Перша – фільми українського виробництва все ще нечасті гості в українських кінотеатрах. А «Сафо» таким є. Попри те, що студія «Ялта-фільм», яка його зняла, вважається україно-американською. Попри неукраїнські прізвище та походження режисера – Роберт Кромбі, та виконавців головних ролей – Евлон Беррі і Тодд Солей. На користь українського виробника в даному випадку – краєвиди Ялти (бо Крим все ж таки у складі України), технічне забезпечення зйомок (в тому числі підводних, що нагадало «Людину-амфібію», так само зняту за участю Ялтинської студії без малого півстоліття тому), Богдан Ступка в декоративній ролі другого плану та українська мова героїв (що вважається тепер основною перепусткою не лише в прокат, а й у культурний простір взагалі).

 

Друга – кожен глядач фільму в кінотеатрі має шанс виграти подорож на острів Лесбос. Не той, за який у стрічці видають береги Криму, а справжній, у Греції. Кожен квиток на «Сафо», куплений до певного числа, автоматично стає лотерейним. Можна послати sms вартістю 3 гривні з ПДВ і чекати 5 квітня: саме тоді в ефірі програми «Сніданок+» на каналі «1+1» Юрій Горбунов та Марічка Падалко назвуть імена переможців цієї лотереї. Умови гри можна отримати разом із квитком, спеціальні флаєри є в кожному кінотеатрі. Вкупі зі слоганом «Відверта провокаційна мелодрама» активне просування на ринок фільму, який зняли для заробітку, мимоволі викликає повагу. Хоча насправді нічого нового в таких технологіях немає. Просто до продукту вітчизняного (добре, добре – спільного) кіновиробництва вони застосовуються, здається, вперше.

 

Третя – проти фільму «Сафо» публічно виступив старший пастор церкви «Посольство Боже» Сандей Аделаджа. Напередодні прем’єри одіозний священик зібрав прес-конференцію, на якій, скориставшись інформаційним приводом (згаданою прем’єрою), затаврував антиморальність, яка панує в українському суспільстві. Для більшого ефекту пастори «Посольства Божого» привели на прес-конференцію своїх прихожан, які весь час підтакували наставникові, погоджуючись: українське суспільство морально занепало. Особисто я нічого не чув про участь у цій прес-конференції двох відомих українських борців за моральну чистоту нації: політика Миколи Томенка та екс-чиновника Нацради з питань телебачення і радіомовлення Миколи Гриценка. Очевидно, вони поділяють думку пастора Сандея, проте не вважають за потрібне світитися в чужих їм релігійних колах та на фоні персонажів із, скажемо так, певною репутацією. Зате прес-конференцію відвідали творці фільму «Сафо»: режисер Роберт Кромбі, продюсер Артур Новиков та гендиректор студії «Ялта-фільм» Олег Малишевський. Їх, як пропагандистів статевих збочень, вигнали з залу. Повідомивши принагідно: «Посольство Боже» зібрало 20 тисяч підписів проти демонстрації фільму «Сафо» в широкому прокаті.

 

До речі, кілька тижнів тому  Асоціація журналістів-християн вже виступала проти показу в ефірі «1+1» фільму Енга Лі «Горбата гора». Правда, робили вони це постфактум, але навіть якби спробували нанести превентивний удар, навряд чи фільм про «блакитних» ковбоїв зняли з ефіру – він отримав прокатне посвідчення. Цікаво інше: спочатку «1+1» опинився замішаний у дурнуватому і безперспективному, як на мене, скандалі з демонстрацією фільму про гомосексуалістів. Тепер за місяць в ефірі цього ж каналу розіграють путівку на острів Лесбос, а сам фільм розповідає про лесбійське кохання. Цього вимагає сама назва: давньогрецька поетеса Сафо вважається першою співачкою «рожевих» гімнів і її творчість вивчають в українських вузах. Отже, при бажанні завжди знайдуться політики, чиновники і пастори, які звинуватять один із провідних українських каналів – ні більше, ні менше – у лобіюванні інтересів секс-меншин.

 

Залишається тільки подивитися кіно, аби переконатися у штучності шуму довкола стрічки. А також у тому, що піаритися на сексі та розмовах про нього значно вигідніше, ніж на газовому протистоянні чи українській мові. Вашому автору не близькі проблеми сексуальних меншин. Але історію про геїв на кшталт «Горбатої гори» я не буду дивитися, бо там показують закоханих мужиків. Натомість фільм «Сафо», поданий як провокаційна мелодрама (і функцію провокаторів тут виконують роздягнені жінки), я готовий приймати: на оголені доглянуті жіночі тіла мені дивитися приємніше.

 

1926 рік. Молоде американське подружжя – бідний художник Філ (Тоді Солей) та його дружина Сафо (Евлон Беррі), яка походить із заможної родини, приїздять на грецький острів Лесбос у весільну подорож. Там Сафо раптом починає відчувати якусь внутрішню дисгармонію, для подолання якої стриже своє довге волосся, позбавляючись видимих ознак жіночності, перевдягається у чоловічий одяг і остаточно подає себе чоловікові як хлопчика. Далі вона знайомиться з донькою російського археолога-емігранта Хеленою (Людмила Ширяєва), яка розповідає новій подрузі про поетесу Сафо, її творчі засади та трагічну долю, а потім зваблює американку просто на березі Чорного моря. Далі Хелена за ініціативою коханки починає домагатися тепер уже Філа, і їй це вдається. Ось тут починається головна інтрига: виявляється, Хелена експериментувала з «рожевим» коханням від банальної нудьги, це були лише забавки незайманої дівчини, а насправді вона – натуралка. І саме Філ допоміг їй це зрозуміти. Сафо, справжня лесбійка, відчуває себе зрадженою і повторює трагічну долю поетки – накладає на себе руки. Фінал оптимістичний – Філ і Хелена дають нам зрозуміти, що знайшли одне одного.

 

Таки чином, моралістам насправді нема про що хвилюватися. Адже у фіналі «Сафо» торжествують гетеросексуальні стосунки, а Сафо сама винна – не треба гратися з «рожевим» вогнем забороненого кохання. Звичайно, «Сафо» жодною мірою не претендує на скандальну славу «Горбатої гори». Їх навіть порівнювати не варто. До того ж, на моє переконання, фільм Енга Лі виїхав на хвилі американської політкоректності (це коли не пошанувати стрічку на таку тему вже буде некоректним), тоді як фільм Роберта Кромбі – спроба запустити суто комерційний проект, яких повинно бути багато. Так само навряд чи треба комусь пояснювати, що всі дво- та одностатеві акти в «Сафо» – це лише імітація, акторська гра. До того ж досить схематична.

 

Отже, «Сафо» – це не «провокаційна мелодрама», а лише комерційне кіно. Яке рятують вродливі актори, красива кримська картинка, підводні зйомки і глянець жіночих тіл.