Ведуча: На цьому тижні ми вже поговорили про День Незалежності нашої держави. І сьогодні ми поговоримо про незалежність наших журналістів. У нас в гостях: Ірина Мельник - голова обласного осередку Національної спілки журналістів України, Ірина Ральченко - директор обласного художнього музею, голова благодійного Фонду Розума, Ігор Чайка - автор документального фільму «Свобода джинси? Український контекст...», Олександр Соломаха - заступник начальника відділу інформаційного забезпечення та зв’язків з громадськістю виконавчого апарату обласної ради, Надія Молочко - начальник управління з питань внутрішньої політики обласної адміністрації.

Я знаю, що пан Ігор більше року тому працював над документальним фільмом про «джинсу», який називається «Свобода джинси? Український контекст...». Власне, чому Ви почали займатися цією темою, з чого весь процес розпочався?

Ігор Чайка: На минулих виборах ми разом з Інститутом Масової Інформації за сприяння Фонду розвитку ЗМІ Посольства США отримали можливість зробити проект, присвячений проблемі свободі слова в Україні за нової влади. Фільм вийшов, але трошки пізніше і називався «Соло для медіа». Але ми говоримо про перший фільм, який називався «Свобода джинси? Український контекст...». Цей фільм - я якось жартома назвав його «нежданчиком», тому що ми не планували його робити, але під час виборів ця проблема була настільки великою, про неї стільки багато говорили всі ті, з ким ми спілкувалися! А спілкувалися ми переважно з журналістами з різних регіонів України, ми спілкувалися з колегами, з іншими медійниками, власниками різних медіа-структур, отже, в принципі, ми не могли не звернути на цю проблему уваги. Власне так і народився фільм «Свобода джинси?». В цей фільм увійшли сюжети з кількох регіонів – це був Симферополь (ТРК «Чорноморка»), Дніпропетровськ (одна з телекомпаній), Харків, де власне була найцікавіша ситуація, - адже власниками одного харківського каналу на той момент під час виборів були дві протилежні політичні особи. З одного боку це був Арсен Аваков, який, як відомо, належав до помаранчевих сил. А з іншого боку це був пан Кернес, який симпатизував «Партії регіонів». Отже, ситуація на Харківщині на цьому каналі була найцікавішою в лапках, надзвичайнішою, - бо журналісти рвалися навпіл, працюючи на одному каналі, але відстоюючи позиції різних хазяїв, що було, мабуть, в цій ситуації найважче. «Джинса», на наш погляд, є найголовнішою проблемою сучасної журналістики, ми вже сказали це у фільмі, який ви бачили. «Джинса» - це ті матеріали, які проплачені, але подаються глядачам, слухачам, читачам як звичайні журналістські матеріали. Тобто, грубо кажучи, ті, хто це робить, таким чином дурять або глядачів, або слухачів, або читачів.

Ведуча: А тепер, шановні колеги, якщо можна, кожний коротко по черзі скаже – дійсно, «джинса» це добре чи погано? Якщо якась структура платить за роботу журналіста, то це вже буде залежність? То чи зможе журналіст бути незалежним від бізнесу, від влади, від політики редакції? Прошу Вас, Ірино, по черзі кожний коротко.

Ірина Мельник: Насправді я думаю, що однозначно говорити, чи є доброю «джинса», чи поганою, не можна. Тому що, з одного боку, «джинса» є доброю для самого журналіста, вона приносить йому заробіток. «Джинса» є доброю для ЗМІ, які теж заробляють завдяки цій „джинсі”, яка проплачувана. Але, з іншого боку, є негативна сторона, тому що „джинса” – це маніпулювання думкою і світоглядом читачів, глядачів і радіослухачів. Щодо незалежної журналістики, то, я вважаю, що її в Україні не існує. Не існує, по-перше, тому, що наше суспільство ще не дозріло до того, щоб наші журналісти були незалежними. Журналіст залежний, по-перше, від редактора того ЗМІ, де він працює. Бо перед редактором стоїть завдання по отриманню прибутку, якщо це комерційний засіб масової інформації. Або, якщо це комунальне ЗМІ, то висвітлення діяльності місцевої влади так, як це треба владі. Ну, а по-друге, журналіст не може бути незалежним, бо більшість журналістів мають родини, а це небезпечно як для самого журналіста, так і для їхніх близьких.

