З останнього передвиборного тижня «випали» вихідні, коли будь-яка агітація була заборонена, тож усі програми, що передбачають участь політиків, не вийшли. У неділю на більшості телеканалів ввечері розпочалися виборчі телемарафони. Про них у цілому та окремо про марафони на «Інтері» та ТРК «Київ» «Детектор медіа» вже писала. Рейтингові показники виборчих марафонів засвідчили високий рівень зацікавленості телеглядачів у політичних подіях, що суперечить загальноприйнятому уявленню про втому та збайдужіння до політики.

 

Замість проекту «По суті», який відновився на «1+1» у неділю в рамках виборчого марафону, протягом останнього передвиборчого тижня щовечора виходило ток-шоу з елементами телемосту «Тільки про головне» з усе тими ж самими політичними лідерами (і не тільки лідерами). На ICTV у понеділок-четвер виходили «Дебати-2007» із представниками чотирьох політичних сил – Партії регіонів, «НУ-НС», Соцпартії та Блоку Литвина (саме ці політичні сили зголосились оплатити ефірний час ICTV, адже дебати були платними). На Першому каналі пройшла серія теледебатів із Юрієм Громницьким «Дебати на Першому національному», яка мала порівняно високий рейтинг і навіть випереджала за ним ICTV, хоч і поступалась у частці майже втричі.

 

Дебати на ICTV, про перший випуск яких ішлося в попередньому огляді, закріпили за собою звання найпопулярнішого і найцікавішого проекту теледебатів 2007 року. Гендиректор ICTV Олександр Богуцький поставився до ролі ведучого відповідально і виконав її, на думку вашого автора, відмінно, надавши програмі динамічності, властивої цьому каналу, що орієнтується на молоду аудиторію. Крім того, на рингу зійшлися справжні «природні» опоненти: Блок Литвина й СПУ, Партія регіонів і «НУ-НС», які не давали одне одному розслабитися. До того ж, у студії з’явилися перші номери двох політичних сил – Володимир Литвин та Олександр Мороз. Нарешті, великим плюсом дебатів ICTV була їх інтерактивність – можливість вільно поставити запитання і почути його у прямому ефірі завжди приваблює глядача.

 

Гостем ток-шоу «Тільки про головне» 24 вереснябувОлександр Мороз. Розмова розпочалась із відвертого нагнітання пристрастей навколо можливої фальсифікації виборів. Спершу ведуча Ілона Довгань активно допомагала панові Морозу ступати по благодатному ґрунту, ставлячи запитання на кшталт «як ви думаєте, чи буде після виборів кровопролиття?» (чому саме на це запитання має відповідати лідер СПУ? Тільки тому, що саме він виступав промоутером думки про, начебто, рішучість Президента перейти до силового сценарію розвитку подій влітку цього року, коли до Києва, начебто, підтягувались внутрішні війська?) тощо. Утім, зазначимо, Олександрові Морозу було що сказати у відповідь на запитання ведучої, і його відповіді в порівнянні з демагогією багатьох інших учасників програми мали найбільш предметний вигляд. І все ж в ідеалі формат програми передбачає боротьбу з велемовністю героя програми, розставляння пасток, намагання підловити, а не лоцманську допомогу в піарі вигідних для самого гостя тем та обминанні всіх можливих підводних каменів. Хоча в ході програми Ілона стала різкішою:

 

 

Втім, й цей пасаж мали би зрозуміти по-різному симпатики та ненависники Мороза: перші цілком спроможні погодитися з логікою щодо того, як Президент підпише новий закон, треба виконувати старий, другі ж бачитимуть у цьому лише намагання виправдати непослідовність.

 

Нарешті, в одному місці Ілона Довгань завела досвідченого політика просто-таки у глухий кут:

 

 

Блискуче! Кожному очевидно, що Мороз насправді не сказав нічого, а невміло намагався уникнути відповіді, а врешті-решт просто відмовився. Ймовірно, в цей момент прихильникам СПУ защемило в серці, адже політик ще й вирішив за них, що їм достатньо тієї обтічної і порожньої фрази, яку він вимовив замість відповіді. Так само важко було не вбачити натяк на адмінресурс у фразі Мороза про підтримку СПУ в Полтавській області: «Ми просто відверто говоримо з людьми і наші активісти, їх на Полтавщині багато, крім того, там багато голів сіл соціалістів, депутатів обласної ради, районних рад, сільських рад і так далі. Це люди, які користуються авторитетом, які на своєму прикладі довели, що вони...».

