Найкраще політичні програми прямого ефіру вмикати десь через півтори-дві години після початку. На той час учасники вже трохи втомлюються, трохи розслабляються, різноманітних Остапів (яких вистачає в парламенті України і навколо нього) починає нести, і... До телегероїв навіть не доходить, що вони на очах усієї країни здійснюють сеанс не те що повного політстриптизу, а, скажімо так, роздягання до поясу. Внаслідок чого стає видно, хто є who, слід тільки уважно прислухатися до сказаного і вдивлятися в очі диспутантів.

 

Так от, 28 листопада «Свобода на Інтері» у звичному вже «спеціальному» режимі (тобто такому, де модерують журналісти, а не один із політиків) розглядала справді важливі (але вже всім сто разів набридлі) питання – про бездіяльність Верховної Ради, про можливість відновлення її роботи, про необхідність консолідації політичних сил за умов кризи, про вірогідність створення нової коаліції і так далі. Врешті-решт почали говорити про довіру до банківської системи, про те, хто з політиків де тримає заощадження і як у кризових обставинах чинити пересічному українцеві. Одним словом, про все й одразу, попри зусилля модераторів, оскільки зупинити полум‘яні монологи Нестора Шуфрича, який здатен заглушити голоси всієї іншої студії, можна, схоже, тільки пострілом з важкої гармати...

 

Але мова не про те, а про самороздягання політичної еліти України.

 

Десь за півгодини до кінця ефіру, коли мікрофон понесли до «простолюду», тобто добраних телеканалом для сидіння у студії не-політиків і не-експертів, якась жіночка, заведена попередніми розмовами про розкрадання та бездарне використання мільйонів і мільярдів доларів, гнівно затаврувала Тимошенко – мовляв, вона свого часу вкрала трильйони і нічого їй за це не було, так хто ж керує державою і як знайти управу на цю персону? Ці напівриторичні запитання були адресовані колишньому (аж двічі!) першому віце-прем‘єру Миколі Азарову, нині депутату від Партії регіонів.

 

І що ж відповів доктор геолого-мінералогічних наук, член-кореспондент Національної академії наук, багатолітній головний митар країни, віднедавна – ще й почесний громадянин Донецької області? Він не став заперечувати гіперфантастичні цифри, – адже трильйони ані доларів, ані гривень в Україні вкрасти просто неможливо; для інформації – у США обсяг бюджету на 2008-2009 фінансовий рік становить десь трохи більше 3,1 трлн. доларів, а станом на 1 жовтня цього року вся грошова маса в Україні становила 476 млрд. грн. Навряд чи Микола Янович, котрий не проти знову очолити економічний блок уряду, не знає цих цифр; але він не зронив ані слова, щоб розвіяти популярну міфологему української масової свідомості, створену, до речі, як російськими ЗМІ, в першу чергу телебаченням, так і підконтрольними Партії регіонів медіа. Натомість пан Азаров почав розказувати, який дешевий, по 46 доларів за 1000 кубометрів, був газ за першого уряду Януковича, якими добрими були тоді темпи росту економіки, як Тимошенко прийшла 2005 року і все завалила, бо з 2006 року ціни на газ різко злетіли догори, як не витримає наша економіка чергового підвищення цін на газ і так далі, - завершуючи все це висновком про те, що не слід далі голосувати за БЮТ, бо буде ще гірше...

 

Детально коментувати цю туфту, очевидно, не варто. Адже навіть у газеті «Сегодня» дрібним шрифтом було надруковано, що європейські ціни на газ на загал прив‘язані до цін на сиру нафту на Нью-Йоркській товарній біржі, отже, 46 доларів за тисячу кубів могло бути позавчора, а от учора, коли ціни на нафту злетіли до захмарних позначок, такої ціни просто не могло бути. Так само не може і зараз бути ціни у 400 доларів, якою погрожує «Газпром», – бо ж світові ціни на нафту істотно впали, тож для Болгарії, Словаччини, Польщі і Прибалтики російський газ коштує десь 280 дол./тис. кубометрів газу, а для країни «Старої Європи» – 380 доларів. І, до речі, угоду на 2006 рік з «Газпромом» підписував не уряд Тимошенко, вже відправленої у відставку, а уряд Юрія Єханурова...