Ведуча: Прошу вас, пані Ірино.

Ірина Ральченко: Я зараз Леніна згадала, трошки перефразую: жити у суспільстві і жити окремо від суспільства не можливо. Жити в суспільстві і бути незалежним саме від наших обставин, які складаються в нашому суспільстві, дійсно неможливо. Для мене - тому що я більше в минулому журналіст - для мене це більше така етична та моральна проблема, особисто для мене, як для журналіста, який би зараз працював. Є люди, які просто можуть закрити очі і зробити те, що його просять за якусь оплату. Є люди, які не зроблять цього ні за яких обставин. І тут, зважаючи на те, що в нас немає якогось кодексу, який би був схожий на кодекс Гіпократа, то кожна людина обирає для себе, як поводитися в даній ситуації, як вона вважає, совість, скажімо, дозволяє це робити.

Ведуча: Пане Олександре, як Ви думаєте: чи може журналіст бути незалежним від влади?

Олександр Соломаха: Я би хотів спочатку про „джинсу” в журналістиці сказати. І, власне, я не вбачаю проблеми існування „джинси” як такої. Тому я підтримую Ірину Мельник. Проблема не в „джинсі”. Проблема в питомій вазі „джинси” в загальному просторі журналістської роботи. Скажімо так: коли питома вага „джинси”, як то кажуть, переповнює всі „вушата”, то таку журналістику навіть не хочеться сприймати. Очевидно, що споживач інформації – читач, глядач, слухач, розуміє, що це є замовні матеріали і не сприймає їх. „Джинса” завжди існувала, вона існує, вона буде існувати, на жаль. Її кількість ймовірно підвищується з наближенням виборів. Ми зараз це спостерігаємо. Щодо свободи слова, то я думаю, що свобода слова є. Але вона проросла після 2004 року. Є можливість реалізувати журналісту, висказати інформацію, яку би він хотів би. Проблема в тому, що ці колоски ще не зміцніли, вони ще незрілі, дуже легко піддаються тоталітарним заморозкам. І, відповідно, у цьому слабкість свободи слова.

Ведуча: Прошу Вас, пані Надія.

Надія Молочко: Ось я відразу підхоплю фразу пані Ірини – жити в суспільстві і бути незалежним від суспільства не можливо. Я думаю, що в нашому суспільстві треба піднімати етичну планку. Морально-етичну планку. І мені здається, кому, як не журналісту, взятися за цю роботу? Тому, чи можна бути незалежним? Ні, такого не буває. Але, напевно, має бути певна внутрішня автономія, яка каже, що це ще можна зробити, ну і це ще можна зробити, а от цього не можна робити ні за які гроші, ні під будь-яким тиском. Ось якщо ми сформуємо плеяду таких журналістів, які будуть володіти ось цією внутрішньою автономією, то тоді слідуючим кроком можна бути говорити і про незалежність, як таку, журналістську. Я спочатку підхопила фразу пані Ірини, а зараз підхоплюю фразу пана Олександра про те, що паростки в нас з’явилися вже після 2004 року. Ось ці паростки зараз дійсно треба зберігати. І я розумію, що багато в чому це залежить від влади. Як вона вестиме себе по відношенню до журналістів. Коли я казала про морально-етичну планку, яку потрібно підіймати в суспільстві, то це робота не тільки журналістів. Це робота й влади. Я думаю, що нам все-таки потрібно навчитися поважати автономію журналістів, право журналіста на його власну думку, на його власну позицію і навчитися не впливати на цю позицію, принаймні, через тиск. Хоча впливати можна, певна річ. І ми впливаємо. І кожен з нас намагається впливати. Але можна впливати через тиск, через брутальний тиск, а можна впливати силою аргументів, силою інтелекту, силою власного прикладу врешті решт. Ось якщо ми збудуємо ось такі взаємостосунки, такі взаємовпливи, коли ви будете впливати на нас як сторожові пси демократії і коли ми будемо впливати на вас через власний позитивний приклад, то тоді, я думаю, в нас і теми розмови не буде. Може з’являться інші теми і щоб ми дожили до того часу.