 

Увінчав цю, либонь, найгострішу з програм «Тільки про головне» вихід в ефір Євгена Сверстюка, філософа й письменника, який, якщо і є поза політикою, то, принаймні, завжди має у ній власну позицію. Хоча панові Сверстюку дали всього пару хвилин ефіру, в ці дві репліки він устиг втиснути стільки осуду дій того табору, який представляв гість програми, і підтримки табору протилежного, що Мороз помітно стушувався.

 

В силу величезної емоційної напруги, яку викликає Олександр Мороз (переважно як антигерой) у суспільстві, цю програму можна назвати й найрезонанснішою з-поміж усіх випусків «Тільки про головне».

 

В «Епіцентрі» В’ячеслав Піховшек запропонував свій прогноз на останній тиждень виборчої кампанії. Оскільки цей текст пишеться вже після виборів, можна одразу визначити, які з передбачень досвідченого журналіста справдилися.

 

«Йтиме війна за Майдан Незалежності, бо хто контролює Майдан, той контролює післявиборний процес» – насправді нічною сутичкою на Майдані, про яку згадує пан Піховшек, поки що усе й закінчилося. Сцена була потрібна ПР не для післявиборної боротьби, а для передвиборної агітації – проведення концерту з пафосною назвою «Я люблю тебе, Україно», який транслював канал «1+1». Після виборів Партія регіонів один раз зібрала своїх досить нечисленних симпатиків на Майдані – більше ніякої функції намети поки що не виконують, хоча, можливо, ще виконають у разі загострення ситуації.

 

А другий «прогноз» більше схожий на плювок у бік несимпатичної панові Піховшеку політичної сили:

 

«Піховшек: Лідери великих політичних партій намагаються переконати вас, що варто голосувати тільки за них, бо тільки вони проходять у парламент.

Піховшек: Акцентування Юрієм Віталійовичем думки, що до парламенту проходять три і тільки три політичні сили – це такий собі політтехнологічний прийом. Його мета – нав’язати суспільству, особливо виборцям, що коливаються, думку, що іншим у парламенті не бувати. Правда, за тієї умови, якщо вдається нав’язати».

 

Чому раптом лише Луценкові довелося віддуватися за лідерів, якщо тезу про прохідність лише трьох сил найчастіше повторювала якраз Юлія Тимошенко – в тому числі у телерекламі? Тільки тому, що Піховшек саме його дав синхроном?

 

«Процес третій – тактика лідерів партій – це, звичайно, поїздки», – це правда. Лідери намагались освоїти цей ресурс до останнього.

 

«Процес четвертий – це вплинути на тих, хто вже ухвалив для себе рішення голосувати за певну політичну силу, але може змінити свою позицію – під впливом нової інформації. Останній тиждень перед виборами тому прийнято називати війною компроматів» (як приклади В’ячеслав Піховшек наводить дві цитати з сайту «Оглядач», який останнім часом перетворився на агітаційний листок Партії вільних демократів – антибютівського виборчого проекту), – такий прогноз зробити неважко, проте насправді увесь викинутий компромат був доволі беззубим у порівнянні з досягненнями у цій царині перед минулими виборами.

 

«Процес п’ятий – війна за майбутню парламентську коаліцію – не припиняється ні на хвилину. Свої ходи тут роблять усі зацікавлені особи», – прогноз, м’яко кажучи, абстрактний. Припустити протилежне, тобто, раптове припинення коаліційних передвиборних процесів, які тривають уже давно, доволі важко.

 

Шостий прогноз більше схожий на оцінку поведінки Ющенка. «Він прямо агітує за “Нашу Україну – Народну Самооборону”… Агітуючи за власну політичну силу, Президент серйозно наражається: він фактично перетворює доволі тривіальну виборчу кампанію у референдум по довірі собі», – в останні дні безпосередня агітація за «НУ-НС» якраз була змінена на стандартну об’єднавчо-примирювальну риторику, яка вилилася фактично у заклик до «широкої коаліції» після виборів (чого пан Піховшек не спрогнозував).

 

«Чого можна чекати ще в останні передвиборні дні? Скажу із досвіду – в цей час поширюється досить багато інформації про напади на регіональні виборчі штаби. Як правило, там щось підпалюють, когось б’ють. Звичайно, залишається можливим і те, що політичні технологи називають самозамахом. Це коли по комусь стріляють із гранатомета, наприклад. Не попадають, звичайно», – про замах просто-таки «бінґо», адже наступного дня у Харкові було затримано підозрюваного в організації замаху на Януковича. Мимоволі виникає підозра, що В’ячеславі Піховшек про це знав :) Зате нападів і підпалів штабів було небагато – один чи два.

