Новий рік у телевізійно-інформаційному плані почався депресивно. У боротьбі за свою частку надприбутків очільники «братерських» російської й української держав знову зіштовхнули в газовій «війні» свої народи; Ізраїль розпочав «примушення до миру» в Секторі Газа, яке коштувало життя сотням палестинців, в тому числі громадянам України. Проте жодна з цих подій не мала адекватного чи хоча б наближеного до об’єктивності висвітлення. Використання старих, затертих стереотипів у подачі новин, шаблонні фрази політиків та експертів лише сприяли постсвятковій депресії.

Єдиним ковтком свіжого інформаційного повітря у перші дні нового року став перегляд чергових серій «Доктора Хауса». Автор спіймав себе на думці, що однією з підвалин сюжету кожної серії є бездоганна невидима робота діагностичної апаратури і рядового медичного персоналу. Ні тобі відключень світла і тепла, ні славнозвісного «людського фактору» в помилках при здійсненні звичайних і складних клінічних аналізів. Тобто, речі, які нас апріорі змушують вірити і довіряти всьому, що відбувається на телеекрані, хоча водночас ми розуміємо, що переглядаємо вигаданий сюжет. Ось нарешті здійснено мрію Маркса про синтез теорії і практики в окремо взятій, хоч і віртуальній, реальності.

На протилежному полюсі віртуальної реальності вітчизняного телебачення, на думку автора, опинився дивний сиквел на 5-му каналі, який складався з інтерв’ю відомих (і не дуже) політиків про підсумки минулого року та прогнози на 2009 рік. При їх перегляді неможливо було позбутися враження, що це звичайні рекламні сюжети, замасковані під інтерв’ю ні про що. Героями програм із 5 по 9 січня були (в хронологічному порядку): заступник голови фракції НУНС Борис Тарасюк, голова фракції Партії регіонів Віктор Янукович, Президент України Віктор Ющенко та екс-президент Леонід Кравчук (обидва 7 січня), голова Ради НБУ і власник 5-го каналу Петро Порошенко, голова Верховної Ради Володимир Литвин.

Скажемо відверто: у дні новорічних свят, увімкнувши новини на 5-му каналі і випадково натрапивши на інтерв’ю будь-кого з цих політиків, прискіпливий і політично грамотний глядач хотів би почути і побачити не товчіння води у ступі, а свіжий погляд на події, можливо навіть дещо відсторонений аналіз причин помилок і зважений прогноз на майбутнє. Принаймні, не повторення старих, набридлих меседжів, а легку розмову. На жаль, ніхто з «героїв» на цей «подвиг» не спромігся. Країна знову побачила «говорющі голови», які не бачать далі своїх приватних інтересів.

Натомість впала в око інша деталь: практично кожен політик виступав у ролі претендента на вищу позицію. Тарасюк натякнув на наміри боротися за крісло голови фракції; Ющенко, Янукович та Литвин – за посаду Президента, а Порошенко – проти некомпетентних чиновників НБУ, маючи на меті зайняти позицію голови правління. І всі аргументи та звинувачення, виголошені згаданими політиками в ефірі, були продиктовані саме цим мотивом.

Наприклад, не змовляючись, Віктор Янукович, Володимир Литвин та Борис Тарасюк назвали 2008 рік «роком утрачених можливостей» та висловили певність у тому, що влада зміниться. При цьому кожен натякав на президентські вибори та прямо говорив про втому людей від хаосу й економічних негараздів у країні.

Жоден із них не обмовився про спосіб, у який цю кризу можна було би подолати. Натомість Тарасюк проспівав стару пісню про «інтриги Банкової», яка заважає працювати парламенту; Янукович – про помаранчевих, які «повинні зібрати чемодани» і поступитися місцем «потужній команді справжніх професіоналів». Литвин знову закликав усіх об’єднатися, хоча одразу висловив скепсис щодо власного прогнозу, оскільки «там просто вже існує несприйняття, відштовхування на просто такому, психологічно-людському вимірі. І політичні розрахунок, державний підхід, державна відповідальність у розрахунок не беруться». При цьому спікер натякнув, що «треба просто дожити з цією політичною елітою до президентських виборів», а там одразу все зміниться на краще… Звісно, якщо українці оберуть нових людей…

