На цьому тижні розпочався сезон двох політичних ток-шоу – «Один за всіх» на Першому Національному та «По суті» на «1+1». Оскільки перші особи держави і лідери провідних політичних партій задіяні в агітаційних поїздках, гостями студій політичних програм найчастіше стають досвідчені спікери другого плану – Інна Богословська, Нестор Шуфрич, Ксенія Ляпіна, Владислав Каськів, Олег Ляшко та інші. Активно і навіть агресивно поводяться у телепросторі представники партій другого і третього ешелонів – соціалісти, «вільні демократи», «кучмісти» Волкова, «тягнибоківці» та прогресивні соціалісти (останні страждають від браку спікерів). Саме відсутність облич політичних сил – лідерів перегонів – в ефірі, ймовірно, є причиною певного зниження інтересу глядачів до політичних програм, зокрема й найпопулярніших («Свободи» і «Свободи слова»).

10 вересня на Першому каналі – перший після тривалої перерви випуск ток-шоу «Один за всіх», уже без Олександра Мельничука, який покинув НТКУ. У ролі ведучого дебютував Юрій Громницький, чиє місце у понеділковій «Точці зору» посіла Юлія Мотрич. Після істотного спрощення (наприклад, заміна «арбітрів»-журналістів, які сидять на підвищенні та оцінюють аргументи гостей -  на «експертів», які насправді є додатковими учасниками програми) формат програми  став практично ідентичним форматові ток-шоу «Я так думаю» Анни Безулик, яке виходило на «1+1». Гості програми – Інна Богословська (кандидат у депутати від Партії регіонів) та Юрій Кармазін (кандидат у депутати від блоку «Наша Україна – Народна самооборона»). За іронією долі, колишні товариші по захисту НЗФ, що провалились на попередніх виборах із власними проектами (партія «Віче» і Блок Кармазіна відповідно), опинились по різні боки барикад уже в якості запрошених «спікерів» великих політичних сил. Тема програми – «Яке майбутнє очікує на Верховну Раду України?», проте фактично дискусія звелась до звичної політичної полеміки. До того ж, двоє з експертів – Борис Беспалий (екс-«нашоукраїнець», зараз фактично на позиціях Партії регіонів) та Георгій Крючков (КПУ) – були політично заангажованими, і лише третій, журналіст «Дзеркала тижня» Сергій Рахманін, коментував ситуацію безсторонньо. Заангажованість «експертів» відзначив і Юрій Кармазін.

Як ведучий, Юрій Громницький виявив надмірну м’якість і толерантність до гостей, відтак не спромігся тримати дискусію під контролем (свої недоліки він пояснив у коментарі прес-службі Першого каналу: «деякі глядачі, які були на цій програмі підходили до мене й казали, що ведучий мав поводити себе більш агресивно з політиками, але, власне, це не була моя позиція. Ведучий має бути абсолютно збалансованим і незалежним, бути поза політичною бійкою. Коли буде необхідна агресія – я її проявлю, але в цій першій програмі агресивними були гості, і я не хотів додавати ще й власну агресію».) На запитання інтерактивного опитування – «чи буде нова Верховна Рада дієвою?» - понад 60% відповіли «так».

У першому випуску програми «По суті» на «1+1» обговорювалась тема судової реформи. Відповідно до формату, у програмі беруть участь представники трьох найпопулярніших політичних сил: БЮТ (Валерій Писаренко), Партії регіонів (Олександр Лавринович) та «НУ-НС» (Микола Онищук). Експертами виступили заступник голови управління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда, член національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права Ігор Коліушко та директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов.

До беззаперечних мінусів програми можна віднести, по-перше, не досить динамічний її перебіг, по-друге, жахливе оформлення студії. Але, на противагу відверто «джинсовій» програмі «Тільки про головне», дебати за ґрантом МФ «Відродження» характеризуються підкресленою збалансованістю.