 

«Окремі дні – субота і неділя. Агітація в ці дні вже заборонена. Але зі свого досвіду скажу, що винахідливі політтехнологи навчилися обходити і цю заборону. Скажімо, рекламується видання, на першій сторінці якого – відоме обличчя або заклик від відомого політика», – щира правда, хоча особливої дедукції тут не потрібно, адже біґборди із «самооборонівцями» – так би мовити, реклама луценківської газети «Грани плюс» із передовицями – зовсім не схожими на нормальні статті, – стоять уже не перший місяць.

 

Словом, можна було б назвати пана Піховшека посереднім прогнозистом, якби не вчасне передбачення щодо замаху.

В останній тиждень виборчої кампанії програма «Тільки про головне» виходила у щоденному режимі, аби в студії встигли побувати представники всіх парламентських політичних сил; героєм випуску 25 вересняз Ілоною Довгань був Юрій Луценко. Ілона Довгань одразу ставить йому низку цікавих і непростих запитань, на які Юрій Віталійович дає не завжди адекватні відповіді:

 

Юрій Луценко: Ні, насправді, це дещо гіперболізовано для дохідливості, Партія регіонів розуміє не завжди з першого разу, тому на всякий випадок ми їм сказали».

 

Що це значить? Що «Наша Україна» чи Юрій Луценко будуть шукати нові юридичні можливості для нових виборів? Чи не будуть? Чи це просто було сказано для «красного слівця»? (Ані відповіді на запитання ведучої не дав, ані слів Кириленка не пояснив.) Чому Ілона Довгань його не перепитала?

 

У ролі експерта-політолога було залучено Віталія Кулика, директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства, який став несподівано скандально відомий як невдалий кандидат на включення до виборчого списку Компартії. Нагадаємо, з’їзд КПУ виключив зі списків Кулика, який працював на цю політичну силу як політтехнолог у 2006 році і завалив кампанію своєю невдалою ідеєю омолодження іміджу комуністів. Проте, незважаючи на комуністичне минуле, пан Кулик ставить Луценкові досить конкретні і правильні запитання про формат коаліції, можливе об’єднання з Блоком Литвина тощо. В цілому програма вийшла доволі змістовною, хоча Ілона Довгань не обмежувала Юрія Луценка в його улюбленому жанрі розмовних гумористично-метафоричних вправ а-ля «Юда не повісився…».

 

Зіпсувала доволі інформативну програму, в якій було менше ознак «джинсовості», ніж у попередніх ефірах за участю «помаранчевих» політиків, єлейна «совість» в особі Юрія Покальчука, який чомусь розпочав співати дифірамби Луценкові та його політичній силі: «Ну, дуже гарно виглядає все, знаєте, навіть занадто гарно, от. Хоч мені подобається Луценко і багато з того, що він говорить, воно дуже цікаво і захоплює, але зразу, знаєте, я почну з ширшого. От, ну, скажіть... Мені взагалі подобається, мені здається, що у нас, в нашій державі, насправді, ми живемо в демократичній державі, тому от це все, що сьогодні відбувається, це можливе тільки тому, що держава демократична». Далі пан Покальчук зажадав від Луценка обіцянок, що «НУ-НС» дбатиме про культуру і, звісно, їх отримав.

 

 

«Покальчук: Але я закінчу Вам словами Нечуя-Левицького з дуже відомої прекрасної повісті "Кайдашева сім'я". "Груша всохла і брати помирилися". Я все-таки хочу, щоб нашій державі був загальний мир, після того, коли, після бою, щоби знайшли консенсус, тому що та частина теж дуже багато людей голосувало за “синьо-білих”, ми маємо з ними мати справу.

Ведуча: Дякуємо, дякуємо, пане Юрію. Я нагадаю нашим глядачам, що то був Юрій Покальчук, письменник, він сьогодні був совість нашого ефіру. І Юрій Луценко був гостем нашого ефіру. В якості резюме, дозвольте, це зроблю я, а не Ви. Аби наша груша не всохла, тоді все буде добре».

 

Сказала, аби щось сказати? Можна було витратити цей ефірний час на рекламу (хоч би й політичну). Проте, якщо не враховувати сумбурну кінцівку, програма в цілому була непогана.

