Якщо погодитися, що життя й самопочуття кожної людини регулює персональний біологічний годинник, то мій протягом двох останніх тижнів із різних причин почав давати збій. Це пояснення потрібне для того, аби ви зрозуміли: ваш автор не навмисне прокидався з першими сонячними променями, аби старанно переглядати ранкові програми українського телебачення. Швидше навпаки – мені більше до душі нічний ефір, у якому менше цнотливості, політкоректності та реклами і трошки більше смаку. Та й ранні пробудження цього разу не відповідали відомій приказці: «Хто рано встає, тому Бог дає». Аби якось компенсувати загальний стан розбитості, почав, примостивши під хребтом колючий килимок-аплікатор, доводити сам собі: прокинувся ти не даремно, можеш отримати багато корисної інформації, після чого відчуєш себе бадьорим на цілий день. Тобто, почав дивитися ранкові інформаційно-розважальні програми і намагатися відчути на собі весь закладений і задекларований їхніми творцями позитив.

 

Інформаційно-розважальні програми по буднях можна знайти, крім спеціалізованих музичних, в ефірі чотирьох вітчизняних каналів: Нового (програма «Підйом»), «Інтера» (програма «Ранок із «Інтером»), «1+1» (програма «Сніданок з «1+1») та «Сіті» (програма «Ранок по-київськи»). Починається ранковий телерелакс із 6.30 («1+1») і закінчується о 10.00 («Сіті»). Причому одразу варто уточнити: як на мій погляд, це не стільки інформаційно-розважальний, скільки інформаційно-пізнавальний формат. До того ж, суто інформаційне забезпечення перебирають на себе спеціалізовані випуски новин. Як виняток, відсутні блоки новин зранку в «Підйомі» на Новому каналі. Натомість тут найдовші блоки мультфільмів та комедійних серіалів.

 

«Підйом» на Новому каналі, одна з найстаріших ранкових розважальних програм у новітній історії українського телебачення, на противагу, наприклад, «Ранку по-київськи» від практичної інформації відмовилася зовсім, взявши приціл на суто розважальний формат. У перерві між мультиками й серіалами глядачам дають абсолютно необов’язкові для виконання кулінарні поради, розповідають новини шоу-бізнесу (їх наповнення частково повторює російський канал «Парк развлечений») та знайомлять із цікавими актуальними гостями. Скажімо, гастролюючи в Києві, до студії «Підйому» завітала японська піаністка Кейко Матсуї. Трапляються і казуси: якось ранком Олеся Власова у студії «Підйому» вітала Георгія Делієва та Бориса Барського з комік-трупи «Маскі», а майже в той самий час у студії «Ранку з «Інтером» сидів сам Барський, без Делієва. З особистого досвіду знаю: коли в студії гість, прямий ефір програми може бути, якщо можна так сказати, не зовсім прямим. Гість у запису – нормальне явище, невідповідності може помітити лише той, хто клацає кнопками пульта, а таких серед ранкових глядачів не так багато: збираючись на роботу, люди як правило не розважаються перемиканням каналів. До речі, це – одна з особливостей ранкового ефіру: якщо хтось вибрав для себе якусь одну програму, він зазвичай не перемикатиме телевізор, навіть якщо зміст програми його не влаштовує.

У «Підйомі» вже не репетують і не викликають штучну жвавість, як це було в часи Юри Горбунова та Маші Єфросиніної. Програма, зберігши назву, змінила формат, і тепер Наталя Анікіна та Олеся Власова спокійно, без надмірної веселухи, ведуть кожна свою лінію.

 