В 10-хвилинному аналітично-оціночному «Епіцентрі» на «1+1» автор і ведучий В’ячеслав Піховшек відштовхнувся від знаменної дати – другої річниці відставки уряду Юлії Тимошенко. Нагадуючи про суперечливі заяви, що передували цій події, та викладаючи їх у хронологічній послідовності, ведучий робить такий висновок: «Урок перший: спільна ідеологія – це ніяка не гарантія відсутності внутрішніх конфліктів. Урок другий: боротьба за владу в нашій країні не припиняється ніколи. Урок третій…Повторення ситуації з Тимошенко принаймні зараз, неможливе: ми живемо в країні після політреформи. Президент не може одноосібно прем'єра у відставку».

Далі В’ячеслав Піховшек переходить до оцінкових суджень, які недвозначно засвідчують його ставлення до постаті Віктора Ющенка та до президентської форми правління: «Є ті, хто вважає, що метою політреформи було позбавлення Віктора Ющенка реальної влади. Я погоджуюся, хоча у Віктора Андрійовича  був цілий 2005 рік, щоб показати який він президент. Але при цьому правда і те, - і я нагадаю це тим, хто ратує за повернення через референдум до президентського авторитаризму, - що парламентською є вся Європа. І поки ми будемо мати всенародно обраного президента  і всенародно обраних депутатів, які своєю більшістю призначають прем'єра, конкуренція між президентом і прем'єром не припиниться».

11 вересня  гостями проекту «По суті» на «1+1» стали Віктор Пинзеник (БЮТ), Ксенія Ляпіна («НУ-НС») та Микола Азаров (Партія регіонів). У якості експертів виступали директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський, завідувач відділом моделювання та короткострокових прогнозів Інституту економіки та прогнозування НАН України Ірина Крючкова та президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер.  Програма проходить рівно, без зловживань і маніпуляцій, але практично без дискусій. Розмова точиться навколо серйозних економічних і соціальних питань, і експерти з політиками часто переходять на мову малозрозумілих глядачеві цифр і понять, що відбивається на рейтингових показниках програми.

Утім, цей випуск програми завдяки участі в ній упізнаваних політиків мав рейтинг 2,07% і частку 10,2% за аудиторією 18+ - удвічі вищі показники, ніж у першої програми 10 вересня (рейтинг 1,19%, частка 4,91%).

«Епіцентр» на «1+1» було присвячено темі політичної зради, проте В’ячеслав Піховшек на противагу історії утворення «антикризової коаліції», яку «помаранчеві» медіа вважають класичним зразком зради у вітчизняній політиці, навів приклади з життя опозиційних партій. Навівши синхрон, у якому лідер «Народної самооборони» називає Олександра Мороза «юдою», ведучий ставить риторичне запитання: «а сам Юрій Луценко не зрадив Олександра Мороза, коли пішов із Соціалістичної партії? А чи не є зрадником його колега по «Нашій Україні» і «Народній самообороні» В'ячеслав Кириленко, який свого часу пішов із Української народної партії Костенка?». Наступна «жертва» - Микола Томенко, якому ведучий пригадав критику на адресу БЮТ у 2002 році та виступи проти дострокових виборів уже в 2007-му. Далі В’ячеслав Піховшек робить небезпечне необґрунтоване твердження про Томенка і  Михайла Бродського: «На що розраховував Томенко виступаючи проти дострокових виборів? Чи не на свої теплі відносини  з екс-бютівцем Михайлом Бродським і його покровителями із Партії регіонів?». Нарешті, останнім Піховшек називає Сергія Головатого, колишнього «помаранчевого», який зараз є кандидатом у депутати від Партії регіонів. Насамкінець ведучий робить низку припущень щодо ймовірних майбутніх зрад «помаранчевих» політиків. Навряд чи «Епіцентр» можна вважати взірцем програми, «яка мочить всіх». Але ми бачимо, що пан Піховшек намагається тримати баланс не всередині кожної програми, а чергуванням наїздів на «помаранчевих» та «біло-блакитних» від випуску до випуску. Хоча бачимо й те, що все ж таки «помаранчевим» дістається від Піховшека частіше. Інша справа – що зазвичай справедливо.