В’ячеслав Піховшек знову, порушуючи власне гасло про однакову критичність до всіх політиків, присвячує «Епіцентр» критиці Президента та його політичної сили. Інформаційний привід був – ранком наступного дня Окружний столичний апеляційний суд мав розглядати заборону Президенту агітувати за «Нашу Україну». Повертається до роздмуханої «Українською правдою» історії з дружиною Луценка та мобільним зв’язком (очевидно, намагається виправдати свій учорашній прогноз щодо появи у ЗМІ великої кількості компромату? :) А може, врівноважити позитивний для Луценка ефект від програми Ілони Довгань?).  Піховшек наприкінці програми м’яко критикує «регіоналів» за їхнє бажання отримати в минулому парламенті 300 голосів. Формулює й свіжу, досить цікаву претензію до Віктора Ющенка: «Коли у 2005 році депутати кучмівського блоку “За єдину Україну” масово побігли у “Нашу Україну” і Блок Тимошенко, Ющенко визначив це як зраду депутатів і розпустив парламент?». Але в цілому – звичайні антипомаранчеві екзерсиси.Щоправда, із повідомленням того, про що звичайно преса не розповідає: «Секретом Полішинеля стала конкуренція всередині блоку Наша Україна-Народна Самооборона між Юрієм Луценком і В’ячеславом Кириленком. Луценка підтримують партійні маси і Давид Жванія, Кириленка – родина Ющенка, впливовий брат Петро і, звичайно, Катерина Михайлівна. Обидва – і Луценко і Кириленко – змагаються за прихильність лідера, проходять перед ним кастинг. Звичайно, хтось таки виграє цю конкуренцію. От тільки смисл?». А який сенс розповідати про це саме зараз?

Гостем Ілони Довгань у студії «Тільки про головне» 26 вереснябувПетро Симоненко. Як правило, ефіри лідера українських комуністів мало чим відрізняються один від одного, і цей не був винятком. Любителям ґеґів і смішних неформальних розмов у прямому ефірі ця програма принесла чимало задоволення:

 

Петро Симоненко: Так вы же не хотите».

 

Або ще:

 

Петро Симоненко: Так, бо я маю цей досвід, і Ви знаєте, до 90-го року у нас у кожному селі мінімум для молодих спеціалістів будувалося від п'яти до десяти хат».

 

Якщо до 90-го року Симоненко набирався досвіду будівництва хат для спеціалістів, то після 90-го – досвіду телевізійного говоруна. Сьогодні він неперевершений у цьому, і навіть дозволяє собі деякі фамільярності з ведучими, розуміючи, що жодна позаштатна ситуація в ефірі не зможе демотивувати його питомий електорат. Тому правильна тактика у розмові з Петром Симоненком – це жорсткість, миттєве припинення будь-яких спроб зайвої демагогії, перебивання задовгих монологів та формалізація спілкування там, де він намагається апелювати до ведучого як людини. Ілона Довгань робить усе навпаки, виявляючись, таким чином, мимовільним спільником Симоненка у прихованій агітації:

 

Петро Симоненко: О списках, то единственная Компартия, которая выполнила все свои обещания, которые давали. С одной стороны, у нас нет олигархов, и каждый четвертый в нашем списке – это молодой человек в возрасте до 40 лет. Пять у нас студентов в списке. Поэтому мы отражаем весь социальный состав, весь спектр нашего общества. В отношении комсомола, что он даст, а комсомол сегодня дает самое главное – человеческие качества и ценности, те, которые всегда были характерны для комсомола».

 

Ведуча була цілком задоволена відповіддю про те, що комсомол дає «людські якості і цінності», але поставила Симоненкові ще декілька запитань на цю тему, аж поки він не резюмував: «Я говорю о том, что молодежная организации комсомол, она не безразлична, и она политическим методом ведет борьбу за интересы всей остальной нашей молодежи, та, которая, к сожалению, еще не понимает, в чем проблемы сегодняшней экономики». Шкода, що формат не передбачає можливості появи в ефірі живого комсомольця – дуже цікаво було би пересвідчитись у всьому сказаному Симоненком на власні очі.

 

Проте в розмові на іншу вельми важливу тему, на якій «згорів» у попередню п’ятницю Микола Азаров у студії ICTV, Ілона Довгань виявила приємну твердість і наполегливість:

 

 

Як бачимо, Ілона видобула з гостя надзвичайно важливу для виборців інформацію. Ще б перевірити – хоча б у тому ж «ТСН» – її достовірність…

 

«Совість» цього разу також була кумедна – Віталій Білоножко, співак, який багатослівно розповів про своє ставлення до політики загалом і до сучасних комуністів зокрема. При цьому обоє – і політик, і співак – раз у раз повторювали, що знайомі вже 20 років, відтоді, як Білоножка разом із іншими молодими артистами відправляли в Чорнобиль. Яку саме функцію виконував при цьому Симоненко, Віталій Білоножко не вточнив (а цікаво!). «Ми-то знайомі давно, 20 із гаком років, але після того бачились один раз, десь на фуршеті з Петром Миколайовичем. Я до нього нормально, гарно ставлюся. Але я просто кажу за те, що якщо будуть відстоюватися позиції не України, а тоталітарні якісь входження в якісь блоки, в щось, це буде біда для України», – не досить чітко висловив пан Білоножко свій невтішний для Симоненка висновок. Після цього між старими знайомими зав’язалася полеміка – чи роблять комуністи досить багато для мистецтва, і чи досить продуктивно борються за культуру. Ілона Довгань, на щастя, не зуміла припинити цей вельми пізнавальний екскурс у комсомольське минуле. Що ж, програма вийшла не так політична, як гумористична.

