Заголовки справді плодять байдужих і дезорієнтованих. У цьому Валентин Коваль має повну рацію. І не тільки заголовки, а й певним чином написані тексти. Приміром, коли читачеві подається якась начебто дуже «крута», здебільшого вкрай негативна (принаймні, щодо когось та чогось) інформація, яка при ретельнішому розгляді виявляється елементарною нісенітницею або дуже й дуже «кривим» фактом, що став таким через непрофесійність журналістів.

 

Телебачення тут не надто відстає від газет, а часом їх випереджає. Так само й інтернет. А коли кількість нісенітниць і дезинформацій надто зростає, вона агресивно атакує аудиторію й переходить, згідно з Гегелем, у якість. Особливо під час виборчих кампаній. І не в останню чергу – внаслідок того чи іншого роду маніпуляції соціологічною інформацією.

 

Читачеві «Детектор медіа» не треба зайвий раз розповідати, скільки під час таких кампаній (починаючи, здається, з виборів київського мера 1999 року і до сьогодні) виникає псевдосоціологічних контор, які фантастичні рейтинги починають конкурувати один із одним і як у цьому рейваху губляться результати роботи сумлінних дослідницьких служб. При цьому журналісти нерідко просто не можуть відрізнити елементарного «надування щік» чи хитрої дези від реальних даних (тим більше, що в останні роки в основу дези зазвичай лягають саме такі дані, відкориговані у той чи інший бік на кілька потрібних замовникові відсотків).

 

Пікантності ситуації додає те, що Соціологічна асоціація України (http://www.sau.kiev.ua/) після кризи, яку вона пережила у 2004 – 2006 роках, ще не повернула собі колишній авторитет, а тому не може бути беззаперечним арбітром у разі, коли у когось виникають сумніви щодо якості тієї чи іншої соціологічної інформації. Досить сказати, що при цій асоціації не акредитовані, скажімо, соціологічна служба Центру Разумкова чи фірма «Юкрейніен соціолоджі сервіс» – поза сумнівом, цілком реальні організації, здатні кваліфіковано здійснювати всеукраїнські опитування. А з 19 членів правління аж шестеро (включно із головою) – харків’яни, хоча навряд чи у «другій столиці» зосереджена третина соціологічних сил України. Отож...

 

Тож немає нічого дивного в тому, що хоча виборчу кампанію офіційно ще начебто й не розпочато, а перший самоочевидний випадок отруєння інформаційного простору дезінформацією на основі соціологічної інформації уже стався. Про що йдеться? Про те, що чимало солідних сайтів, включно із сайтом «Дзеркала тижня», зранку 25 жовтня розповіли з посиланнями на свіже дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) про те, що, мовляв, «до парламенту проходять тільки три політичні сили – ПР, БЮТ і КПУ». Круто? Так, сенсація! Країні, виявляється, не потрібен не тільки Литвин, а й усі уламки «Нашої України»! Тим часом друковане «Дзеркало...» дало цілком професійний виклад інформації в останньому номері, озаглавивши його без сенсаційності «В результаті тривалих боїв...». З відповідною таблицею результатів опитування, яка засвідчує, що у разі голосування наприкінці жовтня пройшло б до Верховної Ради шість політичних сил – включно із Блоком Литвина, гіпотетичним Блоком Яценюка й сакраментальною «Нашою Україною»...

 

До речі, увечері того ж 25 жовтня на сайті «Дзеркала...» за тією ж адресою з’явилася «доповнена» інформація про реальні результати дослідження вже під більш виваженою назвою «Опитування: Сформувати новий парламент можуть 6 політичних сил». Хоча сліди першого варіанту – «Опитування: До парламенту проходять ПР, БЮТ і КПУ» – кожен охочий може знайти в інтернеті. Приміром, тут.

 

Ляпсус, власне, дуже легко пояснюється: лише за кожну із трьох згаданих вище політичних сил готові проголосувати понад три відсотки дорослого населення України, інші мають на сьогодні підтримку меншого числа виборців; але ж на реальних виборах відсотки рахують від числа тих, хто прийшов на виборчі дільниці, а не від усього електорату! А оскільки число «відмовників» перевищує чверть опитаних (а на додачу майже 17% виборців не вирішили ще, за кого голосуватимуть і чи голосуватимуть узагалі), то й набрані політичними силами відсотки від числа учасників голосування (відповідно, й кількість місць у Верховній Раді) помітно відрізнятимуться від загальної кількості виборців, які підтримують ту чи іншу партію або блок.

 

Власне, якщо говорити про сенсації, то їх результати опитування містять аж кілька, але вони виявилися непоміченими журналістами. По-перше, кількість виборців, які вирішили брати участь у голосуванні та проголосувати не «проти всіх», а за когось, менша за 50%. По-друге, аж 10% від загальної кількості електорату (і 17% від числа потенційних учасників виборів) збираються проголосувати «проти всіх». По-третє, за результатами виборів урядову коаліцію могли би створити (щоправда, із не надто значною перевагою) Партія регіонів плюс комуністи. Всі інші, скільки б не надували щоки, змушені були би піти в опозицію. По-четверте, така влада була би легальною, але навряд чи легітимною, бо спиралася б на підтримку лишень 22% громадян України, отже, вимушена була би самою логікою обставин та відповідно до характерів своїх лідерів правити антидемократичними (чи, якщо без евфемізмів, авторитарно-диктаторськими) методами.

 

Але в заголовки було винесене зовсім інше, а тексти повідомлень не включали навіть бліц-аналізу результатів КМІСівського опитування...

 

Утім, голови масової телеаудиторії не надто засмічувалися перекрученими результатами соціологічного дослідження – на вікенд служби новин зазвичай намагаються втекти від політики. А от якби ці дані було опубліковано серед тижня, ситуація із об’єктивним інформуванням суспільства склалася би значно гірше, простіше кажучи людям би просто навішали локшини на вуха. І не з вини соціологів.

 

Хтось може сказати – та це ж дрібничка у порівнянні з тією брехнею чи – у найкращому разі – некомпетентною балаканиною, яка щодня вихлюпується на «маленьких українців» із вуст політиків. Не згоден – в океані кон’юнктурної неправди повинні бути хоча б острови, якщо не материки, достовірної інформації. І їхнє існування залежить не тільки від моральних якостей, а й від професійного рівня журналістів. Хоча, з іншого боку, чи може моральна людина дозволити собі бути непрофесіоналом в обраній нею галузі?

 

... Цікаво, для якої частини виборців неминуча хвиля псевдосоціологічних досліджень, посилена некомпетентністю журналістів і демагогією реєстрових партійних політологів, стане вирішальним чинником відмови від участі в голосуванні чи обрання в бюлетені позначки «проти всіх»?