Ігор Чайка: Є тема розмови чи немає? Якщо Ви кажете про сторожових псів, то той пес, що їсть, та й ще з руки - він вже не може бути сторожовим псом демократії!

Надія Молочко: Абсолютно вірно.

Ігор Чайка: Тобто, про що ми сьогодні говоримо? Ми намагаємося з’ясувати ставлення в різних регіонах саме до цієї проблеми, проблеми «джинси», а вона тісно пов’язана з проблемою свободи слова. Ми говоримо це під час чергових, а точніше - під час позачергових виборів. Отже, у мене є запитання до пана Олександра, адже він ще є і головою Комітету виборців. Адже не секрет, і це зрозуміло, що проблема „джинси” стає найбільшою під час чергових якихось виборів. І в цьому виникає проблема елементарного інформування громадян - глядачів, слухачів про партії, про кандидатів, які йдуть на вибори. Адже цілко зрозуміло, що коли йде замовний матеріал на правах реклами, то пересічна людина може зрозуміти, про що іде мова, що це звичайний PR або реклама і виробляти своє ставлення. Коли цей матеріал йде, як ця славнозвісна «джинса», то багатьом важко розібратися з цим. От з цього боку, Олександре, як можна до цього відноситися?

Олександр Соломаха: На це питання дуже неоднозначна відповідь може бути. Хочу поділитися власними спостереженнями. Вважається, що найбільш ущербною стороною під час виборчого процесу є прості люди, прості виборці, які б хотіли отримувати інформацію про перебіг виборчої кампанії. На жаль, така інформація обмежується саме такими матеріалами, які ідуть або на правах реклами відвертої і це законний шлях, або на правах, як кажуть, неофіційної «джинси», тобто замовних матеріалів. Це дуже велика проблема. Проте, є в цій монеті інша сторона. Нерідко ЗМІ та журналісти самі заганяють себе в цю «джинсу» бажанням заробити гроші. Відповідно, я сам особисто і багато журналістів підтвердять, що зустрічалися з такою ситуацією, коли, скажімо, якась політична сила, не важливо якої вона політичної забарвленості, звертається до ЗМІ, щоб повідомити про подію, яка є соціально значимою для людей. Проте, від цієї сили вимагають гроші. Цим самим вони спонукають політиків створювати всі умови для появи «джинси». Як діяти в цій ситуації? Згоден я з Іриною Мельник, - знов повертаюся до неї, - що в цьому є гарна можливість заробити. Але де тоді в цій ситуації місце простої людини?

Ігор Чайка: В тому-то і справа, що говорять: „Це добре, бо компанія заробляє, бо редактор заробляє, бо журналісти заробляють”. Ось тут і існує, по-перше, морально-етичний бік справи: на чому заробляють. Злодій, який вкрав гаманець, він теж заробляє, для себе. А для тієї людини, в якої він вкрав цей гаманець, це проблема. І в суспільстві, мабуть, є ця проблема. І я, чесно кажучи, займаючись кілька років такою проблемою, присвячуючи їй свій час, можливо, провокуючи ось такі розмови, - але чесно і відверто скажу, що я не знаю на сьогодні якогось такого рецепту, за яким можна було сказати: ось, друзі, є рецепт, давайте по ньому жити і працювати і все буде класно, не буде „джинси”. Можливо, хтось з вас знає якийсь подібний рецепт або можливість зробити щось, щоб цього явища в нас було якомога менше. Звичайно, воно існує і буде існувати. Ми теж про це чудово знаємо. Але що робити, щоб його було менше?