Те, що прогнози, зроблені в понеділок, не поспішають здійснюватися, змусило В’ячеслава Піховшека присвятити «Епіцентр» їх начебто здійсненню. Хоча формально виступ Василя Цушка із заявою про те, що його намагались отруїти, навряд чи можна назвати замахом – адже сам Піховшек наголошує на тому, що міністр уже не раз раніше відкидав цю версію, і повернувся до неї лише перед виборами. Хіба що самозамах і самопіар поєднує одне завдання – викликати співчуття до постраждалого. Нарешті ведучий «Епіцентру» підняв руку (хоч і доволі ніжно) на представника «непомаранчевих»! «Подальші дії Цушка зрозумілі і запрограмовані. Заява у Генпрокуратуру, розслідування. Інша справа, що закидів у тому, що він розказав про свою хворобу саме зараз – для підняття рейтингу його Соціалістичної партії, йому не уникнути. Українці люблять постраждалих. А уникнути було дуже просто: оприлюднити дані про отруєння не за чотири дні до виборів, а за чотири дні після них. А так це все нагадує, ні, не самозамах, але самопіар», – аналізує він. І тут же підловлює Секретаріат Президента на непослідовності: «Тобто, Цушко не звинувачував Секретаріат Президента у причетності до його можливого отруєння, про що каже Ігор Пукшин. То чого ж було спростовувати те, про що Цушко не говорив?». Програма майже повністю складається з цитат, які ілюструють дві доволі прості тези. До речі, так і не вдалося зрозуміти, до чого тут прогнозовані В’ячеславом замахи. З наведених ним цитат можна зробити висновок про те, що Цушко намагається роздути історію штурму Генпрокуратури, підв’язавши її до свого отруєння, але все це відбувалося за кілька місяців до того!

У програмі «Тільки про головне» 27 вересня співрозмовницею Ілони Довгань була Юлія Тимошенко. Зірка виборчої кампанії «1+1» у цей день була й зіркою теленовин завдяки своїй зустрічіЧи Ю.Тимошенко занадто сильною: з Віктором Ющенком, на якій ішлося про створення коаліції між БЮТ і «НУ-НС». Саме навколо цього точилася перша частина розмови. Політолог Кость Бондаренко (його, незважаючи на нинішню «позаблоковість» після провалу минулої виборчої кампанії Литвина, заведено вважати близьким до «непомаранчевих» сил) поставив Юлії Тимошенко доволі каверзне запитання – чи підтримає Віктор Ющенко виборчу програму БЮТ? Проте Тимошенко гідно вийшла із ситуації. Ведуча, хоч останнім часом і непогано витримувала словесні поєдинки із серйозними супротивниками, цього разу виявилася слабкою.

 

 

Без сумніву, Тимошенко можна було приперти до стінки в цьому діалогові (якби ведуча ставила перед собою таке завдання), пригадавши її попередні висловлювання щодо тієї та іншої форми правління. Адже вона не раз однозначно формулювала свою позицію, наприклад, у грудні 2004 року під час епопеї з політреформою.

 

Спілкування з регіонами також пройшло порівняно мирно. Нарешті, дуже «зручно» для Тимошенко поіронізував наприкінці програми Сергій Поярков, який виступав у ролі «совісті»: «Мы когда-то с Юлией Владимировной общались в Верховной Раде довольно долго, и я ей в лицо, еще ближе, чем сейчас, сказал: "Вы знаете, Юлия Владимировна, я никогда в своей жизни за Вас не голосовал, мало того, я не собираюсь вообще этого делать. Вы шикарная личность, но это же не повод за Вас голосовать". Но Вам я тогда сказал, что есть только два человека, которые могут меня заставить проголосовать за Вас, если они постараются, то им обоим по бутылке, это Виктор Федорович и Виктор Андреевич». І далі продовжив, що оскільки саме Юлю більш за все ненавидять геть усі інші лідери перегонів – то саме за неї він і буде голосувати… Таким чином Поярков, вигідно зігравши на розчаруванні великої маси громадян в усіх політиків,  сформулював певною мірою установку («насолити їм всім!») для електоральної мотивації потенційних виборців БЮТ. Прощаючись, Ілона Довгань попросила Юлію Тимошенко сказати, що все буде добре… Словом, програма мала всі можливі ознаки якщо не «джинси», то попередньої домовленості з ведучою про пільгові умови для Юлії Володимирівни.