12 вересня   випуск проекту «По суті» на «1+1» був присвячений охороні здоров’я та медицині в Україні. Його учасниками стали Олександр Орда, «регіонал» і заступник Міністра охорони здоров’я України, БЮТівець Сергій Шевчук і «нашоукраїнець», колишній Міністр охорони здоров’я Микола Поліщук. У ролі експертів виступали представник Відкритого інституту громадського здоров’я Денис Полтавець, керівник Школи охорони здоров’я при НАУКМА Ірена Грига та член правління проекту «ПОЛІСІ», кандидат медичних наук Андрій Гук. Програма мала ще гірші показники, ніж перший випуск, і вдвічі нижчі за ефір 11 вересня  – рейтинг 1,15%, частка 4,51%. Що ж, безперечно, соціальна вага цього проекту та ґрант від фонду «Відродження» певною мірою компенсує рейтингові  втрати, проте канал міг би вирішити цю проблему, в робочому порядку трансформувавши формат «захисту дисертації», запропонований фондом, у бік власне дебатів між учасниками програми. До того ж, незважаючи на постійне прагнення ведучого  Гайдукевича повертати як героїв, так і експертів програми до суті питання, вони висловлюються багатослівно і неконкретно, марнуючи багато ефірного часу:

«Денис Полтавець: У мене є питання до пана Сергія Шевчука. У програмі БЮТ вказується на те, що, фактично, БЮТ відстоює певну систему страхової медицини і передбачає введення, ну, такого цензу. Тобто, багатші будуть платити за бідних, а також самі за себе. В мене таке питання, чи є якісь визначення, от де саме буде цей ценз проходити?

Ведучий: Ну, хто багатий, хто бідний.

Денис Полтавець: Хто багатий, а хто бідний?

Ведучий: Хто буде вирішувати, я багатий чи я бідний.

Денис Полтавець: Так, на якому рівні це багатство чи бідність буде визначатись?

Сергій Шевчук: Дякую за запитання. Як ви знаєте, БЮТ є прихильником не просто запровадження медичного страхування, а загальнообов'язкового соціального медичного страхування. І що означає, що принцип солідаризму в цьому виді страхування повинен бути, як ні в якому іншому. Здоровий платить за хворого, працездатний за немічного. Молодий...

Ведучий: Як Ви визначите, суть питання полягала.

Денис Полтавець: Тобто, де ця межа.

Сергій Шевчук: Визначення межі полягає в чисто економічній площині. Ми вважаємо, що орієновані показники, коли роботодавець повинен за рахунок фонду заробітної плати сплачувати державний, єдиний державний страховий фонд в межі чотирьох, 4.2 відсотків. Ті люди, які не працюють, пенсіонери, ті, хто доглядають молодих дітей, вправі розраховувати на таку оплату з боку органів місцевого самоврядування. Пенсіонери - з боку пенсійного фонду і інших фондів».

«По суті» наведений вище діалог міг би бути зведений до двох фраз.  

У «Епіцентрі» В’ячеслав Піховшек розвивав тему отруєння Віктора Ющенка, який напередодні зробив низку нових резонансних заяв із цього приводу, хоча, як наголосив ведучий, уже давно не повертався до цієї теми: «припустити, що цей збіг випадковий, неможливо». Докладно, з цитатами висвітлено історію суперечливих заяв Президента і його оточення щодо отруєння, після чого ведучий переходить до аналізу перебігу розслідування. «Нам нічого не повідомляли про перебіг розслідування, як і, до речі, про перебіг лікування Президента, посилаючись або на таємницю слідства, або на лікарську таємницю. І це при тому, що в демократичних країнах здоров'я політиків не їхньою приватною справою, як не є воно і у нас. Коли той же Янукович лікував у Іспанії коліно, преса висвітлювала це достатньо широко», - стверджує В’ячеслав Піховшек, формулюючи головні запитання в цій історії, які залишаються без відповіді.

«…призначення триразового, протягом двох днів звернення Президента до теми отруєння -  передвиборче… піарники «Нашої України» не придумують нічого нового, а працюють по шаблону 2004-2006-ого років…Для чого це все робиться? Щоб мобілізувати електорат «Нашої України» і це останній аргумент до такої мобілізації», - робить висновок ведучий,  припускаючи, що водночас «російський слід» у цій історії свідчить про значно складнішу міжнародну політичну гру.