Ірина Мельник: Я думаю, що одним із варіантів вирішення цієї проблеми буде гарно оплачувана праця журналіста. Якщо журналіст гарно зароблятиме гроші в своїй редакції, отримуватиме гарну зарплатню, то, напевно, подумає: чи брати зайвий раз в когось гроші за розміщення у ЗМІ „джинси”. Ну, а якщо повертатися до розмови про вибори, то в нас взагалі немає інформування виборців про перебіг виборчого процесу. Немає, по-перше, тому, що є або політична реклама або антиреклама. І ЗМІ чітко розрізняють, який обсяг політичної реклами має бути в ЗМІ. І під час виборів її стільки, що багато редакторів взагалі відмовляються давати просто новини про перебіг політичних подій в регіоні, тому що і так повно політичної теми в газеті. Це, по-перше. А друга причина, чому немає інформування про виборчий процес – тому що юристи кожної газети радять редактору якщо є слово „партія”, яка згадується, краще за це брати гроші і все.

Ігор Чайка: Я знаю, коли готувався цей ефір, журналісти телекомпанії «Сівер-центр» робили таке бліцопитування

Ведуча: Вони робили це опитування і зараз у вас є нагода подивитися, що прості люди говорять про журналістів та свободу слова.

Сінхрони (бліцопитування, зроблені журналістами ТРК „Сівер-центр” на вулицях Чернігова):

* Плохие слухи там, что-то приукрасили. На собственном опыте я столкнулся, что очень даже приукрасили. Это даже, скажем так, обидно, но без средств массовой информации мы не сможем жить и узнавать новую информацию о мире, о нашем городе, о различных ситуациях. Ну и вся информация, где-то есть доля правды, где-то есть приукрашено. Всему должна быть своя мера.

* Я вот сам из России. Не верю! Все везде одинаково – что у вас на Украине, что в России. Серьезно. Все зависимы, правды нет, особенно у нас в России.

* Людей вводят в заблуждение. Если уж подавать информацию, то подавать, чтобы она была из разных источников, чтобы люди могли сравнить, чтобы люди могли выбрать для себя, что им приемлимо или отбросить то, что им не нравится. А так односторонняя подача.

* Предстоит длительная эволюционная работа в обществе и, я надеюсь, она будет успешной. Сейчас у меня есть такая уверенность и я делюсь ею со своими студентами.

Ведуча: У мене є пропозиція: можливо, для щоб мати об’єктивну інформацію, потрібно подивитися газету опонента політичної сили і зрозуміти дійсно, що відбувається в тієї чи іншої партії. Можливо, треба мати більше ЗМІ та і все. Зробити суспільне телебачення врешті-решт. Зробити політичний канал, політичні газети суспільні, де б кожна політична сила, кожна партія мала б змогу говорити про те, що вони хочуть сказати.

Надія Молочко: А може у партій мають бути партійні газети, а суспільні канали, суспільна преса має відображати ситуацію такою, яка вона є? Може тут краще піти саме таким шляхом? Це було б і об’єктивно, і всі би задовольняли свої інтереси.

Ігор Чайка: Ну це ми говоримо про ідеали. А от Ірина сказала: подивитися на газету конкурента. В нашій дійсності - той дійсності, про яку я знаю дуже добре, газета конкурента мало чим відрізняється по наповненості «джинсою» від іншої газети, розумієш? Тобто в цьому можна просто потонути.

Надія Молочко: Не переобтяжуйте читача! Йому досить важко буде шукати всі конкурентні газети. Все ж таки треба мати джерело інформації об’єктивне, про яке б він точно знав: так, там буде більш-менш неупереджена інформація. Це є проблема, це є велика суспільна проблема.