В останньому передвиборному «Епіцентрі» В’ячеслав Піховшек досить невиразно «дзьобнув» Інну Богословську, яка в цей день програла суд БЮТу. Знову програма, майже повністю складена з цитат. Суть своїх звинувачень ведучий викладає лише наприкінці програми:

 

«Інна Германівна Богословська дійсно поміняла на своєму шляху кілька партій. Це дійсно була і “Команда озимого покоління” – разом із нинішнім власником “Інтера” Валерієм Хорошковським. Це було “Віче” – разом із нинішнім радником Глави Секретаріату Президента Вадимом Карасьовим. Всі ці проекти об’єднувало неформальне патронування Віктора Пінчука, зятя екс-президента Кучми і одного з найбільших українських підприємців. Вся Україна, сподіваюсь, ще не забула кадри, коли Богословська захищає Нікопольський феросплавний завод Віктора Пінчука. Тоді – і це було під час прем’єрства Тимошенко – було рішення повернути Нікопольський феросплавний у державну власність. Тепер Інна Богословська знову на передньому фронті боротьби. Змінивши власні політичні проекти на участь у фактично для неї чужому і з, певною мірою, чужими для неї людьми, з якими раніше навіть мала конфлікти. Змінивши навіть ідеологію. Пригадаймо, що гаслом “Команди озимого покоління” було привести нові кадри у владу. Тепер Богословська іде у владу зі старими кадрами. Що ще змінилося?».

 

Головна думка програми, на превеликий жаль, залишилася незрозумілою вашому автору. Чи малося на увазі поставити під сумнів правомірність рішення суду на користь БЮТ, чи навпаки – було прагнення якимось чином дошкулити Богословській цим переліком фактів її загальновідомої біографії? В усякому разі, публіцистична гострота «Епіцентру» цього разу зійшла нанівець. Для завершальної передвиборної програми можна було би дібрати й гострішу тему. Що – разом з тим, що не було наведено другої точки зору, тобто самої Інни Богословської, наводить на думку, що й цей ефір був «джинсовим» на догоду БЮТ.

 

Підіб’ємо короткий підсумок передвиборного «Епіцентру». Програма, нагадаємо, виходила з початку вересня у понеділок-четвер після нічного «ТСН» із перервою на рекламу, що викликає підозри щодо бажання керівництва каналу нейтралізувати її вплив на глядачів. В’ячеслав Піховшек нагадав Україні, що не любить «помаранчевих», засвідчивши свою неспроможність (поки що?:) бути так само критичним до симпатичніших йому «біло-блакитних». Підозрілим виглядав майже цілковитий нейтралітет щодо БЮТ: навряд чи це галантність, радше політика каналу. Очевидної «джинси» в програмі було небагато: ваш автор «неозброєним оком» побачив її два рази – у програмі з гостем студії Олександром Волковим та у вищезгаданій програмі щодо судового програшу Богословської. Широкого резонансу в суспільстві програма не викликала, але була приємною нагодою для шанувальників гострої політичної думки потренувати критичне мислення, аналізуючи викладки знаного фахівця у цій галузі. Оскільки «Епіцентр» фактично підсумовує найважливіше у політиці за день, надалі «ТК» переводить цю програму у категорію підсумкових програм, і аналізуватимуть його, відповідно, автори, що пишуть під псевдонімом «Микола Кузякін».

28 вересня о 19.20 розпочалася «Свобода слова з Президентом України» – проект, на який ICTV покладав великі сподівання. Мусимо констатувати, що у частині комерційній сподівання не виправдалися: глядачі надали перевагу «Свободі Савіка Шустера» на «Інтері», і показники рейтингу та частки ICTV не були блискучими. За аудиторією 18+ перша частина програми на ICTV (коли програму також транслювали Перший і 5 канали) мала рейтинг 2,1% і частку 5,6%, друга частина – рейтинг 2,3% і частку 7,7%. Утім, сам факт пропозиції іншим каналам отримувати сигнал зі студії «Свободи слова» без логотипу ICTV свідчить про те, що перша поява Віктора Ющенка у цій програмі, нехай у специфічному форматі, мала для каналу передусім іміджеве значення. Але й цієї мети не вдалося досягти – насамперед, через цілковиту відсутність внутрішнього конфлікту програми, у якій Президент обмінювався думками з людьми, яких канал ICTV та, вочевидь, Секретаріат вважає моральними авторитетами. Навіть ексклюзивна присутність Ющенка не змусила глядачів вислуховувати довжелезні монологи аксакалів, які зазвичай являли собою загальні судження про долю України, та не менш довгі промови глави держави у відповідь. Ведучий Андрій Куликов поводився коректно і намагався модерувати розмову, як міг, проте врятувати програму йому не вдалося.