13 вересня  ведучий «Епіцентру» В’ячеслав Піховшек запросив до студії лідера виборчого блоку «КУЧМА» Олександра Волкова. Вирізняючись із-поміж інших аутсайдерів виборчої кампанії досить агресивною та недешевою рекламною та піар-кампанією, блок «КУЧМА» гостро опонує у медіа всім провідним політичним силам. Приводом для розмови стала заява Олександра Волкова про те, що з його агітаційного відеозапису, який транслювався на Першому національному, вилучили трихвилинний фрагмент – начебто через технічний брак.

«Я вважаю, що це ніщо інше, як технічна цензура, тому що, коли я продивився цей ролик, і я дивився, що відбувалося в ефірі, то викинули саме ті слова, коли я давав конкретну оцінку найвищим посадовим діячам нашої держави», - сказав у ефірі «1+1» пан Волков. Також у програмі було озвучено вельми сумнівні результати соціологічних опитувань, які обіцяють блоку «КУЧМА» подолання тривідсоткового бар’єру. Ведучий розмовляв із паном Волковим надзвичайно прихильно, не приховував своєї якщо не симпатії, то, принаймні, некритичного ставлення до ідей, які проголошують представники блоку, та образу Кучми, який вони експлуатують. Насамкінець В’ячеслав Піховшек поставив своєму співрозмовнику відверто манипулятивне запитання: «Чи не бачите Ви проблему в тому, що Кучма не підготував собі спадкоємця?», у відповіді на яке пан Волков підтвердив, що Кучма «про це шкодує». Як любить казати мій колега Кузякін - «Джинса?»

14 вересня  героями програми «Свобода Савіка Шустера» на «Інтері» були представники малих партій, які заведено вважати аутсайдерами передвиборних перегонів: Наталія Вітренко (ПСПУ), Лев Миримський (блок «КУЧМА»), Олег Тягнибок (ВО «Свобода») і Михайло Бродський (Партія вільних демократів). Оскільки деякі з них були і в минулій програмі – виникають підозри у «джинсі».  Однак відкрилась програма темою призначення прем’єром Російської Федерації Віктора Зубкова із прямими включеннями російського політика Ірини Хакамади та журналіста і телеведучого Михайла Леонтьєва. Вони, кожен зі своєї позиції (Хакамада – критичної до російської влади, Леонтьєв – у цілому прихильної), дали оцінку новопризначеному російському прем’єру і зійшлись на тому, що про цю людину поки що мало відомо. Коментувати цю тему з українського боку взявся шеф-редактор холдингу «МедіаДім» Віталій Портников. Навіть після зауваження ведучого про те, що його «напевно, не розуміють», пан Портников говорив українською мовою, зазначивши, що так його «розуміють люди тут (в Україні – «ТК»)»; без сумніву, коментар чудово обізнаного у російських справах українського журналіста наблизив тему до аудиторії. Однак згодом дискусія переросла в полеміку, до якої долучився ще один український журналіст і політолог, який довгий час працював в Росії,  Олег Медведєв, і яка завершилась взаємними образами між Іриною Хакамадою та Михайлом Леонтьєвим.

По завершенні «російської» частини ведучий перейшов до обговорення головної  теми програми – ролі «малих партій», або аутсайдерів, на цьогорічних виборах. Опитування аудиторії показало, що, крім незмінної трійки лідерів, тривідсотковий бар’єр долає КПУ та блок Литвина. «В вашем путеводителе для агитатора говорится, что надо призывать людей не голосовать за маленькие партии. Это распыление голосов. Люди должны голосовать за большие партии исключительно. Так вот, в принципе, чем ваша идеология отличается от идеологии Кремля по отношению к маленьким партиям?» - «підв’язав» цю тему до попередньої Савік Шустер, звертаючись до Олега Медведєва, який зараз працює на БЮТ. Згодом Олег Тягнибок обурився з приводу визначення «малі партії» і вимагав називати їх «непарламентськими», а Лев Миримський зробив вельми влучну ремарку: «…если завтра Тимошенко или Янукович выйдут из своей партии и сделают новую партию, это будет маленькая или большая партия? Так вот, это партии одного человека, вот в чем сегодня проблема в Украине». У ході програми, очевидно, намагаючись привернути до себе увагу, Михайло Бродський із скандалом покинув студію. У фіналі програми Владислав Каськів – представник «Пори», яка нещодавно була такою самою «малою» партією, як і присутні, але цього року увійшла до блоку «НУ-НС», замість підбиття підсумків почав виголошувати агітаційну промову.