Олександр Соломаха: Є інша проблема. Є проблема, коли між конкурентами існує змова: „Певні теми ми просто не чіпаємо, бо є проблеми як у вашої політичної сили, так і в нашої в цьому питанні. Тому ми їх просто не чіпаємо. Ось ми визначаємо певні сторони, якими ми один одного втоптуємо в бруд, а туди ми не йдемо”. І як в такому разі знайти виборцю правдиву інформацію? А ще стосовно того, що висока платня може визначити рівень існування „джинси” - я не зовсім з цим згоден, тому що багато грошей просто не буває. Говорити, що в нас достойна у журналістів оплата - це буде неправдою. Звичайно, журналісти в нас не багато отримують грошей. Проте, я думаю, що є проблема у загальному рівні професіоналізму журналістів. Я сам в журналістиці 13 років. Але я сам відчуваю, чого я не вмію, а що потрібно робити. Я думаю, кожний журналіст, що тут знаходиться, він знає всі свої слабкі місця, знає на чому він може спеціалізуватися, розумітися і це зрозуміло. У мене є, скажімо, знайомі журналісти в Польщі, Словачинні і вони так само - для них є проблема „джинси”. Проте, рівень професійної журналістики, він обмежує існування „джинси”. Роблячи матеріали на оплату, журналісти все одно пам’ятають про своє ім’я, про бренд. Журналіст – це бренд. Це той товар, який він може продавати, знаходячись сьогодні в цьому ЗМІ, а завтра – в іншому. І бренд - він однозначно дорожчий, ніж одноразові оплати.

Ігор Чайка: Я з тобою згоден, але, бачиш, в нашій дійсності все трошки інакше. Я обіцяв сказати два слова про наш проект. Тобто, проект, який здійснюється зараз за ініціативи Фонду Розума за сприяння Фонду розвитку ЗМІ Посольства США. Ірина – голова Фонду, я – двигун цієї ідеї. За нашої ідеею ми робимо такі ефіри, як сьогоднішній, ще на трьох телекомпаніях. Чернігів у нас – північ України, Симферополь –південь, Рівне – захід і Харків – схід. Ще три ефіри у нас попереду. Але, готуючи ці ефіри, розмовляючи з різними представниками цих компаній, - керівник однієї телекомпанії, коли я запропонував зробити таку програму, він мені відверто сказав: „Ну, розумієш, зараз вибори, про що ми будемо говорити, адже ми на цьому заробляємо”. І в цьому є дисонанс з тим, що сказав Олександр. Поки що свідомість журналістів і керівників телекомпаній не досягла такого рівня, щоб розуміти, що якщо тебе спіймають на „джинсі”, ти постраждаєш або твоя телекомпанія постраждає. Зараз ні за яких обставин від цього, на жаль, ніхто не страждає. Навпаки всі кажуть: „Ну, старий, почекай, поки ми на цьому заробляємо, а потім в нас буде свобода слова”. І от до чого я зараз підвожу: можна поставити знак рівняння „джинса” – свобода слова чи і в цьому є проблема, як на ваш погляд?

Надія Молочко: От я зараз слідкую за дискусією професійних журналістів: з одного боку як представник влади, з іншого боку як представник громадянського суспільства. Я хочу, щоб все було так, як треба. І ось я помимо волі задаю собі питання: чим ми зараз займаємося? Ми виправдовуємо «джинсу», мотивуючи чому це так, чи ми шукаємо шляхи, як з цього явища вийти? Якщо ми кажемо, що „джинса” – це погано, це є заказаний проплачуванний матеріал, який дезінформує, а відтак сприяє маніпулюванню, -то це погано однозначно, це не може бути добре. А якщо це не може бути добре з суспільної точки зору, то тоді треба шукати шляхи, як позбутися цієї недобрості, цієї неправильності. От про що, мабуть, треба говорити. Ось пані Ірина казала, що журналіст поставлений в таку ситуацію, що він вимушений, - то тоді треба шукати вихід. По відношенню до журналіста влада не завжди веде себе так, як треба. То владі необхідно нагадувати про Закон про висвітлення діяльності влади в ЗМІ. Читач не такий вибагливий і ковтає все, що йому запропонується – ну тоді давайте попрацюємо з читачем, будемо розповідати йому «что такое хорошо, а что такое плохо». Тобто, якщо ми зараз будемо замикатися в колі цієї проблеми і тільки мотивувати, чому так відбувається, у мене тоді виникає сумнів, а чи зможемо ми тоді вийти з цієї проблеми? Чи зможемо ми піти на більш високий рівень? А ми маємо говорити і про громадянську відповідальну журналістику.

Ігор Чайка: Звичайно. Але можна я спіймаю Вас на слові: Ви сказали про владу у нашому колі. І як би там не було, а ви тут представляєте місцеву владу на Чернігівщині. Тобто з точки зору представника влади, ця проблема «джинси», як вона для вас виглядає? І свободи слова в тому числі?

