? З жертвами і каліцтвами? Діти страждають на шизофренію? Ющенко збирає банкірів? Чудово, курс не змінився, зіткнення з астероїдом не уникнути, – не перемикайте канал, і ви врятуєтеся.