Перманентно зраджений Київ
«Детектор медіа» вже публікувала відгук Сергія Грабовського на документальний фільм студії «07 продакшн» «Місто, яке зрадили», присвячений окупації Києва. Тему продовжує Андрій Кокотюха.
Черговий продукт студії «07 продакшн» – фільм Андрія Цаплієнка «Місто, яке зрадили»(6 листопада, «Інтер»,22.50) показали з нагоди Дня звільнення Києва від німецької окупації 65 років тому. Здається, в рекламному анонсі це не прозвучало. Хоча, як на мене, для підкреслення загальної тональності стрічки її авторові Олегу Карнасюку слід було про це згадати у сценарії. Контраст усього, що відбулося з осені 1941-го по осінь 1943-го довкола столиці України став би від цього помітнішим: битва за Київ у листопаді 1943-го увічнена в бронзі, закарбована в підручниках з історії на сторінках, де йдеться про ВВВ, і взагалі, як тепер кажуть, розпіарена, між тим битви за матір міст Руських у вересні 1941-го року не було зовсім. Виявляється, людям брехали, коли говорили, що після запеклих та тривалих боїв наші війська змушені були залишити місто Київ.
Втечу «наших» із Києва на власні очі бачили діти війни та окупації, які вижили, дожили до наших днів і тепер дають свідчення безпристрасній камері. Олівець юного художника в ті дні зафіксував і грабунки, і бійки, і мародерство, які мали місце в Києві протягом п’яти (?!) днів, коли в місті вже не було радянської влади, але ще не було гітлерівської. Пізніше киянам, а через більш як півстоліття – і нам стало відомо: центр Києва замінували за наказом НКВС, виконувала наказ армія генерала Власова, того самого, чиє прізвище згодом на довгі роки стало в радянські пропаганді синонімом слова «зрадник», а висаджували Хрещатик і Успенський собор разом із німцями і мирними жителями свої ж, наші підпільники-диверсанти.
Ключовою фразою фільму «Місто, яке зрадили», є, як на мене, наступна: «Можливо, все це виправдано з військового погляду». Так, згідно із задумом авторів стрічки, глядачам подавалася неофіційна версія окупації. Тобто, жодного офіційного «виправдання» чи навпаки – звинувачення. Лише свідчення очевидців, цінні самі по собі, бо цим людям нема смислу брехати чи перекручувати щось у пережитому. За два роки під німцями кияни пережили страх, голод, стали свідками людожерства. Всіх, кого не розстріляли в Бабиному Яру, могли запросто застрелити в будь-який день просто серед вулиці. По дітях стріляли, мов по горобцях. Більш-менш працездатних ловили під час постійних облав і вивозили на роботи в Німеччину. Коли Київ звільнили, у ньому лишилася тільки п’ята частина мешканців. Навряд чи після цього навіть ті, хто вважає німецьку окупацію визволенням України від більшовизму, приймуть те, що відбувалося в Києві протягом двох окупаційних років, як факт визволення.
Хоча, з іншого боку, війни не буває без жертв. Навряд чи Червона армія в стані, в якому вона перебувала на початку війни, зокрема у вересні 1941 року, могла утримувати підступи до Києва й саме місто так само затято, як боронила Москву, Ленінград, підступи до Волги. І Київ, і Україну в цілому радянські війська так чи інакше змушені були б залишити німцям. Проте чому здали українську столицю, за неофіційною версією, майже без бою? Німці не ввірвалися в Київ на плечах «наших» – з 14-го до 19 вересня місто було нікому не потрібне, жило за законом джунглів, коли кожен виживає сам, і навіть попервах зраділо окупантам – появі хоч якоїсь влади, хоч якогось гальма для анархії та свавілля. Час дуже швидко протверезив киян, та у фільмі все одно не прозвучало навіть пунктирної спроби розібратися, що ж це за стратегічний план такий: не просто здати такий важливий стратегічний об’єкт, як Київ, без бою, а й потім руйнувати його зсередини, аби пізніше за допомогою пропаганди переводити стрілки на німців.