Надія Молочко: Ви розумієте, так само як і у пересічного громадянина: коли я беру газету в руки – районну, обласну газету чи слухаю радіо та дивлюсь телебачення, у мене є перед собою і особисте, і професійне завдання – зрозуміти, що відбувається. А якщо мені якась політична сила вже підкладає замовленні матеріали, вони мене дезінформують. І я професійно тоді буду в дуже неприємному для себе становищі. Тому я як державний службовець професійно не сприймаю „джинсу”.

Ігор Чайка: То можливо тоді, керуючись Вашою логікою, владі законодавчо просто взяти і заборонити існування „джинси”?

Надія Молочко: Ми же кажемо, що це явище яке проникає. Якщо це було б інше явище, яке можна було б заборонити, воно б «джинсою» не називалося, воно б по-іншому називалося б і входило в рамки закону. Ми ж знаємо, що ми унікальна нація - ми завжди шукаємо якихось шляхів, які дозволять зробити те, що хочеться. Я до іншого - я до того, що я починала з внутрішнього стрижня і певної внутрішньої планки: ось цього робити не можна. Я, як представник влади, я точно знаю, що я не буду сприяти тому, щоб в пресі, ЗМІ будь-яких була „джинсова” інформація.

Ігор Чайка: В рамках нашого проекту думка представника влади Сіверщини є зрозумілою і це приємно. Тобто на Чернігівщині влада не буде сприяти „джинсі”?!

Ірина Ральченко: Ігор, я от подумала: а чи є це проблема для широкого загалу журналістів? Для тебе – ми зараз бачимо. А для широкого загалу? Мені здається, коли широкому загалу журналістів обридне ця „джинса” і коли дійсно буде така ситуація - от тоді вона і зникне. Перш за все, це стосується журналістів.

Ведуча: Це проблема громади.

Ірина Ральченко: Але професійно це проблема журналістів. Фіфті-фіфті. Але більше, мені здається, журналістів. Можливо, оце буде після того, коли дозріє, скажімо, журналістське середовище.

Ігор Чайка: Я почав з того, що проблема вже визріла. Адже, як би вона не визріла, ми б не збирались займатися цією темою. Вона „вискочила” сама, я починав з цього. Тобто, вона вже існує. Можливо, вона не дозріла до того стану, коли їй треба ще якось вибухнути.

Ірина Ральченко: Ось мені здається, що це саме та ситуація.

Надія Молочко: Я думаю, що маленьку вибухівку ми вже закладаємо. Сьогоднішньою розмовою теж.

Ігор Чайка: Я вже другий рік намагаюсь це зробити.

Ведуча: В мене запитання до пані Ірини: Ви моніторите ЗМІ, що Ви можете сказати про регіональні ЗМІ з приводу „джинси”?

Ірина Мельник: В регіональних ЗМІ багато замовних матеріалів. Особливо зараз, в період виборів. І є різні газети, в яких редактор на свій розсуд або, зважаючи на політику видання, дозволяє той чи інший обсяг оплачуваних матеріалів. Але якщо буде більшість оплачуваних матеріалів, то читач не буде довіряти цьому виданню і не буде його читати. А якщо є матеріали, які об’єктивно показують той чи інший бік життя, то тоді читач довіряє цьому виданню, передплачує його та читає.

Надія Молочко: Все таки об’єктивно показує. Знову ми виходимо на читача. Читач має бути вимогливим.

Ірина Мельник: Так, звичайно.

Сінхрони (бліцопитування, зроблені журналістами ТРК „Сівер-центр” на вулицях Чернігова):

* Без этого нельзя. Это одна из необходимых форм существования. А с другой стороны вы же видите, сколько у нас журналистов убили. Значит, возможна свободная пресса. За это же и убили.

* В связи с теми политическими обстановками, которые происходят у нас в стране, каждый из них пытается что-то сказать в свою пользу, поэтому мне кажется, что это маловероятно, что там будут писать правду.

