У неділю, 9 грудня, на каналі «Інтер» (ефір о 22.50) відбулася телевізійна прем’єра найновішої стрічки Кіри Муратової «Два в одному». Кіномани та естети раділи, смакували, вмощувалися зручніше і тішилися з того, що на їхню вулицю прийшло довгоочікуване свято.

 

Власне, ваш автор без фільмів Муратової жити може. Але я свідомий того, що жити без них не дуже комфортно: якісний мистецький кінематограф повинен існувати хоча б як альтернатива якісному комерційному.

 

Одначе в цьому – головна проблема кіновиробництва в нинішній Україні. Гармидер довкола артхаусної стрічки іменитого режисера лише чіткіше окреслює цю проблему. Аби краще сформулювати свою думку, заручуся віртуальною підтримкою арт-директора київського міжнародного фестивалю «Молодість» Андрія Халпахчі. В одному зі свіжих інтерв’ю він сказав: «Ми маємо Муратову, новий фільм Єви Нейман, маємо “Мамая”, будемо мати новий фільм Балаяна. Але в нас досі не створено жодного блокбастеру! (Сумнозвісну стрічку «Прорвемось!» попри наявність слова «блокбастер» у рекламному слогані таким вважати не можна. – А.К.) Тоді як паровозом індустрії завжди були великі комерційні фільми, а не артхаус». Та поки що комерційне кіно, як і комерційна література, мусять доводити в Україні своє право на існування, причому – право пріоритетне: без паровозу вагони потяга не поїдуть.

 

Отже, спостерігаємо дивну і не зовсім природну ситуацію: суто авторське, за визначенням некомерційне і типово артхаусне кіно через брак в Україні будь-якої – вдалої чи невдалої – комерційної продукції власного виробництва потрапляє не до царини кіноавангарду, а просто в авангард сучасного кінопроцесу. Зокрема – на комерційний телевізійний канал, та ще й не в самий поганий час. Звісно, 22.50 – не прайм-тайм, але й не глупа ніч, куди «Інтер», дотримуючись букви закону, пхає якісні та посередні бойовики, детективи, трилери та серйозні картини з ризикованим змістом. Але після десятої вечора, наприклад, той самий «Інтер» показує документальні фільми переважно російського виробництва, і ці покази мають певний рейтинг. Раз так, то час прем’єри нової стрічки Кіри Муратової досить звичний та зручний для глядачів.

 

Раніше, під час національної прем’єри «Два в одному», яка пройшла восени цього року в кінотеатрі «Київ», відбулося дійство, більш логічне для презентації відверто комерційного чи модного проекту. Прем’єру стрічки, яка має неофіційний гриф «для обраних», супроводжувала потужна піар-компанія. Частиною дійства стала презентація фотоальбому Костянтина Доніна «Кадр за кадром» – спостереження фотографа за роботою Муратової на знімальному майданчику цього фільму. Саме дійство мало виклично гламурний вигляд: червона доріжка, красиві слова, модні туалети дам, дорогі костюми чоловіків, неодмінна присутність представників так званої еліти та недешева, накрита «по-дорослому» «поляна». Самої Муратової, правда, не було, зате її відсутність компенсувала поява без перебільшення культової Ренати Літвінової – улюбленої акторки Кіри Георгіївни, її своєрідного талісману.

 

На фоні всього цього світського сяйва сам фільм, у якому Богдан Ступка за сценарієм мочиться на підлогу, Літвінова сидить на унітазі, а акторка Наталя Бузько демонструє геніталії, виглядає інопланетним прибульцем. Авторське, мистецьке, естетське кіно не є складовою частиною свята життя, котре цілком логічно супроводжує представлення будь-якого попсового проекту. Але в Україні комерційних кінопроектів нема – надто ризиковано це все. Натомість світське життя довкола кіно мусить вирувати. Отже, похмуру за змістом і скупу не лише на локації, а й на зображальні засоби авторську стрічку використовують не за призначенням. Серед загальних претензій на гламур кіно Муратової виглядає так само дивно, як кавеенщик Володимир Зеленський у якості експерта в проекті «Великі українці».

 

У слово «попса» ваш автор не вкладає жодного негативного змісту. І коли я чую заклики, що наше національне кіно не повинне бути попсовим, то відверто дивуюся: нехай мені покажуть хоча б десять сучасних українських фільмів, які можна було б обізвати «попсою». Якщо для сучасного українського кіно $500 тисяч – величезний та не завжди досяжний бюджет, тоді «Два в одному» стоїть за крок до блокбастера: адже будь-який вітчизняний фільм, хоч телевізійний, хоч для кінопрокату, апріорі можна вважати крупнобюджетним (саме розмірами бюджету визначається блокбастер).

 

Нова стрічка Кіри Муратової вже встигла зібрати кілька призів. Отримала російську «Ніку» в номінації «Найкращий фільм країн СНД та Балтії». Приз «Золоте яблуко» на Міжнародному фестивалі продюсерського кіно в Ялті. Мистецтво Кіри Муратової сприйняли на фестивалі TRIBEKA в Нью-Йорку – кажуть, там стрічці аплодували стоячи. Продюсер фільму Олег Кохан запевняє: це лише аванс. Одначе попри велику повагу до особливої кіномови режисерки мушу наголосити: «Два в одному» – кіно для фестивалів та естетів і аж ніяк не для комерційного прокату. І тим більше воно не вписується в правила, за якими відбуваються в нашій цнотливій державі кінопокази по телебаченню.

 

Нагадаю, що «Два в одному» – своєрідне продовження знаменитого фільму «Три історії». Тільки в «Історіях» Муратова досліджувала вбивство як результат втілення чиїхось планів, котрі виношувалися довго, а в новому фільмі насильницьку смерть спричинюють сплески емоцій, трагічні випадки. Так, у першій новелі герой Олександра Баширова після вагань кидає на голову театрального прибиральника важкий молоток: цей тип бачив, як він обкрадав самогубця. У другій новелі героїня Наталі Бузько топить у ванні героя Богдана Ступки: цей підстаркуватий ловелас дістав усіх своїми безпідставними сексуальними домаганнями, та ще й виявився любителем інцесту.

 

Я проти цензури. Будь-якої. Нехай твір мистецтва навіть не витримує критики – редакторські ножиці чи цензорські пера не повинні торкатися його, якщо прийняте рішення про оприлюднення. А тим більше, коли йдеться про серйозний мистецький твір, яким є «Два в одному» та інші роботи Кіри Муратової. «Інтер» повівся зі стрічкою порядно – купюри відсутні.

 

Проте як тоді пояснити, що решта фільмів із так званими «елементами насильства та сексу» демонструються після опівночі? Муратова – геній. Але до опівночі оголені геніталії, повішеників та розтрощені молотком голови, оточені кривавими плямами, закон (читай – цензура) по телевізору показувати не рекомендує (читай – забороняє)! Свого часу ваш автор уже писав про купюровані телеверсії фільмів «Мовчання ягнят» та «В ліжку з ворогом». І отримав відповідь: у такому вигляді копії вже приходять на телебачення від дистрибуторів. Як бути з тим, що стрічку Муратової не купюрували для телевізійного показу, який відбувається до того ж не в найгірший для глядача час? Що це: формальне порушення закону чи навпаки – сміливий крок, виправданий мистецькими якостями стрічки?

 

Якщо це справді вчинок, то в такому разі – як і кому довести, що фільми, скажімо, з програми Володимира Войтенка «Аргумент кіно» на каналі «1+1», які виходять глупої ночі, теж зроблені геніями, митцями, майстрами своєї справи? Що їхня демонстрація в зручний для глядача час в жодному разі не пропагує «чорнуху», насильство, секс, алкоголь та наркотики. Що в силу різних обставин непереборної сили ніде, крім як у «Аргументі кіно», побачити ці стрічки шанувальники не можуть. Скажімо, СТБ випускає під своїм логотипом DVD з серії «Приватна колекція». Там не лише кулінарні рецепти Юлії Висоцької, а й артхаусне кіно, і ціла добірка робіт Такеші Кітано. «Плюси» поки що, очевидно, не готові дублювати зміст програми «Аргумент кіно» на дисках (хоча обидва «Буржуї» принаймні на касетах були). Так само, як і ставити цю програму хоча б на півтори години раніше.

 

Якщо для такої складної і навіть провокаційної за змістом стрічки, як «Два в одному», зробили виняток і показали кіно цілим та неушкодженим у пристойний час, то попри те, що кіномова Кіри Муратової мені особисто не близька, я аплодую цьому винятку стоячи. Як американці – її фільму.