…«Не ждіть рятунку ні від кого»…

15 Листопада 2007
8186
15 Листопада 2007
10:52

…«Не ждіть рятунку ні від кого»…

8186
Викликів, себто провокацій, у «Свободі слова» 9 листопада вистачало. От тільки гідних відповідей на ці виклики не було.
…«Не ждіть рятунку ні від кого»…
Що ж, доводиться погодитися з тими, хто назвав порушені у «Свободі слова» від 9 листопада теми провокаційними. Хоча і зовсім не в тому сенсі, який вкладали у слово «провокація» деякі учасники ток-шоу і навіть не у тому, яке подає «Сучасний словник іншомовних слів». А у первинному, який вкладали у нього ще давні римляни: provocatio – виклик; provoco – кидати виклик, викликати. Виклик справді був кинутий, точніше, одразу кілька викликів; реакція на них з боку як з боку політиків, так і представленої у студії громади варта того, щоб звернути на неї увагу вже сьогодні (оскільки завтра може бути просто-таки запізно, і плин подій стане необоротним…).
 
Нагадаю читачам, про що йшлося у програмі. Андрій Куликов поєднав дві «гарячі» тематичні лінії: останні події у Грузії і розгін владою опозиційної маніфестації та події на Ай-Петрі і, відповідно, застосування грубої сили до кримських татар. Зрозуміло, що події у Грузії для учасників ток-шоу – це головним чином привід поговорити про Україну; а от дії влади проти кримських татар мають два поєднаних між собою, але відносно самостійних виміри: власне кримськотатарський та загальногромадянський.
 
Отож, перейдімо до стенограми «Свободи слова»:
 
«Піскун: Справа в тому, що ми всі бачили, що там не було мирної демонстрації, і ніхто там не стояв, на Ай-Петрі. Там рухались, лягали під трактор, який працював по завданню судвиконавців. Мені здається, що я бачив там балон з газом і пляшки, так як і ви, напевно… Я не хочу брати цей локальний конфлікт як основу для якихось дуже великих політичних висновків. Я хочу сказати, що міліція виконує свою роботу, виконує рішення суду. Ті, хто не хочуть його виконувати, повинні відповідати за це у кримінальному порядку. І повинна бути дотримана законність. От і все.
 
Куликов: Зараз – Абдураман Егіз з міжнародної громадської організації “Бізім Кирим”.
 
Егіз: Я хотів би нагадати, що рішення суду на зруйнування цих будівель було лише на 125 квадратних метрів. Зруйнували в 15 разів більше. Рішення суду було на 125 квадратних метрів. І все інше, що ви кажете, – що вони лягали під техніку, – вони захищали своє майно, тому що на зруйнування цього майна не було рішення суду. Це по-перше. А по-друге, поруч з цими будівлями кримських татар, що були зруйновані, є будівлі і кафе-ресторани так званої фірми “Шарм” чи тих, кому це належить. Вони сплачують хабарі, тобто податки, не державі, а цій фірмі, і всі ці власники цих ресторанів і кафе, що платять податки цій фірмі, їх будівлі не були тронуті. Тобто, зруйнували лише будівлі кримських татар, на що не було рішення суду.
 
Піскун: Ви розумієте, прекрасний виступ. Ви його зараз запишіть, проголосіть його на засіданні суду апеляційного, в якому ви будете оскаржувати дії влади. Все повинно робитись цивілізовано. Є судова система. Добра вона чи погана – вона наша, українська, і вона є. І є порядок оскарження дій. Чого лягати під трактор?
 
Куликов: Пане Піскун, ви ж дуже добре знаєте українську судову систему.
 
Піскун: Я знаю судову систему. Але спочатку її оскаржіть, дійдіть до... Я розумію, що я говорю речі, які тяжко зрозуміти людині, яка не може дійти до Верховного Суду, наприклад, бо це дуже довго. Але це теж не спосіб вирішувати земельне питання – кулаками й дубинками. Це не спосіб. Спосіб повинен бути цивілізованим».
 
Як на мене, найцікавішою у всьому цьому є не юридична сарабанда пана Піскуна (який уміє обґрунтувати все, що завгодно і як завгодно з виразом носія комплекту абсолютних істин світового масштабу), а емоційна реакція більшої частини аудиторії (чи, принаймні, її половини) на перебіг розмови у студії – реакція, яка втілювалася передусім у дружні оплески після відповідних слів. Про цивілізованість, про апеляційний суд, про дотримання законності, про кримінальну відповідальність тих, хто не підкоряється рішенням влади. Хоча чи варто тут було аплодувати?
 
Власне, що сказав Святослав Піскун? Якщо у судових виконавців є, скажімо, рішення на відключення у вашій квартирі води, натомість вони взагалі вас із квартири викидають на вулицю й забирають ваші речі, а спроби вашого спротиву блокуються за допомогою приведеної з собою міліції, - то так і мусить бути; ваша справа – не сперечатися, тихенько вийти на вулицю і мовчки спостерігати, як розкрадають нажите вами майно; натомість ви маєте право звернутися до апеляційного суду, який, цілком можливо, стане на ваш бік, але це буде не сьогодні, і навіть не післязавтра, а тим часом у вашій квартирі вже оселиться хтось інший, а ваші речі викине на смітник…
 
Між двома описаними схемами – тією, про яку йшлося у «Свободі слова» і тією, яку змалював я, - тільки одна відмінність: у першому випадку йдеться про кримських татар, у другому – про вас самих. Чом не чути оплесків?
 
Нагадаю, що стаття 24 Конституції України говорить: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом». А у статті 41 сказано: «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».
 