* Прессу купили олигархи. Если есть там какие-то независимые газеты, то их задавят. Ну что можно сказать? Нужно подумать, в какой мы стране живем и это ответ на все вопросы.

* Пишут конечно все очень страшно. Правды как всегда никакой нет. Всегда все скрытое.

* Чего здесь хорошего. Это уже зависимость определенная, если идет заказ какой-то определенный. Это мое видение.

* Людьми управляют другие люди, показывают, что нужно идти сюда или сюда.

Ведуча: Якщо багатій має гроші і буде розповідати про щось добре, то хай платить і хай розповідає. Якщо це буде для нас цікаво, якщо це буде для нас корисно. Як ви думаєте, ця теза негативна чи позитивна все ж таки? Прошу кожного із вас.

Надія Молочко: Якщо це буде цікаво і корисно. Якщо це буде сприйматися як цікаве і корисне...

Ведуча: Сприйматися громадою. Де той рівень? Що для одного корисне, для іншого може бути зовсім навпаки.

Ірина Ральченко: Це той же самий замовний матеріал, скажемо так.

Олександр Соломаха: Я все-таки думаю, що потрібно оцінювати матеріал не на підставі того, заплачено за нього чи не заплачено, а про що в тому матеріалі йдеться. Скажімо, що якщо хтось оприлюднює за оплачені гроші свої вірші, навіть з політичним підтекстом, - то будь-ласка, це має право на існування. Проте, я маю зауважити, сказати пару реплік з приводу того, що сказала моя колега по владі так би мовити. Я думаю, що перед тим, як лікувати хворобу, потрібно все ж таки знати від чого її лікувати, потрібно знати причини. Тому, я думаю, що з того, з чого ми почали нашу розмови: що спонукає до появи „джинси” - з цього і потрібно починати. Знаючи природу появи „джинси”, можна шукати протияддя до „джинси”. Стосовно того, що це негативне явище, то дійсно ніхто з нас з цим не сперечається. Що робити завтра і як лікувати, то, думаю, чіткого рецепта, навіть, провівши цю дискусію, не видамо. Думаю, що ця дискусія і є певними ліками проти „джинси”.

Ігор Чайка: Спробуємо, принаймні.

Олександр Соломаха: Але щодо влади, то я хочу сказати, що маю невеликий досвід праці в органах місцевого самоврядування, днями рік виповнився. Я можу оцінювати цей період до роботи органах місцевого самоврядування і власне зараз. То я можу сказати, що я пам’ятаю: перші місяці, коли я прийшов, то редактори районних газет часто відзвонювалися і казали, що, ви знаєте, у нас такий-то тираж газети, ви прислали матеріал, а він, на жаль, з якоїсь причини не з’явився там. Я слухав-слухав, я не розумів, у чому причина. А потім кажу: а для чого ви мені це все говорите, вам не потрібна ця інформація? Вона мені власне цікава, але не потрібна. Якщо ми надсилаємо якийсь прес-реліз, то це не означає якийсь „темник”. Ви можете його використовувати для журналістських подальших розслідувань, це може бути привід для написання журналістського гарного матеріалу. Проте у нас часто, я думаю Ірина підтвердить за результатами моніторингу, у нас іде просто передрук офіційних матеріалів, які готують відповідні прес-служби. Журналістикою там і не пахне. В чому проблема? Проблема у владі чи у відсутності професіоналізму у журналістів, які лінуються перетворити цей прес-реліз у матеріал або використати його для того,щоб зробити власне журналістське розслідування? В чому проблема?

Ігор Чайка: До речі, ти дуже цікаву тему затронув. Тема муніципальних ЗМІ. Тема ЗМІ регіональних. Тобто, тих ЗМІ, які звикли завжди жити за чиїсь гроші. Не зароблені, на превеликий жаль, а за гроші, які їм надаються, спускаються. Але протягом останніх років дуже часто йдеться про роздержавлення. І на мою думку дуже багато подібних ЗМІ зникнуть просто. Зникнуть через те, що вони не вміють працювати. Те, про що ми вже сьогодні казали. Коли редактор, коли журналісти зацікавлені в доброму імені газети, а з іншого боку, вони заробляють саме на якісних матеріалах, то в цьому випадку, як мені здається, важко буде підповзти з „джинсою”. Якщо хтось приходить і каже: ми тобі заплатимо – надрукуй, то такий редактор скаже: легко надрукую, але напишу, що це замовний матеріал. Проблема лише у цьому рядочку. Чи існує рядочок «на правах реклами» або «замовний матеріал» чи не існує. І чому він не з’являється, а за це платять гроші – у цьому певна проблема.

