Чарівник – це той, хто без грошей може отримати для себе матеріальні блага. Бути політиком у нашій країні – бути чарівником: у їхній системі цінностей мільйон доларів США нічого не важить, головне – посада й обсяг влади відповідно до посади. Посада, а отже влада, отримуються здебільшого по бартеру. Цей бартер мовою політиків називається «вирішення питань». Посади та фігури на політичній шахівниці будь-якого рівня тасуються лише для того, щоби ці самі «питання» краще вирішувати. Гроші тут, повторюся, грають вторинну роль. Головне – влада. В кого влада – той чарівник.

 

Учасники програми «Спокуса владою», яку можна побачити щопонеділка в ефірі Першого національного о 22.00, по суті ті самі молоді люди, котрі морально готові наплювати на можливості будь-якого зростання, крім як у царині української політики. Значить, як кожен порядний фанат Гаррі Поттера, вони хочуть стати чарівниками. Долучитися до великої політики хоча б через участь у телевізійному шоу, яке можуть побачити в кожному українському хуторі. Заявка «хочу робити чудеса!», таким чином, прозвучить, без перебільшення, на всю політично заангажовану Україну.

 

Якби політичної заангажованості не помічалося, якби пересічний українець слухався голосу совісті і не вмикав телевізор, коли там іде чергове політичне шоу, а дивився би замість нього нерекомендовану НЕК продукцію, одіозні рейтинги уже б давно витіснили політиків та політику з ефіру. Але соціологічні дослідження вперто доводять: українці втомилися від політики. Тоді як українці, сперечаючись із соціологами, все одно дивляться політичний телевізор, очевидно чекаючи від політиків, яких по ньому показують, чудес.

 

Думаю, мета шоу «Спокуса владою» – показати Україні нові перспективні політичні обличчя. Щоби не говорили: от, мовляв, доводиться з року в рік обирати між одними й тими самими придурками та брехунами. Проте ця мета від самого початку хибна і приречена на поразку. Бо молоді люди, які приходять у студію, виглядають смішними, якщо не дурними. А досвідчені політики, ті самі слуги темного лорда Волдеморта, з якими кожному з кандидатів на посаду Гаррі Поттера пропонується сходитися в герці, виглядають страшними та демонструють показну втому.

 

По-перше, від самої політики, якою вони в силу обставин змушені займатися. «Політика – це бруд!» – заявила в «Спокусі владою» від 2 лютого Ганна Герман, давши всім зрозуміти глибину власної жертовності. Мовляв, не треба вам, молодим, цього бруду, нехай уже я, Ганна Герман, нестиму цей тяжкий політичний хрест. По-друге, демонструється загальна втома від необхідності мандрувати з програми в програму, з ефіру на ефір. Так артисти, котрі на великі свята за ніч дають по шість тридцятихвилинних концертів у клубах, скаржаться потім світським хронікерам на життя. Мовляв, чого не зробиш для людей, які хочуть нас, своїх улюбленців, бачити…

 

За форматом «Спокуса владою» нагадує щось середнє між КВН та сортуванням по чарівних класах, яке щороку проходять першокласники в школі чарівників у Гоґвордсі. Процес політично-чарівної ініціації складається з трьох турів. Перший – ніби візитка. Молоді люди, підібрані за принципом, що дозволяє репрезентувати різні регіони України, щоби хоч тут, у телевізійному Гоґвордсі, спробувати як не ментально, то політично об’єднати схід і захід. Їхні опоненти, між іншим, представляють різні політичні сили. Основних антагоністів у нашому політикумі чотири – рівно стільки ж, кільки класів-антагоністів у Гоґвордсі. Кожен із чотирьох учасників, вік яких від 19 до 30 років, мусить за дві хвилини викласти власну політичну програму і пояснити, чому він хоче у владу, тобто – в Гоґвордс, до чарівників. Перший тур, таким чином, відіграє роль такого собі Сортувального Капелюха, готового розподілити молодих людей згідно з їхньою політичною орієнтацією.