Молоді люди з «Ранку по-київськи» так само не демонструють надмірної розкутості, не розігрують коротких інтермедій. У живому ефірі вони почуваються впевнено. Діловий стиль ведення, коли говориш про що завгодно, крім зайвого, справді налаштовує на діловий лад. «Ранок по-київськи» починається о 7.40, найпізніше з усіх «колег». Основна увага приділяється гостям, яких із 8.05 до 9.30 ранку буває, як правило, двоє. Це не зірки шоу-бізнесу, не відомі широкому загалові персонажі, а люди, які можуть дати компетентну відповідь на конкретне запитання глядача: працівник кредитного відділу банку, психолог, директор зоопарку, представник страхової компанії, експерт із нерухомості, чиновник із мерії тощо. Правда, практичної користі від цих запитань немає. Бо, скажімо, представник страхової компанії розчаровує водіїв-початківців: ну ніяк не можна полегшити їм умови страхування, адже вони не мають достатнього досвіду. Але користь усе одно більша, ніж від присутності в студії митця – цей, крім як про власну творчість, ні про що не вміє говорити. Зате кияни, гості столиці й ті, хто ще не киянин, але вже не вважає себе гостем, можуть точно довідатися, в які двері треба стукати для бодай часткового вирішення проблем, котрі виникають у мешканців столиці. Мінус «Ранку по-київськи» – інформація із серії «що, де, коли, почім» добирається чомусь із огляду на людей із офіційною заробітною платнею вище 6 тисяч гривень. Наприклад, ваш автор точно знає, на якому з міських ринків фрукти коштують дешевше, але блок «Інфо-сіті» дає лише найдорожчі базари. «Києвоцентричність» теж можна було би вважати мінусом, якби не усвідомлення того, що канал «Сіті» взагалі києвоцентричний, бо муніципальний, і територія та аудиторія поза межами кільцевої дороги його керівників не цікавить.

 

Через те, що «ранні пташки», як правило, майже не перемикають канали, шукаючи цікавішу програму, оглядаючи ранкові шоу, слід порівнювати, перш за все програми каналів першого ешелону. Йдеться про «Ранок з «Інтером» і «Сніданок з «1+1». Вічні конкуренти, два потужних канали не вигадували велосипедів, майже буквально повторюючи рубрики своїх «ранкових сніданків» чи, як їх можна ще охрестити, тележурналів. Огляд преси, поради автомобілістам, кулінарам, любителям тварин, модникам, господарям, сторінка здоров’я, різноманітні гості в студіях, і майже все це – за підтримки і під супровід прямої реклами відомих брендів та торгових марок: ось із чого складаються обидві конкуруючі програми. Як бачимо, оригінальність та новації в час, коли глядач стабільно дивиться те, до чого звикав роками, не зовсім потрібні. Таким чином, вибір глядача залежить не від того, який канал він любить, а від того, хто, що, а головне – як йому все це розкаже. Тобто, глядач обирає не інформацію, а форму її подачі.

 

«Ранок з «Інтером» викликає суперечливі враження. Коли в студії Дарина Трегубова, мене чомусь не полишає відчуття, що доброго ранку мені бажає бізнес-леді, яка щойно приїхала з переговорів, де провела вигідну для себе оборудку. Або – чітко налагоджений механізм, де емоцій рівно стільки, скільки закладено в програму. Хоча таку цинічну людину, як ваш автор, подібні манери чомусь приваблюють трошки більше, ніж м’якість та неспішність Ліни Нерус. Якби на якомусь із каналів відродили вечірню казку, Ліна Нерус була б ідеальною ведучою дитячої програми, котра бажає всім спокійної ночі та приємних снів. Хоча, очевидно, в цьому контрасті є свої плюси: манери та стиль Дарини й Ліни доповнюють одна одну.

 

І це взаємодоповнення більш очевидне, коли перемикаєшся на «Сніданок з «1+1». Нагадаю – його робить команда Олега Панюти, та сама команда, яка свого часу творила «Ранок з  «Інтером». Наскільки я пам’ятаю, там ведучі більш-менш дотримувалися певних стандартів ведення. І, на моє глибоке переконання, стандарт – не завжди ознака консерватизму. Принаймні, пара Олег Панюта і Яніна Соколова ще тримається звичних пересічним глядачам ранкових програм стандартів ведення, аби не збитися на художню самодіяльність. Тоді як пара Костянтин Онищенко та Наталя (Тала) Калатай розігрують у студії цілі інтермедії. Скажімо, Онищенко може імітувати міцний сон та здорове українське хропіння, закутавшись у ковдру, а Калатай – співати «Цвіте терен», награно не звертаючи увагу на свого колегу і перекрикуючи його. Результат – немає ані насолоди від співу, ані користі від підготованої інформації. Після того, як один із ведучих цієї програми, анонсуючи серіал «Тихий Дон», приписав авторство цього роману Чехову замість Шолохова, на контенті «Сніданку з «1+1» я вирішив зупинитися докладніше. Виділю його серед аналогів тому, що програма справді хоче вирізнятися – і таки вирізняється. Хоче мати власне обличчя – і має його. Проте все це переважно зі знаком «мінус». Не знаю, хто допускає існування таких мінусів – журналісти, редактори, керівник проекту чи керівництво каналу. Але очевидно, що ставлення до ранкового ефіру та форм подачі матеріалу в ньому часом не зовсім серйозне та адекватне. Якість «корисної» інформації тут кульгає на обидві ноги, і насамперед це стосується споживацьких рубрик «Жити здорОво» та «Продано». Головні герої аналогічних сюжетів на споживацьку тематику у «Ранку по-київськи» та «Ранку з «Інтером» – фахівці-консультанти, а журналісти – лише ті, хто збирає інформацію, готує сюжети і бере компетентні коментарі, максимально лишаючись за кадром. У «Сніданку» ж експертами і порадниками виступають чомусь самі автори сюжетів. Які зовсім не є тими авторитетами, до думки яких треба прислухатися. Очевидно, журналісти це й самі розуміють. Тому максимально відвертають глядацьку увагу зовнішніми ефектами у форматі згаданої вже і чомусь милої серцю редакторів художньої самодіяльності.

 

Наприклад, «шедеври» рубрики «Жити здорОво» – догляд за тілом та волоссям за допомогою пива. В кадрі, крім журналістки, сновигає якесь чорне горбате створіння. Мабуть, відьма-знахарка, символ народної медицини та мудрості. Сама журналістка, здається, ось-ось пірне в пиво. До того ж сюжет затягнутий і в фіналі має на меті викликати блювотні рефлекси на саме слово «пиво». В цьому щось є – засобами ось такого «чорного піару» запрограмувати глядачів на лимонад. Або сюжет із цієї ж рубрики про подарунки до 8 Березня: журналістка старанно пускає бісики та крупним планом демонструє власну міміку, а в якості альтернативної картинки – тілисті жіночки в сауні, які їдять і облизують при цьому пальці. А один із сюжетів рубрики «Продано» повністю побудований на фіксації процесу споживання журналістом Олексієм Кашпаровським глазурованих сирків. Перед тим, як почати процес, журналіст дає мудру пораду: «Магазин – найкраще місце для купування глазурованих сирків». Дякую, тепер я ніколи не купуватиму їх у касах метрополітену… Камера переходить то на сирок, то на журналіста, то знову на сирок, при цьому коротку мить облизування журналістом пальців і тут залишають при монтажі. Воістину, «Сніданок з «1+1» – пальчики оближеш! Ось короткий дайджест інших корисних порад журналіста Кашпаровського: «На смак та вигляд мармелад має відповідати тому, що написано на упаковці», «Якісні та свіжі креветки мають рожевий колір. Якщо ж вам пропонують морепродукти з темним відтінком, то вони скоріше за все зіпсовані», «Краще купувати консерву, яка пролежала на полиці магазину не більше, ніж півроку».

 

Не відстає від колеги і Юлія Полуянська, авторка сюжетів для рубрики «Зоо-клас». Очевидно, вступивши з редактором у якусь змову, вона познайомила мене як глядача із своїм разючим відкриттям: «папуга какаду розумний, як собака», а в іншому сюжеті птаха крука вона вперто іменує «крЮком» (це такий удар у боксі. – А.К.). І мені справді прикро, що не вдалося знайти аналогічних прикладів хоча б у сюжетах «Ранку з «Інтером».

 

Загалом користь від «корисних» ранкових телевізійних порад мінімальна. Хоча б тому, що все це давно продубльоване в інтернеті. Але від цього нікуди не подінешся. Вторинність інформації рятує оригінальність та якість її подачі. Однак бездумно, неграмотно, механічно, безконтрольно та з мінімальним багажем особистих знань озвучені корисні поради підривають довіру не до конкретного журналіста, а до всієї команди. Хоча наведені приклади (як і наявність не наведених), таки сприяють підвищенню гарного настрою. Як улюблена в часи популярності гумористичних програм та журналів рубрика «Навмисне не придумаєш» чи «Страшне перо не в гусака».