Ще один важливий момент, який чомусь у «Місті, яке зрадили» помітно провиснув. Автор почав говорити про те, що мельниківці, тобто керівники та члени ОУН (М), представляли в Києві українську владу і навіть врятували частину киян від голодної смерті. Цією фразою тема обмежилася. Якщо її не збиралися розвивати далі, то й торкатися такої делікатної теми, як дії українських патріотичних організацій у роки німецької окупації українських територій, навряд чи варто. Правда, у фільмі прозвучало: з репродукторів лунали як німецькі, так і українські пісні. З цього напрошується щонайменше два висновки. Перший: у довоєнній радянській Україні українських народних пісень по радіо почути було неможливо. Але чи так це? Другий: після повернення на українські території радянського режиму українські пісні пропаганда почала сприймати як один із символів окупаційного режиму, а все українське, відповідно, як вияв буржуазного націоналізму і символ фашистської окупації. Знову – чи це справді так?
Зрозуміло, заданий формат саме цієї документальної стрічки не передбачає роздумів на подібні теми. Адже неофіційна версія окупації будується на свідченнях тих, хто її пережив. А тодішні діти сьогодні не можуть дати жодних свідчень про те, як та ж сама ОУН (М) почувалася в окупованому Києві: допомагала киянам, нібито звільненим від комуністичного рабства, активно співпрацювала з окупаційною німецькою владою, беручи участь у облавах та розстрілах, чи навпаки – патріоти самі стали жертвами окупантів. Говорити про подібні речі треба, бо без цього картина життя окупованого Києва, погодьтеся, буде неповною. Хоча, можливо, це стане окремою темою для іншого фільму.
Нарешті, про меседж, винесений у назву. Київ – це місто, яке зрадили і здали не тільки у вересні 1941 року. Цей факт навіть без коментарів фахових істориків вкотре підтверджує неприємну істину: насправді українська столиця в системі імперських цінностей – хоч російських, до 1917 року, хоч радянських, після того – не була аж надто важливим об’єктом. Щойно тут з’являлися розумні люди, їх негайно забирали в ту ж саму Москву. І навпаки: Київ частенько сприймався як місце для заслання. Хоч і велике місто, але провінція. Саме тому в радянські часи ті, кого прийнято називати правлячою елітою, являли собою бліду слухняну сіру масу, практично зовсім не цікаву для нащадків.
Яскравий приклад перманентно зрадженого Києва – парад 1 травня 1986 року, через чотири дні після Чорнобиля. Щербицький виконав наказ згори, не скасував парад, а всі шляхи для відступу киян, що тікали з небезпечного міста, виявилися відрізаними. Зрадженим виглядає Київ і сьогодні: відтік талантів та мізків по різні боки нашого державного кордону давно ніхто не може зупинити, умови для життя і роботи тут мають тільки політики та їхні помічники. Які, між іншим, теж думають, кому б здати Київ, на милість яких переможців здатися…
Прошу вважати останній абзац моєю, так само неофіційною авторською версією того, чим живе українська столиця тепер.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
21
парасоль
5833 дн. тому
Спасибо . Учли. Работаем. Невсеремось!
парасолю с носками руликом от Бурсова
5835 дн. тому
Мне иногда кажется, что за советом нужно обратиться к Бен-Ладену. Если это фурункул, нарыв - ждать, пока он рассосется сам по себе рискованно. Фурункул может перерасти в гангрену.
левэкс
5837 дн. тому
Что вы сдохли, космические губители киева. И мы вам в этом поможем. Вы когда нибудь вивдели, как горит под ногами земля? Будьте готовы, говнюки
максим
5837 дн. тому
Я не понимаю, о чём вы тут толкуете. Пока Цаплик, сбившись с тропы самопоказа в горячих точках, тырит львиную долю инфы для своей прокремлевской компиляции, по Богом забытому каналу УТР УЖЕ В ЧЕТВЕРТЫЙ, КАЖЕТСЯ, РАЗ ПОВТОРЯЮТ БЕСПРИМЕРНЫЙ СЕРИАЛ ОБ ОККУПАЦИИ КИЕВА (Укртелефільм, 2003) по рисункам ГЕОРГИЯ МАЛАКОВА и с подробным комметарием ЕГО БРАТА-ЗАМ ДИРЕКТОРА МУЗЕЯ ИСТОРИИ КИЕВА, УЖЕ ЛЕТ ПЯТЬ КАК ВЫГНАННОГО ИЗ СВОЕГО ПОМЕЩЕНИЯ-КЛОВСКОГО ДВОРЦА-ВЕРХОВНЫМ СУДОМ УКРАИНЫ.Это-последняя правда о том, как люди шли на смерть и как подобная нынешним городским властям сволочь продавала всех и вся а три копейки.