Ясна річ, побудова кримськими татарами знесених бульдозерами споруд на Ай-Петрі виглядає незаконною. Але чому в такому разі кафе й ресторані, власниками яких не є кримські татари, стоять, як скеля непорушні? Це перше. І друге: а чи можуть писані закони на 100% суперечити законам економіки? Адже туристи, велика кількість яких улітку щодня здобувається на Ай-Петрі, мусять десь їсти і десь відпочивати. По-третє, якщо рішення суду вимагає знесення однієї споруди, а зносять інші, щодо яких вердикту немає (жодного вердикту!), чи маю я право захищати своє майно, навіть від держави та її силових структур? Чи людина у порівнянні з державою – це ніхто, а прізвище її – ніяк?
 
Погодьтесь, проблема є.
 
На мою думку, тричі екс-генпрокурор Піскун обстоював у програмы принцип негромадянської законослухняності пересічних українців (не представників влади, зовсім ні!) – й одержав у цьому підтримку щонайменше половини аудиторії, схоже, готової жити під омофором господаря «сильної руки». Яке прізвище господаря цієї руки? Мабуть, для різних категорій учасників шоу різне. Але дуже вже хочеться «залізного порядку»…
 
Та продовжимо цитування розшифровки «Свободи слова».
 
«Піскун: У мене, якщо можна, два питання. Тому що я хотів запитання. А якщо вже назвали моє прізвище, я можу відповісти. Справа в тому, що Давид Важаєвич відповів на моє запитання. Я хотів ось що сказати: що національного питання – ви правильно сказали – не можна піднімати ні в якому разі. Якщо ми піднімемо національне питання, як каже цей молодий чоловік: «Яке місце кримських татар сьогодні в Криму?» – запитають наші карпатські русини: «А яке місце сьогодні в русинів…»
 
Жванія: Ще багато хто запитає.
 
Піскун: Поляки запитають, болгари, запитають греки, яке їхнє місце в Маріуполі. Тому я прошу, шановний народе: давайте закриємо національні питання. Усе. Крапка».
 
І знову оплески. Хоча насправді такі заяви тільки відкривають шлях до дуже і дуже складних пертурбацій і тільки поглиблюють національне питання, і не русинське, польське, болгарське і т.д., - а кримськотатарське. Від того, що значна частина політиків і громадян України не хоче бачити і розуміти цього питання, воно не зникає. Навпаки. У стилі Святослава Піскуна – «крапка».
 
…Ще один, останній на сьогодні фрагмент «Свободи слова».
 
«Голуб: Крымскотатарский народ – такие же граждане Украины, как и все. Скажите мне… Действительно, крымские татары тяжело живут в Крыму. А что, в Полтаве живут легче? И те люди, которые не имеют квартир в Полтаве, должны выйти за рамки города, захватить участок, сказать: «Я вот здесь буду строить себе дом. Здесь у меня будет хата, здесь будет стайня и так далее»? Почему-то они этого не делают… Граждане Украины у нас имеют равные права. И проблемы, с которыми сталкиваются крымские татары, – большие проблемы. Но те же проблемы в Днепропетровске, в Полтаве, в Черкассах, в Киевской области. Те же самые проблемы. И нельзя решать таким образом».
 
Оплески.
 
Але справді: чому полтавчани, котрі не мають не тільки житла, а і шансів отримати його чи збудувати, не борються за свої конституційні права? Не займають самовільно муніципальні чи державні землі, як це часто-густо робиться не тільки у Латинській Америці, а й у наче благополучних країнах Заходу? Чому українські громадяни розрізнені, їх зазвичай не захищають громадські організації (власне, органи громадського самозахисту!), - і чому кримські татари такі погані в очах політиків певного ґатунку саме тому, що вони вміють захищати себе? Нарешті, чому значній частині студії (яка, за ідеєю, представляє всі категорії українських громадян) суто садомазохістськи подобається бути «гнаними і голодними»?
 
І, коли вже зайшло про цитування українського тексту «Інтернаціоналу», створеного Миколою Вороним (за що його вдячні більшовики й розстріляли), то чому Олександр Голуб так вперто нехтував настановою пролетарського гімну – «Не ждіть рятунку ні від кого, ні від богів, ні від царів»? А тим часом саме кримські татари й діють згідно до цих приписів, власними діями здобуваючи людських прав усупереч «інтернаціоналістам» із КПУ та різних «слов‘янсько-общєчєловєческіх» організацій під імперськими прапорами…
 
Можливо, саме така організованість та самодостатність і викликають шквал оплесків, коли хтось із політиків намагається підставити ніжку кримським татарам чи зігнорувати їхні пекучі проблеми (таки національні, а не просто громадські, бо ж нація визначається, в числі інших чинників, наявністю рідної землі, а не просто предмету куплі-продажу). Можливо, українцям заздрісно, що вони у своїй масі не надто добре здатні (точніше, дуже часто нездатні) гідно відповісти на виклики нашого часу? І, можливо, оплески були наслідком підсвідомого прагнення злюмпенізованого середовища принизити інших, звести їх до свого рівня – як у сенсі індивідуального та соціального, так і загальнонаціонального життя?
 
Одне слово, викликів, себто провокацій, у «Свободі слова» від 9 листопада вистачало. От тільки гідних відповідей на ці виклики не було. Ані з боку політиків, ані з боку експертів. І це просто-таки небезпечно.
 
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
 
Фото Reuters
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8186
Читайте також
22.02.2009 10:27
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
6 135
15.02.2008 09:33
Сергій Грабовський
8 028
21.11.2007 13:50
Неля Сухачева
для «Детектор медіа»
14 635
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
І.Іванов
6247 дн. тому
Було б дуже добре, щоб, хоч на прикладі кримських татар, українці навчились би захищати свої інтереси. А так перебиваються, багато хто стає на шлях крадіжки, що не є виходом. Зло лише породжує зло, і про це треба пам'ятати.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду