Кожен, кому траплялося писати схвальні відгуки на телепрограми, знає, як це непросто. Критикувати кожен [дурень] може, а от ти спробуй правильно і в міру похвалити. Тож скажу як є: вже три тижні я і моя родина із задоволенням дивимось у неділю о 18-й розважальну телевікторину, себто програму, учасники якої намагаються виграти гроші, відповідаючи на запитання. Нічого подібного зі мною, клінічним занудою і шанувальником політичних ток-шоу, не траплялося з ранніх 90-х, коли вся пострадянщина жадібно стежила за обертами барабану «Поля чудес». Тому не похвалити нове шоу Нового каналу просто не можу – «рука тягнеться» :).

 

Програма «Чи розумніший ти за п’ятикласника?», яку компанія Star Media Entertainment виробляє для Нового каналу, є адаптацією американського формату Are You Smarter Than a 5th grader? Оригінальне шоу кілька сезонів успішно йде на телеканалі Fox, за ним створено комп’ютерну гру, а формат адаптовано в кількох країнах. Серед них і Росія, де програму «Кто умнее пятиклассника?» показує розважальний телеканал СТС.

 

Про правила гри «ТК» писала достатньо докладно, тож не повторюватимусь. Формат дозволяє зробити з шоу як чергову програму штибу «...з зірками», так і вікторину для «людей з вулиці». «Стар Медіа» обрала щось середнє: у святкових випусках програми з’являтимуться шоумени та інші впізнавані обличчя, у звичайних може взяти участь будь-хто охочий. Перше позитивне враження вашого автора від «Чи розумніший...» – відсутність помітної різниці між «зірковим» випуском та наступними: пересічні люди нічим не гірші за «зірок», і не менше за них устигли призабути шкільну програму.

 

Власне, головним принципом та ідеєю, на яких будується концепція шоу, є те, що абсолютна більшість знань, отриманих людиною у школі, – зокрема й таких, які на перший погляд видаються абетковими і необхідними, – забувається. В тому, що шкільна наука не затрималась у голові, мають нагоду пересвідчитись усі глядачі та учасники програми, окрім, хіба що, якихось унікальних ерудитів. Ідея проста і зрозуміла з першого разу, тому для багаторазової експлуатації вона має бути оздоблена всіма належними елементами якісного телешоу.

 

Безперечно вдалим є вибір ведучого. Сергій Притула, він же «Тернопільський Сірий» з Comedy Club Ukraine, чимось віддалено нагадує ведучого оригінального шоу Джеффа Фоксворті, але, як на мене, навіть трохи перевершує його елегантністю. Він поводиться у студії значно стриманіше за свого американського колегу, подекуди поведінку Сергія можна назвати навіть сором’язливою. Нечасті, але влучні дотепи нагадують про «комедійне» амплуа ведучого, проте нічого спільного з блазнюванням на теми «нижче поясу», характерним для українського стендап-шоу, він собі не дозволяє. Мимоволі порівнюєш його з Богданом Бенюком, ведучим паралельної, але, як на мене, менш виразної програми за участю дітей і дорослих – «Еники-беники» на СТБ. Бенюк грає такого собі доброго дядечку Карлсона у спілкуванні не лише з дітьми, але й із дорослими, і це робить шоу «Еники-беники», сказати б, інфантильнішим, ніж воно є насправді. Притула ж, навпаки, створює дорослішу атмосферу: він звертається до п’ятикласників як до рівних (на «ви»! – і це тоді, як наше телебачення всуціль «тикає» глядачеві), демонструючи повагу до їхніх солідних знань і стимулюючи їх почуватися впевненіше перед камерами.

 

А таки є що поважати. За три випуски програми, які вже були в ефірі, мені вдалося «підловити» на неправильній відповіді лише одну дитину (та й то – переплутала Поділля з Поліссям). Звідки взялися ці вундеркінди, яким чином у їхніх світлих голівоньках тримається увесь цей фактаж, який в усі часи видувався вітрами дитинства одразу після того, як школяр відповідав на уроці чи здавав письмову роботу? Надто ж зважаючи на те, що, на відміну від «Найрозумнішого» на «1+1», у «Чи розумнішому...» беруть участь не особливо обдаровані розумові акселерати, а звичайні відмінники. Після того, як діти правильно назвали рік, коли Тараса Шевченка викупили з кріпацтва, мені подумалося, що пора б їм почати помилятися – суто для правдоподібності. Хоча, можливо, формат дозволяє користуватися шпаргалками :).

 

На відміну від більшості телевікторин, шанс виграти гроші має у «Чи розумнішому...» явно другорядне значення. Якби грошової винагороди, на порядок меншої, ніж в оригінальному шоу, взагалі не було, або її замінили символічною золотою медаллю – програма б нічого не втратила. Все одно більшість учасників встигає провалитися на перших 5-6 запитаннях, використавши і підказку, і можливості «списати» і «зберегти», тому головному призові – мільйону гривень – навряд чи щось загрожує. Повертаючись до стихії найпростіших речей, фактів і цифр, хрестоматійних історій і програмних творів, дорослі люди виявляються на диво безпорадними. Крім того, шкільна програма за останні кільканадцять років зазнала величезних змін – у радянській школі багатьох речей, відомих сьогодні кожному п’ятикласнику, не проходили. Тому кульмінаційний момент програми – оголошення в камеру «Я не розумніший за п’ятикласника!» – приносить дещо мазохістичне задоволення, напевно, як самому учаснику, так і глядачам, які з легкістю визнають разом із ним: і ми не розумніші. У цьому, до речі, була єдина разюча відмінність між учасниками першої «зіркової» програми та звичайними людьми в наступних випусках. Усі троє – Асія Ахат, Василь Бондарчук і Дмитро Коляденко – замість простої фрази, якої від них чекали, видали щось на зразок «ну, ви бачите, тут таке вийшло, що я ніби й не розумніший за п’ятикласника, але ви ж самі розумієте...», тоді як у звичайних людей проблем із визнанням своєї не-розумнішості не виникає.

 

В американському оригіналі, втім, знущання з «зірок» та демонстрація їхнього не досить високого інтелектуального рівня є, як видається після поверхового ознайомлення з шоу, головною родзинкою. Саме сценки, в яких облажались улюбленці публіки, викликали найбільший резонанс у ЗМІ та інтернет-спільноті. Для шанувальників творчості російського гумориста Михайла Задорнова було б великою втіхою споглядання цих зразків легендарної американської тупості. Наприклад, популярна співачка, яка гарячково пригадує, столицею якої країни є Будапешт... Європи? Європа – це точно країна, але ж є ще Франція, вона – теж країна (правильну відповідь – Hungary (Угорщина) – дівчина сприймає з великим подивом, адже ніколи не чула про таку). Або ж популярний телеведучий, який на запитання «скільки в англійській мові приголосних?» вигукує «що, чорт забирай, таке ці приголосні?» (але відповідь дає таки правильну). Усе це додає шоу певної саркастичної гостроти, якої геть немає в українському варіанті – і не треба. Як уже не раз писали різні автори «ТК», – і ваш автор із ними згоден, – ані українські зірки, ані публіка ще не готові до здорової (само)іронії, що дозволила б не перетворити шоу на ганебний стовп. «Гуманізований» варіант шоу, запропонований «Стар Медіа», дає можливість перенестися в уяві у дитинство, відчути себе школярем біля дошки, трохи похвилюватися і посміятися, не відчувши при цьому ані сорому, ані надмірного азарту – тут усього в міру. Такий собі острівець напівдитячого позитиву серед силіконових пристрастей, які вирують у реаліті-шоу, взаємних нападок учасників пісенних конкурсів, перемивання «зіркових» кісточок та брудної білизни, дебільних молодіжних серіалів та інших атракцій розважального телебачення, побудованих на не найкращих людських емоціях.

 

Із почуттям міри, без надмірного пафосу чи хизування «великобюджетністю», оформлено студію: камерну, з елементами шкільної стилізації та невід’ємною частиною всіх телешоу – аудиторією, яка виконує роль декорації і ще трохи плескає. Щоправда, серед аудиторії трапляються рідні та близькі учасників, у яких під час програми беруть бліц-інтерв’ю – як почуваєтесь, чи вірите в перемогу, яким учасник був у дитинстві і таке інше, – але в цілому аудиторія участі в програмі не бере. Серед явних плюсів хочеться відзначити початок програми, коли діти забігають у студію (з тією радістю, з якою зазвичай вилітають із класу на перерву), та джингл, який легко врізається в пам’ять.

 

Псує ідилію відсутність того, без чого довго не протягне жодне телевізійне ігрове шоу, – інтриги. Якщо, звісно, не вважати такою напружені паузи, коли гравець ще не знає, правильною чи хибною є дана щойно відповідь. Ще кілька випусків програми, у яких троє учасників поспіль «заріжуться» на середині гри і визнають, що не розумніші за п’ятикласника, – якщо не трапиться нічого більшого, – і її можна буде назвати нудною, одноманітною і передбачуваною. Що ж робити? Спрощувати запитання, аби хоча б одному з трьох гравців удавалося дійти до кінця й позмагатися за мільйон? Але ж проблема не у складності запитань, а в тому, що більшість отриманих у школі знань не є вжитковими, себто, не використовується дорослими людьми. Клерки чи касири в супермаркеті не мають потреби обчислювати тангенс і визначати валентність хімічних елементів, бізнесмени і мерчендайзери не знають, як по батькові Миколу Лисенка і до якого моря, окрім Чорного й Азовського, течуть українські річки. Передбачити, на яке з цих простих запитань людина зможе відповісти, неможливо – якщо, звісно, грати чесно й не дозволяти собі постановочних елементів.

 

Що ж, подивимось – можливо, Star Media Entertainment уже вирішила цю проблему, адже наперед відзнято кільканадцять випусків шоу. Можливо, певні зміни у формат внесуть уже у другому сезоні. Показники програми за 14-49 поки що доволі пристойні, як на прайм вихідного дня Нового каналу, тому, якщо така ситуація збережеться, «п’ятикласники» розважатимуть нас іще довго.