Дискусія, яка, вочевидь, розгорнеться довкола ще одного проекту телеканалу «Інтер» («Великі українці»), може побити рейтинги попередньої, яка розгорілася довкола програм «Свобода слова» та «Свобода Савіка Шустера». У цьому я переконалася під час презентації проекту перед студентами та викладачами Києво-Могилянської академії. Тема бо вже дуже дражлива,  делікатна. Але, власне, ця дражливість і даватиме високі рейтинги. Адже саме цього добивається канал, вкладаючи в програму шалені гроші. А що отримає суспільство, яке буде, як передбачається, також одним із «акторів» чи «гравців» цієї програми, оскільки саме воно визначатиме імена великих українців?

Для суспільства ця програма може бути і корисною, і небезпечною одночасно.

Чому корисною?

Фактично, українці (йдеться не тільки про етнічних українців, а про українців як громадян держави Україна) переживають сьогодні кризу самоідентифікації. Влада, - ні колишня, ні нинішня, - не здатна запропонувати нічого конструктивного, оскільки вона сама перебуває у глибокій кризі. Потрібна платформа для серйозної неполітичної дискусії. Потрібен поштовх для того, щоб українці нарешті задумалися над тим, що вони є громадянами УКРАЇНИ, а не безликої держави, за якою нічого не стоїть. І якщо авторам та творцям проекту справді вдасться змусити суспільство задуматися (хоча б задуматися) над тим, то кого ж воно вважає своїми героями, це буде хороший результат. Це перший крок до самоідентифікації, до розуміння власного національного «я».

Думаю, для науковців (найперше соціологів) проект також буде цікавим, бо він певною мірою може відобразити настрої суспільства. Окрім того, позитивним є й той момент, що до участі в програмі залучатимуться самі науковці (які складатимуть раду експертів). Нарешті країна зможе побачити, що окрім популістів-політиків, у нас є ще й розумні люди, до думки яких варто прислухатися.  А для самих науковців, на фоні повного «ігнору» з боку держави, важливо знову відчути свою корисність (це було дуже відчутно під час дискусії на презентації проекту в Києво-Могилянській академії), нехай навіть у такому, дещо попсовому варіанті.

Зрештою,  хочеться сподіватися, що дискусія пробудить інтерес у молодого покоління до пізнання, як свого часу ті ж «плюсівські» «Танці з зірками» піднесли емоційний настрій у суспільстві (що дуже важливо в такі доволі стресові часи, як наш).

Чому небезпечною?

Результати голосування можуть виявитися такими, що їх не сприйме частина українського суспільства, адже неоднозначних постатей в нашій історії вистачає. Низка моїх колег-журналістів уже говорять про те, що програма розколюватиме українське суспільство. Але, очевидно, будь-який конфлікт, якщо він матиме місце, лише збільшить цікавість до програми, а, отже, і вплине на зростання рейтингу каналу, чого автори проекту й добиваються. 

Для мультикультурного Савіка Шустера, можливо, й не матиме значення, хто увійде в десятку (сотню) великих українців. Але це матиме значення для країни. Бо, як відомо, телебачення може перетворювати міф на реальність і навпаки. А хіба не матиме значення, який міф стане реальністю, а яка реальність стане міфом? Саме тому, сподіваюся, ті, хто втілюватиме проект, розуміють, яких тонких матерій вони торкатимуться і не маніпулюватимуть ними.

Окрім того, навряд чи, попри декларації, що проект «Великі Українці», поза політикою, вдасться уникнути його політизації. Політизованим його робить уже хоча б сама ідея залучити в проект трьох президентів України – Кравчука, Кучму та Ющенка, посадивши їх за один стіл і наділивши правом вето щодо тієї чи іншої персони, яка може опинитися лідером у рейтингу великих українців. Знову ж таки, зрозуміло, що це робиться лише для привернення більшої уваги до проекту, а не для того, щоб зробити його змістовно глибшим. Бо навряд чи ці панове є більшими знавцями історії, аніж наукове товариство, з якого складатиметься експертна рада (хоча ще треба бачити її склад).

Окрім того нема обмежень щодо номінування наших сучасників-політиків. Можливо, варто запровадити такі обмеження, щоб програма «Великі українці» не перетворилася в репетицію президентських виборів, в яких кандидуватимуть усе ті ж особи – Янукович, Ющенко, Тимошенко. Адже тільки час визначає велич тієї чи іншої людини, її роль в історії людства чи окремої країни. Навряд чи це можуть робити сучасники, тим паче в нашу інформаційну епоху, епоху інтерпретацій та маніпуляцій.

P.S.  Нещодавно переглядала на одному із російських каналів старі випуски «Що? Де? Коли?». Фактично, це була програма, в якій брала участь чи не вся країна. І молодь, і дорослі обкладалися літературою, енциклопедіями, щоб позмагатися за звання найерудованішого глядача СРСР. Ця передача  мала надзвичайно великий і позитивний вплив на молоде покоління. Вона спонукала до ДУМАННЯ. Нам цього зараз так бракує! Бо, як правило, українське телебачення сьогодні, на жаль, робить серйозний вклад у люмпенізацію нашого суспільства.  Можливо, проект «Великі українці» стане стимулом для інших каналів (хоча б заради своїх рейтингів) створювати подібні шоу, які не тільки розважають, але й змушують думати.

Від редакції:  «Детектор медіа» охоче опублікує інші думки щодо проекту «Великі українці».