Героями «Свободи слова» на ICTV, присвяченої темі референдумів, які ініціює низка політичних сил, були Інна Богословська (ПР), Арсеній Яценюк («НУ-НС»), Володимир Литвин і Микола Томенко (БЮТ). Даючи відповідь на бліц-опитування ведучого на початку, всі четверо заявили, що референдуми можуть бути ефективними і (за певних умов) є позитивними для країни; із ними погодились лише 27% аудиторії, решта ж оцінили ефективність референдумів песимістично. Натомість, результати телефонного опитування на радіо «Ера» розподілились навпаки: близько 35% «проти» ефективності референдумів, 65% - «за».

У першу годину програми дискусія точилась переважно навколо мовного питання (друга державна мова, відносини між російськомовними та україномовними тощо), і Андрій Куликов несвідомо почав опонувати Інні Богословській. Леонід Грач, спілкування з яким відбувалось телемостом, скептично висловився щодо перспектив референдуму, ініційованого Партією регіонів. Незважаючи на спроби ведучого перевести дискусію в конструктивне русло, Інна Богословська не виходила за межі передвиборної риторики; натомість, Арсеній Яценюк, який виступав після неї, розпочав з аналізу передумов для проведення референдуму і підсумував: «не треба плутати референдум з передвиборною технологією». У порівнянні з іншими у виступі Яценюка було найбільше конкретики, тоді як Микола Томенко, який виступав після нього, повернувся до гасел і критики опонентів: «От сидять соціологи – вони вам скажуть, який результат буде цього референдуму. Півкраїни буде битися за те, що державна мова – українська, півкраїни буде битися, що друга державна – російська, а політики будуть дивитися на це? Чи по НАТО буде яке питання, коли половина буде захищати один вектор, а половина – інший вектор? Тому ми кажемо: на сьогоднішній день треба вирішити питання відповідальності влади, корупції в українському суспільстві, хаосу в українському суспільстві, і ми кажемо: це можна вирішити дуже просто…».

Наприкінці програми між представником Партії регіонів Нестором Шуфричем та екс-головою Верховної Ради Володимиром Литвином відбулась полеміка, у якій сторони завзято обмінювались компроматом:

«Шуфрич: Володимир Михайлович, я зараз не буду згадувати 2000-й рік і все, що було пов’язано зі справою Ґонґадзе.

Литвин: Ви все згадуєте.

Шуфрич: У 2002-му році ви підтримали більшість Кучми і стали спікером. Ви підтримали уряд Януковича. Потім ви підтримали уряд Тимошенко...

Куликов: Це називається «я не буду згадувати 2000-й рік», але все вам про нього переповім.

Литвин: До речі, ви мене дуже просили підтримати уряд Тимошенко. Я підтримав його.

Шуфрич: Ви підтримали уряд Єханурова, потім цей же уряд Єханурова ви відправили у відставку.

Литвин: Правильно зробив, да».

Судячи з реакції аудиторії, змісту виступів біля відкритого мікрофону та фраз, які об’єднали аудиторію, незважаючи на запеклу полеміку навколо звичних «яблук розбрату» - питань мови, НАТО, відносин із Росією тощо – публіка ставиться до останніх ініційованих референдумів передусім як до передвиборних демаршів, і не бачить у них необхідності.

