Восени 2008-го у програмній сітці Першого каналу з’явилася така собі телепрограма з циклу «КВН (українською, очевидно, КВК. – О. З.) «Українська ліга». Не помітити таке було важко...

 

Те все перекочувало в ефір державного телеканалу з ефіру телеканалів-конкурентів. Вочевидь, недарма вони відмовилися продукувати цей телепроект, з дозволу сказати, у себе в ефірі. Напевне, розуміють, що навіть приліпивши черговий фіговий листочок «Під патронатом», цікавість глядача до цього оригінального для минулого століття продукту не отримаєш. «Куди ж селянину податися?». Ну, звісно ж, до державної кишені. А чому до кишені? А тому, що, відповідно до чинного українського законодавства, телепрограма за участю стороннього виробника має законне праве з’явитися в ефірі тільки за гроші. У цьому випадку – за бюджетні (мої) гроші. Хто купив цю програму для ефіру на Першому національному? Хотілось би знати прізвище «героя». Нагадаю: основні стрижневі проекти дійсно державної ваги перебувають під загрозою фінансового зриву – для прикладу, дитячі євровізійні проекти або цікавий «Фольк Мusiс», як і низка інших. А попереду – ще й передноворічний телезнімальний спрут НТКУ!

 

Тепер трішечки про те, що купили. Я не знайшов точного й виваженого перекладу російського слова «пошлость». Відкривши словник, побачив два варіанти: «пошло (наречие) – вульгарно, низькопробно... (і навіть!) непристойно». Й у варіанті прикметника: «пошлый – вульгарний, (і мені це, думається, найближче!) паскудний». Але погодьтеся: маємо певні проблеми – запаху не передає, сморід не відчувається! Як-от оце: «Здоровенькі, хахли! Лєна, правільна гаварят „були”! Здоровенькі були, хахли!». Вочевидь, після цього потрібно показувати КРП в. о. президента НТКУ в журі, який страшенно задоволений і виставляє найвищу оцінку: та ясно ж, «шутка юмора старшего брата».

 

До речі, думаю, це чи не єдине, що зрозумів українською метр та ведучий дійства Алєксандр Масляков. Цікаво, українські команди йому жарти перекладають у письмовому вигляді? Не можу відмовити собі в приємності пригадати випадково показані очі шанованого телевізійника під час виступів якоїсь із поодиноких українських команд в іншому, ще комерційному телеефірі: сусідський телегуру був просто вражений свободою політичної сатири в Україні та абсолютно чесно не розумів! Ані мови не розумів, ані того, від чого буквально плаче народ, реагуючи на жарти чистесенькою українською! Буду справедливий: чи не найсмішніше з усього, що був змушений терпіти цього разу під час перегляду КВК в ефірі Першого національного, – короткі і влучні коментарі пана Маслякова. Він зробив правильні висновки: його жорсткою і вправною рукою з КВК практично вилучено навколополітичну гостроту і навантаження.

 

Ну, це і зрозуміло: пан Масляков дуже приблизно орієнтується в наших реаліях, так само, до речі, як і ми в реаліях його країни. За відсутності можливості пожартувати з політичних клоунів і з ситуації навколо газу – починається інше: анекдоти про «старого башкіра» та «московських тусовщиків» і таке інше.

 

Україну на «шоу» в українській лізі представляли дві команди із шести наявних: з Одеси та Донецька. Щодо Одеси, то команда, яка представляла це веселе і рідне мені і багатьом українське південне місто, наочно продемонструвала, що там у нас щось не той! Ну не знають ці молоденькі вихованці «посьолка Котовського», що таке справжній одеський гумор, не мають уже можливості зустрітися зі справжніми одеситами і відчути дух вільного міста. На жаль. От і думають, що легендарна одеська вимова – то притаманна чомусь тільки «анекдотам про євреїв» інтонація. До слова, вщент руйнуючи нав’язані стереотипи, новітні одеські жителі відмінно і чистесенько розмовляють українською. Але роблять це у пародії... на українське, хоча і передаючи привіти «Азаровим і ко». А під час виступу – російська не тільки мова, а й інтонація, продукована десь там в Бірульово (вибачайте, якщо неправильно написав)! Донецька ж команда була смішна тільки тоді, коли шуткувала «про своє», скажімо, про «Шахтар». І сміявся люд саме в такі моменти.

 

Щодо заморських гостей зі столиці Башкортостану Уфи (уявляєте команду зі Львова в башкортостанській лізі КВК!), чи третього складу команди Університету дружби народів з Москви, чи якихось вихованців дельфінарію з білоруського Пінська, чи спітнілих товстунок із Рязані (це теж десь у Росії) – то «гумор» у їхньому виконанні не набагато випередив «наших». Оті родзинки, про які йдеться на початку, виникли саме під час живого конкурсу зі спробами поімпровізувати. А протягом більше ніж години ми бачили такі собі комсомольсько-піонерські спроби третього сорту, причому виготовлені вдома у тяжких муках! Місце таким напівпрофесійним забавам – на маленькому обласному комерційному телеканалі або посеред вузькосегментованого супутниково-кабельного мовлення між кухонним каналом і каналом для рибалок. І абсолютно точно не місце такого роду програмам у прайм-таймах вихідного дня на найпотужнішому загальнонаціональному телеканалі. Адже навіть титри посеред програми з подяками комусь там давалися в ефірі Першого національного телевізійного каналу не українською мовою – ну щоб ще ж зрозуміли, на «общєдоступном»!

 

І ще один нюанс, який, на подив, перестає бути в ефірі Першого національного поодиноким. У той чи інший спосіб в ефірі каналу з’являються телевізійні «обличчя» конкурентів. Цього разу це був італійськопідданий ведучий каналу «Україна». А до цього – представники такої собі «Ери» і т. д. Цікавий спосіб і, головне, оригінальний прояв позиції каналу і його керівництва у розпалі жорсткої конкурентної боротьби за глядача.