 

Молоді маги з усіх сил стараються не здаватися маглами і старанно готують свої промови. Дехто навіть вчить їх напам’ять, як репортер «ТСН» – свій геніальний стендап. Виходить все одно з пафосом, все одно по-маглівські. Ось кілька типових цитат: «Закликаю припинити боротьбу між партіями!», «Політики – це наша проблема. Вони не державні діячі», «Ми залежні, в нас нема незалежності та національної гідності!», «Треба негайно змінити владу! Ми не можемо більше терпіти!», «Як виходити з кризи, не знає ніхто. Тому це зробить молодь!». Подібними гаслами оперує кожен Гаррі Поттер без винятку, тому імена тих, хто спокусився владою на 50 телевізійних хвилин, насправді не мають значення. Навіть магістр теології з Чернівців виглядав безлико. Єдина оригінальна думка прозвучала у програмі від 26 січня з вуст 30-річного Олексія з Донецька: «Треба негайно згорнути пропаганду гомосексуалізму!». Правильно, так їх! Згадайте заодно, ким саме бачила Джоан Ролінг головного доброго чарівника чаклунського світу, професора Дамблдора…

 

Коли починається ця розминка, мене цікавить реакція масовки в студії. Люди сміються. Не регочуть, бо це було б чутно – сміються. А ось, наприклад, тій же Ганні Герман не смішно. «Чому ви такі молоді старі? Чому ви сумні? Чому ви не пропонуєте інших виходів, крім тих, із яких ми разом тут посміялися? Ви повинні бути прикольними», – щиро, з посмішкою дивується вона, після чого з мого язика зірвалася цитата з «Нірвани» Леся Подерв’янського: «Шаленчиха каже: “Какой ти скучний!” Це я скучний! А вона, блін, весела!». Інші політики (в кожній програмі – нові) далеко від неї не пішли: «Ми самі вже втомилися від чвар!», «Знаєте, як говорив Ейнштейн? Все відносно, і я погоджуюся з Ейнштейном», – і це лише ті сміливі й мудрі фрази професійних чарівників, які встигаєш фіксувати ручкою в блокноті.

 

Другий тур називається «Спокуси». Тут до молодих політиків виходять якісь дементори, вдягнуті чомусь у венеціанські півмаски, і починають ставити питання, котрі нібито мусять когось спокусити. Бо відповідь – це прийняте рішення. Кілька прикладів «спокус»: «Що для вас цінність життя?», «Чи правда, що лобом мура не пробити?», «А коли провести президентські вибори?».

 

Деякі «спокуси» від дементорів зовсім не відповідають дійсності. Ось таке каверзне запитання: «Чому можновладці так бояться телепрограм?». Хто це сказав дементорам та їхнім редакторам із Азкабану, які придумують подібні питання? Де ви в телевізорі бачили політика, котрого привели туди насильно, під конвоєм?

 

Нарешті, приклади ще тупіших відповідей на тупі запитання: «З ким ви частіше сперечаєтеся? – З позицією нинішніх політиків!», «Як примусити народ любити політиків? – Нехай вони підуть!». Значить, владою спокуситися готові, але при цьому заперечують сам інститут влади. Якщо шоу зводиться до появи подібних парадоксів, суть «Спокуси влади» стає зовсім не зрозумілою. А отже – втрачається.

 

Нарешті, третій тур – змагання молодих чарівників зі старими. Попервах все починається більш-менш добре: молоді атакують старих, наочний конфлікт політично-чародійських поколінь. «В Україні – авторитарний режим олігархічного типу!» –звинувачує один. «Русофобія та екстремізм!» – додає інший. «Наша влада підступна, бо Ющенко – націонал-екстреміст!» – «Майте повагу до президента!» – «А він має до нс повагу?!» – «То виходьте на вулицю!». Або: «Треба розробити антикризовий план! Це дуже просто!». Чи: «Джерелом нестабільності є президент! Не буду називати прізвище!». Або ось таке: «Чому банкір купує яхту, а студент бере кредит?». Справді, важко зрозуміти такому Гаррі Поттеру: якщо студент – син банкіра, в нього теж буде яхта.

 

Але дуже швидко умовне протистояння чотирьох охочих стати політиками чотирьом слугам Волдеморта закінчується тим, що досвідчені політики, яким комфортно в тому, за їхнім же визначенням, політичному бруді, сидять мовчки та слухають сварку своїх опонентів. Так, кандидати в чарівники, навіть не отримавши чарівної палички, вже починають нею махати. Світоглядні розбіжності, як, наприклад, прийняття чи неприйняття гомосексуалізму, переходять в особистісні сварки. «Ви нічим не відрізняєтесь від українських політиків», – констатували досвідчені можновладці під фінал «Спокуси владою» від 26 січня.

 

Значить, навіть ігри в політику, які пропонує згадана програма, небезпечні. То чи не послухати б Ганну Герман (хоча не хочеться, незалежно від того, з якого приводу вона висловлюється) і не забити на всі політичні спокуси? Навіть діти лише до певного віку вірять у те, що, подібно Гаррі Поттеру, можна літати на мітлі. Нехай чинні політики, як кожне нормальне Зло, поглинуть самих себе без втручання ззовні. Молодим людям віком від 19 по 30 років, як здається вашому автору, і без політики є чим сьогодні цікавитися та займатися в країні.