У цьому контексті монологічне інтерв’ю Президента про досягнення 2008-го та «блискучі перспективи» на 2009-й виглядали дещо неадекватно. Невиправдано надміру оптимістичного Президента Ющенка редактори (чи власники?) 5-го каналу вирішили збалансувати стриманим екс-президентом Кравчуком. У своєму спічі Кравчук «пробіг між крапельками»: і коректно обізвав усю владу «дурнями», натякаючи на чинного Президента, і критикував Тимошенко за «фантазерство» під час кризи, і їх обох за невміння домовлятися з Росією.

Найбільш непідготовленим виглядав Петро Порошенко. Хоча було видно, що Петро Олексійович спраглий «живого спілкування» не лише на банківські теми, а й на загальнополітичні. Про експромтний характер виступу Порошенка, наприклад, свідчить такий пасаж:

«Я дуже скептично ставлюся до тези, що у нас обов'язково мають пройти нові молоді політики, які суттєво одразу покращать життя. Я себе ще вважаю достатньо молодою людиною, але я маю достатньо великий досвід у політиці. Я можу підтвердити, що дуже швидко інфікуються політики молоді, які приходять, які ще не випрацювали досить серйозних або жорстких принципів, імунітету на певні процеси, якими уражена українська політика. Вони просто в них розчиняються, поглинають і не пропонують. Ось подивіться, в нас багато нових людей прийшло в політику. І мали вони достатньо багато можливостей. Але жоден із них не був здатний заявити про себе не через створення міфу, а через реальні кроки, які він зміг би відзвітувати про те, що його дії були би ефективні. Тому не треба сподіватися на те, що прийде цар або герой, який все врятує.

На жаль, українська так звана еліта плоть од плоті українського народу. І народ має примусити їх перестати співати солодкі пісні і починати нарешті працювати. І ми не маємо вибачати політикам багато речей, ми не маємо вибачати корупцію. Це є якась притаманна річ. І всі говорять про неї, всі намагаються боротися з нею. Я навіть зараз прочитав би вірша Губермана російською мовою, 2 рядки було, що “страна ворует у народа, народ ворует у страны”. І всі намагалися нібито миритися.

Корупцією була пронизана вся країна. От на сьогоднішній день не можна миритися, і одного часу, одного дня має бути просто поставний заслон. Навколо цього має просто бути випалена земля. І по-перше, вже красти буде нема чого, би ситуація в економіці погіршиться, а по-друге, просто має змінитися менталітет, що туди люди не мають іти заробляти. Той, хто хоче йти заробляти, є інший спосіб, є інші напрямки, і там продемонструй в конкурентній боротьбі. А у нас на сьогоднішній день (нерозбірливо) як стерв’ятники які».

Якщо згадати, які Порошенко має в масах імідж і «кредитну історію», заплямовану «корупційним скандалом» і бездіяльністю протягом 2005 року, то його слова можна було би витлумачити як щире зізнання і каяття у заподіяному державі. Або навпаки, як атаку на Тимошенко, завдяки якій йому довелося відступити на три довгих роки у тінь великої політики. Але в ефірі всі ці слова прозвучали так цинічно і лицемірно, як нічим не підкріплені «добрі побажання».

Очевидно, іміджмейкери Порошенка просто порадили йому забути про нещодавнє минуле і виступати з телеекранів так, ніби нічого й не було. Можливо, у нього і були би шанси втнути щось подібне, якби він справді змінив не лише стиль публічного спілкування, а й свою поведінку. Те ж саме справедливо можна сказати і щодо решти політиків, які з’явилися в ефірі 5-го каналу.

Виникає просте запитання: а чи могло бути інакше? Інакше могло би бути, якби журналісти не підтакували політикам, а робили свою звичайну роботу: ставили гострі запитання, вимагали чіткої відповіді від політиків, готувалися до випусків, заганяли би політиків у «п’ятий кут» наведенням фактів та цитат. Це додавало би телеспілкуванню з політиками тієї правдоподібності та драматичності, якої не бракує «Доктору Хаусу».