Як уже повідомляла «ТК», показники обох програм були нижчими в порівнянні з минулим тижнем. «Свобода» на «Інтері» тривала з 20.30 до 00.30, «Свобода слова» на ICTV – з 21.30 до 01.05. Імовірно, падіння рейтингів пов’язане з відсутністю серед учасників програми перших осіб політичних сил та недостатньою актуальністю піднятих тем. Потенціал професійних скандалістів  Шуфрича, Бродського і Тягнибока вичерпаний, адже внаслідок їх щоденної появи у новинах і майже щоденної у ток-шоу глядачі вже не сподіваються від цих політиків нічого нового. Не є близькою для масового українського глядача й російська тема, важливість якої Савік Шустер традиційно переоцінює.

15 вересня у програмі «П’ять копійок» на 5 каналі дебатували Валерій Бондик (Партія регіонів), Олег Ляшко (БЮТ), Владислав Каськів («НУ-НС»), Василь Сільченко (СПУ), Михайло Бродський (Партія вільних демократів) та Ірина Фаріон (ВО «Свобода»). Головною ідеєю програми є «спаринги» політичних сил, які будують виборчу кампанію на взаємній критиці. На початку програми ведучий звів представників ПР і «Свободи», запитавши Ірину Фаріон, які претензії має її політична сила до партії влади. Усвідомлюючи диспропорцію вагових категорій, Валерій Бондик, вислухавши пасіонарну промову пані Фаріон, відповів «Заметьте, на всю эту злую риторику даже нечего отвечать. Я не хочу не то, что противоречить даме, а во-вторых, я даже не хочу и не могу найти какого-то нормального аргумента, чтобы ответить», - і після цього утримував психологічну перевагу в діалозі з опоненткою. Коментуючи запеклу і в цілому безпредметну дискусію між паном Бондиком і пані Фаріон, Михайло Бродський зазначив: «я думаю, что так называемые «малые партии» имеют место претендовать на место в парламенте для того, чтобы эта дискуссия перешла в зал».  Подальша полеміка точилась навколо стандартних питань мови, зовнішньої та соціальної політики, і ніхто не звернув уваги на некоректність самої постановки питання, з якого почалась програма, адже передвиборні пікети навряд чи можуть бути предметом дискусії. Наступна «очна ставка» відбувалась між бютівцем Олегом Ляшком і найзавзятішим опонентом БЮТ – Михайлом Бродським. Запитання до Олега Ляшка, з якого Роман Чайка розпочав цю частину програми, також було радше стимулом для розпалювання полеміки – воно стосувалось причин різкої критики «Вільних демократів» на адресу БЮТ. Дискусія миттєво перетворилась на емоційну перепалку з елементами контрагітації:

«Михайло Бродський: Олежик, ну, давай правду дальше. Кто ко мне прислал Иванова?

Олег Ляшко: Не знаю.

Михайло Бродський: Ну, ты врешь.

Михайло Бродський: Турчинов прислал записать его в список.

Олег Ляшко: Михайло, я кажу правду. І бачить Бог, що я не знаю.

Михайло Бродський: И его партнера Хмельницкого Юля записала в Верховный совет. Олежик, и вы сидите в их офисе.

Ведучий: Шановні виборці і глядачі…

Михайло Бродський: За их места, за то, что сегодня обворовывают Киев и страну вы сидите в мраморе и в граните, в 4000 квадратных метров, которые стоят 25 миллионов долларов.

Ведучий: Пане Михайле, я тепер хочу Вас повернути до програми.

Михайло Бродський: Воры».

Дискусію дотепно підсумувала Ірина Фаріон: «Якщо в центрі дискусії нашої з паном-регіоналом були, власне, ідеї, то тут в центрі дискусії були гроші. Це цілком логічно, бо блок Юлії Тимошенко ні з чим іншим у вільних головах виборців, як з грішми, не асоціюється».

Третя пара, що дискутувала на ринку «П’яти копійок» - соціаліст Сільченко та представник «Пори» в «НУ-НС» Каськів. На старті Роман Чайка поставив соціалістові цікаве запитання, що стосується стратегії рекламної кампанії його політичної сили: «чи ви вважаєте, що на антипрезидентській риториці ви здобуваєте більше прихильників соціалістичної ідеї?». Проте ця частина програми виявилась інертною, оскільки герої не реагували на жартівливі виклики ведучого й удавались до банальної демагогії й відтворення політичних гасел. 