 

У студії були присутні представники 5-го каналу та НТКУ – Святослав Цеголко та Юрій Громницький. На зв’язку телемостом були студії у Харкові і Львові, де зібралася регіональна інтелектуальна еліта. Добір представників «совісті нації» у студії був водночас передбачуваним (19 січня 2007 року значну кількість гостей студії Андрія Куликова можна було бачити в тій же студії в гостях у Савіка Шустера) і дивним. Самоочевидні Євген Сверстюк, Євген Захаров, Тарас Возняк, Іван Дзюба, Роман Іваничук, Віталій Коротич, Микола Жулинський, Іван Малкович, Віталій Портников, Лариса Івшина, Мирослав Попович, Іван Драч, Мирослав Маринович, Михайло Резникович (єдиний із гостей, кого можна чітко ідентифікувати як «біло-блакитного»), менш відомі загалу психолог Майя Шахова, голова фонду «Відродження» Євген Бистрицький, харківський викладач Віктор Маринчак… І серед них чомусь – бізнесмен і цьогорічна зірка «Акул бізнесу» на ICTV Сергій Тигіпко та бізнесмен же, керівник компанії «Київстар» Ігор Литовченко. Останній, промовляючи в ефірі, не забув згадати горезвісну рекламну акцію «Спілкування заради майбутнього», яка виявилася нищівною для рейтингу «1+1». Якщо передбачалась участь не лише інтелектуальної еліти, але й делегатів від бізнесу, чому не запросили представників промисловців, наприклад, або студентів? Принаймні, це б дозволило «приховати» участь у програмі явно «джинсових» гостей… Утім, претензії до контингенту виникають до кожної програми, в якій беруть участь «обрані», тому, напевно, найрозважливіше вчинили Оксана Забужко, Сергій Жадан та інші, хто не з’явився у студії.

 

Водночас, Сергієві Тигіпку треба подякувати – його критичні зауваження та пропозиції зуміли вивести Президента із проповідницького трансу, і навіть спровокували доволі гострі відповіді. Це, на жаль, були єдині живі фрагменти в суцільному сонному царстві, цікавому і зрозумілому, скоріш за все, лише людям із вищою гуманітарною освітою. До того ж, проект з’їв майже весь прайм-тайм і тривав на кількадесят хвилин довше, ніж планувалося, відтак, звичайна «Свобода слова», яка теж вийшла в ефір цього вечора, мала рекордно малий хронометраж – менше 2-х годин – адже о 00.00 набувала чинності заборона на агітацію.

 

«Свобода слова» відкрилась обговоренням ефіру з Президентом, у якому взяли участь ті з представників еліти, які погодилися залишитись у студії. Аудиторію було поділено за занадто абстрактною ознакою: «чи дивитесь ви в майбутнє оптимістично, чи песимістично» (80% оптимістів і 20% песимістів). Майже всі учасники «Свободи слова з Президентом», яким Андрій Куликов поставив це ж запитання, також виявились оптимістами. У студії були політики: Інна Богословська, В’ячеслав Кириленко, Юрій Мірошниченко, Микола Оніщук, Олександр Турчинов, Людмила Супрун, Петро Симоненко, Володимир Яворівський, соціалісти Червонописький і Зубко, литвинівець Сирота – достатньо для того, аби використати неповні дві години для звичної політичної перепалки, яку ведучий намагався скеровувати в напрямку обговорення майбутнього України. У цьому плані цікава (надто ж у світлі нинішньої коаліціади) розмова вийшла у нього з Михайлом Сиротою:

 

«Михайло Сирота: На жаль, у блоку Литвина не буде “золотої акції”, у блоку Литвина буде десь близько тридцяти депутатів у парламенті шостого скликання. Але тут є пастка для всього парламентаризму і українського народу: простої більшості в парламенті не зможе зробити ніхто: ні “помаранчеві”, ні “синьо-білі”. Єдина можливість нормальної роботи парламенту – це створення конституційної більшості, яка б могла виправити помилки, які допущені сьогодні, в 2004-му році, в Конституції, і завершення конституційної реформи. По-іншому…

Михайло Сирота: Оскільки треба 300 і більше, а досвід і в мене є в 96-му році, і в Литвина – в 2004-му році, ми зобов’язані будемо в парламенті об’єднати “Нашу Україну”, Партію регіонів, Блок Юлії Тимошенко і Блок Литвина, і ми це зробимо в обов’язковому плані…

Михайло Сирота: Інакше просто не буде парламентаризму, і це треба зрозуміти. Це не наша забаганка. І в Блоку Литвина тут просто є досвід, як примирити те, що здавалося б, примирити не можна».