 

Ясна річ, я зовсім не збираюся стверджувати, що Юлія Володимирівна – біла й пухнаста (її щорічні декларації про доходи – це гумористичні твори рівня Жванецького); але ж, з іншого боку, у жодному європейському рейтингу мільярдерів і мультимільйонерів (крім одного вітчизняного, вочевидь «джинсового») ніхто із родини Тимошенків не фігурує. А цими рейтингами займаються достатньо кваліфіковані експерти, для яких власна репутація дорожча (у прямому і переносному сенсі), ніж можлива одноразова мзда від будь-кого із зацікавлених осіб.

 

...Але треба було дивитися на обличчя Миколи Азарова під час виконання скетчу... пробачте, виголошення полум‘яного монологу про газ за 46 доларів! З яким натхненням він промовляв! Як вільно лилися слова! Як швидко росли гори туфти й нісенітниці!

 

І при цьому жодний собака... перепрошую, присутній у студії політик з числа представників інших політичних сил не перебив цей монолог чи не вставив єхидну репліку після його закінчення – мовляв, вельмишановний член-кореспонденте, а вам ваше високе звання дозволяє погоджуватися з ахінеєю і самому доповнювати її квазінауковими викладами? Жодний депутат не став на вуха – що це тут коїться! Тимошенко мені не друг, але істина дорожча! Всі промовчали, включно із наче молодим-і-порядним Арсенієм Яценюком, котрий не міг не відчувати як фаховий економіст – куди краще за автора цих рядків – всієї брутальності ситуації. І навіть міністр внутрішніх справ Юрій Луценко – єдиний представник уряду на передачі – мусив би вступитися за честь мундира, тобто за керівника Кабміну, хоч і – припустимо – не тямлячи нічого в економіці. Але чиновно-політичний народ німував.

 

А що це означає, за великим рахунком? Якщо не брати до уваги зрозумілі для українського суспільства чоловічий шовінізм і чоловічу солідарність (вони, як на мене, читалися на фізіях присутніх, та навряд чи були головними), все це означає дуже сумну, як для долі країни, річ: провідні політичні сили і далі головним знаряддям своєї боротьби за владу робитимуть не раціональні речі, не ідеології європейського штибу а «накручені» міфологеми, в яких не буде ані зернята правдивості, чи ще гірше – тотальні соціальні міфи, про які проти ночі й згадувати не хочеться. Так і хочеться сказати: Україно, стережись – політики йдуть до тебе, і вони, навіть найпрогресивніші, занурюватимуть тебе в таку драговину і темряву, куди світло розуму навряд чи дістане. Та і звідкіля йому взятися, цьому світлові? Адже справді фахові експерти на українському телебаченні сьогодні настільки рідкісні гості, що масовому глядачеві, мабуть, здається, що міфологічна свідомість – це єдино можливий і нормальний тип суспільної свідомості.

 

...До речі, якби БЮТ прагнув розставити крапки над «і» та оперувати суто раціональними аргументами, то, певен, ще під час палкого монологу Миколи Яновича можна було організувати, скажімо, дзвінок його чинного колеги першого віце-прем‘єра Турчинова до студії, і в прямому ефірі за три хвилини елегантно покласти на лопатки згаданого вище член-кореспондента. Але ж, кажуть, БЮТ чи то веде з Партією регіонів переговори про створення нової коаліції, чи то вже розподіляє місця у новому уряді, отож ані часу, ані охоти задля деміфологізації масової свідомості не має. Бо ж у чому сила БЮТу? У раціональній критиці влади, коли цей блок в опозиції, й у створенні масових міфів тоді, коли він входить до влади, чи не так?

 

Одне слово, можновладних Остапів несе. І не тільки в прямому ефірі. Власне, це ще добре, що ми можемо завдяки телебаченню хоча би відстежувати їхню поведінку тоді, коли вони розслабляються і відверто показують, ким вони нас усіх вважають. А що буде, коли вони зрозуміють проблематичність дружного успішного насадження соціальних міфів за умови існування багатогодинних політичних ток-шоу в прямому ефірі?