16 вересня героєм програми-«телемосту» «Тільки про головне» був лідер «Нашої України – Народної Самооборони» Юрій Луценко. Перші випуски цього проекту викликали небезпідставні підозри у «джинсовості»: лідери політичних сил протягом 90 хвилин перебувають у кадрі й мають нагоду розтлумачувати свої передвиборні програми; їм не ставлять гострих запитань, а учасники телемосту з центральних площ спілкуються з ними напрочуд дружно. Проте цього разу Віталій Гайдукевич розпочав розмову з першим номером «НУ-НС» із не дуже зручного, та ще й жорстко сформульованого, запитання: «Президент почав відкрито агітувати за вашу політичну силу. Вас моральний бік цього питання не турбує? Все ж таки у нас президент не «Нашої України», а президент України». Подальша розмова варта часткового цитування:

«Юрій Луценко: …жодною буквою закону, жодною нормою Конституції Президент не позбавлений можливості підтримувати ту чи іншу політичну силу. А ось діючим представникам виконавчої влади, згідно з законом «Про вибори», дійсно забороняється це робити. І тому пан Янукович, очевидно, і пішов у відпустку агітувати за свою політичну силу.

Ведучий: А Президент у нас яка влада, законодавча чи виконавча?

Юрій Луценко: Він глава держави, він не є…

Ведучий: До нього не підпадає, він…

Юрій Луценко: Він не належить ні до виконавчої, ні до законодавчої влади.

Ведучий: Це законодавчий бік питання. А як Вас питав про моральний бік питання».

Що це – некомпетентність Віталія Гайдукевича, який удався до політичної самоосвіти у прямому ефірі, чи уточнююче запитання з метою допомогти співрозмовнику ще краще обґрунтувати свою позицію? Враховуючи професійний рівень ведучого, скоріше друге, адже і в попередніх програмах «Тільки про головне» гостям робили подібні «щеплення», створивши комфортні умови для формулювання відповідей на наболілі й гострі запитання. В ході програми таке повторюється не раз: наприклад, коли Луценко почав не досить чітко формулювати відповідь на запитання про те, де «НУ-НС» планує взяти 50 мільярдів на фінансування своїх соціальних ініціатив, ведучий підштовхнув його у правильний бік: «природне зростання економіки?»…

Також насторожує несподівано «беззубий» тон коментарів Михайла Погребинського, відомого своєю антипатією до всіх «помаранчевих». «Мені здається, що Юрій Луценко був достатньо відвертим. Він чітко пояснив, що він і, мабуть, навіть його політична сила на є, ну, таким абсолютно самостійним політичним гравцем, що вони є певним інструментом реалізації політики Ющенка. І політика ця відома. Ющенко її сформулював, як в внутрішній політиці, це передача транснаціональним корпораціям, на зразок «Криворіжсталь», ласих шматків української економіки, і ідея – одна нація, одна мова, одна церква. А в зовнішній – це швидкий форсований вступ до НАТО. Я думаю, що варто було б продовжити таку відверту лінію Юрію Луценку і говорити про те, що вони підтримують саме ці гасла їх лідера, і тоді буде чесна, відкрита, абсолютно зрозуміла політика», - спроба іронії, скоріш за все, залишилася незрозумілою левовій частці глядачів. У відповідь Юрій Віталійович образливо висловився на адресу Погребинського, назвавши його «трубадуром епохи Кучми», однак звинувачення у несамостійності легко спростував; його, втім, не можна сприймати серйозно, оскільки у суспільстві, де виборці орієнтуються на лідерів, «НУ-НС» вигідніше бути «силою Ющенка».

Картина із запитаннями «з народу» - центральних площ Сум, Луцька, Києва і Вінниці – була приблизно такою ж, як і в попередніх випусках програми: переважна більшість запитань мали форму «Як ви вирішите ту чи іншу проблему?», майже не було критики та оцінкових суджень, які зазвичай лунають на справжніх, а не попередньо відрежисованих «відкритих мікрофонах».