 

І смішне продовження:

 

 

Але що було зовсім не смішно, так це послідовна «базарність» Інни Богословської, яка до останніх хвилин дозволеної агітації виконувала свою роль «анти-Тимошенко»:

 

 

Наприкінці програми Андрій Куликов запитав аудиторію «чи готові ви голосувати?»: ствердну відповідь дав 91%. Явка на виборах, як відомо, становила близько 63%...

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що ICTV справді вдалося здобути в цю виборчу кампанію безперечну першість у другому ешелоні, монополізувавши політичні ток-шоу та теледебати у групі Пінчука і випередивши 5 канал та НТКУ за якістю ток-шоу. Проте догнати «Свободу Савіка Шустера» ані за рейтинговими показниками, ані за якістю не вдалося. Головний козир – Віктор Ющенко – міг би спрацювати лише в разі, якби замість вихолощеного безконфліктного формату глядачам запропонували звичну «Свободу слова», де Президент дискутував би із політичними опонентами.

«Свобода Савіка Шустера» перетворилася на трибуну для останніх агітаційних виступів перших осіб усіх головних політичних сил, окрім ПР – Віктор Янукович, як і Віктор Ющенко, послідовно уникає конфліктних телеформатів. Біля мікрофону чергувалися Володимир Литвин, Юрій Луценко, Юлія Тимошенко, Петро Симоненко, Олександр Мороз та Раїса Богатирьова. Оскільки програма мала хронометражне обмеження – 3,5 години (до 00.00), взяти участь у дискусії звичайним учасникам програми було непросто, і дехто з них навіть демонстративно покинув студію, не отримавши слова (наприклад, політолог Вадим Карасьов та голова «Інтерфаксу-Україна» Олександр Мартиненко.  Треба зазначити, що й сам ведучий, Савік Шустер, був очевидно налаштований давати якнайбільше часу лідерам політичних сил, а не експертам-можливим опонентам. Тож програма складалася переважно з монологів головних героїв. Також ведучий частіше для коментарів надавав перевагу «помаранчевим» Юрію Луценко та Ірині Геращенко, аніж, наприклад, Ганні Герман або Олені Лукаш.  Об’єднало аудиторію висловлювання кандидата у депутати від «НУ-НС» Ірини Геращенко: «Український народ на виборах покаже, що є усвідомлення того, що кризу сьогодні можна подолати тільки одним способом – це коли парламент, президент і уряд будуть працювати, як один кулак». Програма, як уже було сказано вище, мала значно кращі показники, ніж конкурентні ток-шоу на ICTV та «1+1», скоріш за все, завдяки присутності лідерів. Зазначимо також, що Савік Шустер реагував на намагання учасників програми Наталі Лигачової та Романа Скрипіна підняти тему «джинси» у виборчій кампанії як на «неформатну» спробу зосередитися на начебто «цеховій» проблемі. Що ж, справді, у формат майже прямої виборчої агітації, у якому, власне, вийшла остання перед 30-им вересня «Свобода», ця тема не дуже вписувалась. Але ж протягом всієї кампанії ані телеканал, ані сам Савік жодного разу не підняли цієї насправді зовсім не «цехової», а такої, що стосується інтересів усіх виборців, проблеми. Корпоративна етика - чи й у самих рильце в пушку :)?

 

Героїнею завершального випуску «Тільки про головне» з Ілоною Довгань в останню годину виборчої агітації стала регіоналка Ганна Герман. Завважмо, що в попередніх чотирьох випусках програми були присутні перші номери виборчих списків, а ПР делегувала у студію то Тараса Чорновола, то Ганну Герман – людей із видатними комунікативними здібностями, але нульовим впливом на прийняття рішень у партії. Перед цим ефіром одна з головних спікерів ПР знервовано чекала на можливість висловитись у студії Савіка Шустера, проте була вимушена піти, так і не діставши слова для вагомих меседжів. Поміж звичної передвиборної казуїстики пані Герман сказала цікаву річ – прогнозувала застосування Партією регіонів санкцій проти свого висуванця, мера Харкова Михайла Добкіна, який прославився на весь світ. Ілона Довгань поводилась зі співрозмовницею коректно і забезпечила спокійне завершення сезону ток-шоу на «1+1», який обійшовся без скандалів і протистоянь і проходив у занадто комфортних для політиків умовах. А з огляду на те, що перед цим в ефірі «1+1» транслювався агітконцерт ПР, можна констатувати, що ця політична сила разом із БЮТ, чия «молитва за Україну» була продемонстрована наживо відразу після «ТСН», викупила ефір останнього вечора виборчої агітації.