Вот-реальная альернатива тому, что показывает КАЗЫБЕКОВСКАЯ САРАНЧА, вот единственный на сегодняшний день участок интеллигентного МЕДИЙНОГО КИЕВСКОГО СОПРОТИВЛЕНИЯ ЧЕРТОВЕЦКОЙ СВОЛОЧИ. Однако интеллигентность-все покажет, но уже никого не спасет. Когда вы, наконец, врубитесь, что с Этими можно говорить только языком ОКОНЧАТЕЛЬНОГО РЕШЕНИЯ ЧЕРТОВЕЦКОГО ВОПРОСА В КИЕВЕ, не надеясь ни на какую гречневую дерьмократию?ГДЕ НАШЕЛ, ГДЕ НИ ВСТРЕТИЛ ЭТУ САРАНЧУ-ТАМ И РЕШАЙ ВОПРОС ПО НЕМУ ОКОНЧАТЕЛЬНО!ВАМ ВНУКИ НЕ ПРОСТЯТ БЕЗДЕЙСТВИЯ, ЕСЛИ ТОЛЬКО ОНИ У ВАС БУДУТ С ВАШЕЙ СРАНОЙ ТРУСОСТЬЮ
парасоль с носками руликом-Бурсову
5837 дн. тому
Жора! Скажи мне, когда, наконец, мы торжественно погребем Чёрта с чертенятами, казбеками и с Гуталином в подземельи под Майданом и начнем, наконец, писать и снимать нормальное о своём, а не Йихнем, родном Городе?!
Где покупать струмент для решения вопроса-вот это проблема
автор
5838 дн. тому
володимире, дякую за лікнеп. я чомусь думав, що київ брали кров з носу на 7 листопада. так, принаймні, відклалося в голові. ось вам і офіційна версія...
Гешефтсфюрер
5838 дн. тому
Мой адрес - не дом и не улица - Сталиных рождают люди. Банально, но это же так просто. Но Сталин дал украинцам государство. А украинцы, судя по всему решили начать с нуля. =)
Георгій БУРСОВ
5838 дн. тому
На перший погляд фільм вразив новизною. Проте є другий і третій погляди. Слабкість фільму можна пояснити не лише тим, что режисер один з мігрантів з провінції, і Київ для нього - лише майданчик для кар"єри і сімейного благоустрою. На мій погляд, киянина у 4-му поколінні (мігранти, вибачайте!) причина банальна - Інтер вирішив зварити юшку з дешевої рибки. Можна було замовити сценарій. Можна було навіть оголосити конкурс. Та де там? Хутчіш в ногу з Москвою поспішаємо! Там політичних батьків Інтера потягнуло на телевізійне ретро. І ми збацаємо, чим ми не музиканти! Дамо своїм хлопцям завдання, вони в нас на всі руки майстри, пообіцяємо премію в кінці року... Наш пересічний глядач схаває, ще й подякує. А занадто розумні пару випустять на сайті "Телекритика". Природжене культурне невігластво авторів фільму та їхніх дуже, ну, просто дуже шановних шефів - доля над ними зло посміхнулась, вручивши керуючий жезл - в окупаційному київському сюжеті, який "не помітили", бо юшку з дешевої рибки поспішали зварити. Як німецьки загарбники, нацистські окупанти, прокляті цивілізованим людством фашисти врятували духовний центр Руси-України храм Софії Київської 10-11 століття від підриву агентами московських "жидокомісарів", як величав їх тварюка Адольф Гітлер та такий же бандит Йозеф Геббельс. Як директор заповідника "Софія Київська" змушений був назавжди піти з рідного міста з відступаючими німцями, бо визволителі розіп"яли б його за зраду батьківщини. Підлий зрадник повідомив окупантам про закладений жидокомісарами радіофугас під храмовим християнським комплексом Софії Київської. Та хіба тільки це пропустили конвеєрники з Інтера?
Мой адрес - не дом и не улица
5838 дн. тому
Ну, конечно, Сталин - великий. К счастью для людей, таких людоедов - не так уж много на земле появляется... Сталин, Гитлер, Мао - кровожадные близнецы-братья 20 столетья. Кто Гешефтсфюрерам - более ценен? Русским крокодилам - ценен Сталин, немецким - запретили ценить Гитлера, китайских обязали Мао. А не было бы Сталина - был бы кто-то другой. "Свято место пусто не бывает". (А может и не помогал бы этот не-Сталин - Гитлеру ковать победу поставками продовольствия и обменом опыта).