У своєрідному підсумку, який підбивав у фінальній частині програми актор і шоумен Дмитро Чекалкін, також пролунала в цілому схвальна оцінка Луценка як політика і особистості – звісно, не без застережень, але: «з одного боку, пан Луценко є новим обличчям, більш-менш новим обличчям в українській політиці, і хотілося б сподіватися, що, дійсно, в нього буде можливість здійснити ті мрії і плани, про які він сьогодні казав. Але, на жаль, один в полі не воїн, і важко сьогодні очікувати від взагалі українського політикуму прориву якогось, коли все це ця сама макітра з варениками». Знаючи гострий язик автора «Веселих яєць», таку оцінку можна вважати мало не ідеалізацією лідера «НУ-НС». Зате, висловлюючи свої «але», Дмитро Чекалкін спровокував Юрія Луценка на відверту неправду. Претензія до Луценка полягала в тому, що він належав до СПУ, яка шанує Володимира Леніна, і  «15 років, будучи в цій партії, ходив до цього людожера, покладали квіти до цих пам'ятників, людям, які створили злочинів більше на цій землі, ніж фашисти». На що Юрій Луценко відповів: «Я не знаю, звідки пан Дмитро взяв, що я ходив до Леніна… соціалісти давно вже не святкували Жовтневі свята, давно стали членом Соцінтерну… Але, дійсно, сьогодні програвши все, зрадивши всю свою лівоцентристську суть...». Про ставлення соціалістів до вождя світового пролетаріату та «Жовтневих свят» може свідчити хоча б оця сценка або ця добірка новин, а про те, що СПУ насправді не входила до Соцінтерну, писав на сторінках «ТК» Сергій Грабовський. Проте ведучий, напевно, не володіючи цією інформацією, не піддав слова Луценка сумніву.

Але в цілому, попри, у цілому, «джинсоподібну» побудову програми, розмова Віталія Гайдукевича з Юрієм Луценком була жвавішою та динамічнішою, ніж випуск «Тільки про головне» 9 вересня, де Ілона Довгань допомагала Володимиру Литвину ділитися своїми планами щодо повернення до Верховної Ради.

У «Майдані» з Павлом Кужеєвим на 5 каналі у ролі одного з головних гостей знову з’явився Олег Тягнибок – лідер далеко не найпопулярнішої з «непарламентських» партій, якого, очевидно, запрошують завдяки його радикалізму. Не менш одіозний учасник програми – «регіонал» Юрій Болдирєв, відомий своїми заявами про те, що волинян треба виселити до Сибіру. Разом із ними героями «Майдану» були бютівець Володимир Філенко та кандидат у депутати від «НУ-НС» Володимир Ар’єв. У ролі експертів виступали журналісти Сергій Рахманін, Діана Дуцик, Олесь Бузина і Євген Копатько. За ініціативою Володимира Ар’єва програму розпочали з хвилини мовчання у пам’ять про Георгія Ґонґадзе. В інтерактивному опитування глядачам було запропоновано досить неконкретне запитання: «Що нового відкрили в цей сезон політики?» (варіанти відповіді: «правду», «самих себе», «нічого»).

Уже в першому запитанні до Ар’єва Павло Кужеєв уточнив, що йдеться про виборчу кампанію і, власне, передвиборну агітацію; далі випливла тема «дражливих питань» (російська мова, НАТО, церква тощо), якими маніпулюють у виборчій кампанії. В силу абстрактності теми, розмова незабаром перейшла у площину взаємних звинувачень та виголошення передвиборних гасел. Лише в один момент Володимир Філенко спробував обґрунтувати частину передвиборних обіцянок БЮТ, проте Юрій Болдирєв збив його, звинувативши у непослідовності. На жаль, обговорюючи політичну рекламу та передвиборну агітацію, творці програми не звертались до думки експертів із реклами та піару, а аналіз, запропонований журналістами-експертами, мав узагальнений характер.

Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження» та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать автору (авторам) та необов’язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду «Відродження».