Гешефтсфюрер
5838 дн. тому
Это моя страна. А Сталин все-таки более велик, чем Савик Шустер или Степан Бандера.
WODOLIY
5838 дн. тому
Гешефтсфюреру: Дурбелику, я не буду з тобою полемізувати - "Великий Сталин" для тебе - хай буде "Великий", але які "лучшие в мире истребители и бомбардировщики"?! От напасть - на одну Україну - і стільки гнид!
Володимир
5838 дн. тому
АВТОРУ! Фільм показали НЕ "напередодні Дня звільнення Києва від німецької окупації" - а в день його звільнення - 6 листопада
Гешефтсфюрер
5839 дн. тому
Благодарен своим дедам, одному и второму, до конца жизни. Один прошел всю войну и расписался на Рейхстаге. Другой собирал лучшие в мире истребители и бомбардировщики. Но без Сталина не было бы победы. История не знает сослагательного наклонения. И за победу нужно платить. Всегда.
Союзники воевали в Европе меньше года и понесли громадные потери. Без Красной Армии их бы сбросили в море. Они прекращали наступление сталкиваясь с отделением Ваффен-СС. Не говоря уже о взводе. А наши перли вперед сметая целые дивизии. без большой крови такое невозможно. Поэтому мы - народ-победитель. Наследники плодов великой победы, которые успешно присираем-с.
Гітлер КАПУТ
5839 дн. тому
Гешефтсфюрер - кажу ж, з бункера не випускали. Раптом німці прорвуть заслін - буде за що гешефт отримати від фюрера. За кожну із зазначених тобою "перемог" - ми заплатили кров*ю і не маємо бути вдячними нікому, окрім наших дідів і батьків.
Гешефтсфюрер
5839 дн. тому
Великий Сталин выиграл войну и приехал в Потсдам делить мир. Великий Сталин освободил Украину от захватчиков и ввел УССР в число основателей ООН. Великий Сталин дал Украине границы, политическую систему, построил треклятый дворец где хулиганит Рада. Присоединил к Украине Галицию, Закарпатье и Буковину, выселил с этих территорий конкурирующие этносы. А в декабре 41-го Великий Сталин отказался оставлять Москву.
Напротив украинцы которым Великий Сталин дал все готовенькое - успешно это "все" просирают - И ПРОСРУТ.
Потому что бездари.
Вижу колонны замерших внуков
5839 дн. тому
Гешефтсфюрер - великий Сталін відсидів усю війну в бункері. Навіть на парад перемоги його звідти не випустили :-))). Дякувати за порятунок Києва і України ми маємо мільйонам солдатів, які віддали своє життя і бездарним полководцям, які виграли "числом, а не умением"...
Гешефтсфюрер
5839 дн. тому
Жека - Гитлеру очень нравился Киев. Он хотел сделать выделить его после своей победы, как и Крым в территорию для немцев. Так что вариант Кокотюха отпадает. Гитлер в случае своей победы не планировал в Киеве украинцев или кого бы то ни было еще. И если бы Красная Армия не разбила немцев и не освободила бы Киев и всю Украину, не было бы тут ни кокотюх ни цапликов. Им отводилась роль ложкомоек. Так что все пидсвидоми обязаны спасением Украины великому Сталину.
Жекка
5839 дн. тому
В середине 80-х мне приходилось немало писать в прессе об обороне Киева и днях оккупации. Уже тогда много документов можно было раскопать - и о подполье Кудри, и о роли ОУН-УПА и о взрыве Успенского ( с ним ведь все не так однозначно, как утверждали раньше и как утверждает нынешняя государственная пропаганда.) По Успенскому: тут версии 50 на 50. Есть немало фактов, доказывающих, что это дело рук Эриха Коха. Например, письма Геббельса с упреками в адрес рейхскомиссара за взрыв собора. В Германии в то время боролись две тенденции в отношении Украины. Одна -сравнять ее с землей (Гитлер предлагал засеять все крапивой), вторая, использовать церкви для борьбы с коммунистической идеологией. Почему сегодня все это держится в тайне? Спросите у наших министров пропаганды...
5839 дн. тому
Бедный Киев... Все таланты и мозги оттекли. Только Кокотюха остался.
5839 дн. тому
Повсякчас зраджуване місто.
невермор
5839 дн. тому
Давайте сдадим НАШ Киев - Киевскому морю, чтоб он уже больше не мучился. Заодно решится проблема с крысами, тараканами и понаехавшими
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