Ведуча: Шановні колеги, шкода, на жаль, наш час закінчується. Тема нашої програми – „джинса” та свобода слова. Тож, прошу кожного із вас - добре це чи погано? Існує „джинса”: треба боротися, щоб вона зникла чи трошки „джинси” - це не так вже і погано для нашого суспільства?

Надія Молочко: Я б все ж таки сказала: „мухи отдельно, котлеты отдельно”. Свобода слова – це добре. Я все ж таки досить ідеалістична людина, але мені здається, що те, що замовлено – це вже не свобода слова. Тому „джинса” – це погано. Навіть, якщо її не дуже багато. Може журналісти професійні мають іншу думку з цього приводу?

Олександр Соломаха: Важко мені відповісти однозначно на це питання. Загалом це погано, але, скажімо, ми пам’ятаємо дуже багато випадків, коли саме фінансування сприяло розвитку свободи слова. Особливо в ті часи, коли був тоталітарний режим, тоталітарний контроль за висловлюванням, то ті ж самі міжнародні фонди, які проводили певні програми, вони сприяли розвитку...

Надія Молочко: Хіба це була „джинса”? Я б сказала, що це були скоріше паростки для якихось суспільних ЗМІ.

Олександр Соломаха: Можливо так.

Ведуча: Це ще одна тема для наступних передач.

Олександр Соломаха: Тому я не буду її поширювати, цю тему залишимо до наступного разу. Що до того, що свобода слова - є чи немає. Що таке свобода? Свобода – це добровільне обмеження людиною певних своїх можливостей. Є свобода, а є воля. Коли ми говоримо, що я можу, скажімо, вкрасти, то не обов’язково ми крадемо. Ми обмежуємо цю волю до якогось негативного вчинку. І коли журналіст усвідомлює, що він може себе як реалізувати так і обмежувати себе в певних етичних нормах, матеріальних рамках, то це було б дуже добре. Тобто свобода слова тотожна свідомісті журналістів.

Ірина Ральченко: Це погано, перш за все, для журналіста. Який продається і пише про те, чого б він не написав просто так.

Ірина Мельник: Я хочу сказати, що навіть зараз в Чернігівській журналістиці намітилася тенденція, коли „джинса” може взагалі зникнути. Зараз, і мені приємно про це говорити, є редактори, і редактори, навіть, районних газет, які подумають, чи брати матеріал, навіть якщо за нього платять гарні гроші. Якщо вони візьмуть матеріал і він суперечитиме редакційній політиці, то вони можуть втратити довіру читачів, які передплачують цю газету, і які забезпечують власне фінансове незалежне життя цієї газети.

Олександр Соломаха: Все питання в ціні.

Ірина Мельник: Неправда, вже є такі редактори. І приємно, що я особисто з ними знайома. По-друге, я думаю, що „джинса” – це питання часу і незабаром вона зникне.

Ведуча: Як автору проекту – ваше слово.

Ігор Чайка: Мені дуже сподобалася оптимістична точка зору пані Ірини. Поки що, на мій погляд, це прагнення до ідеалу. Я буду напрочуд радий, якщо на Чернігівщині (у мене власне дуже багато з Чернігівщиною пов’язано і професійно також), якщо саме Чернігівщина стане паростками зникнення, знищення „джинси”. Я тільки „за” обома руками! Але подивимося. Свою точку зору я протягом всієї програми вам намагався висказати, адже „джинса” – це вкрай погано. В першу чергу - для журналістів та журналістики. І не менш важливо - і для громадськості, яка або отримує інформацію або отримує не інформацію, а дезінформацію. Я дуже дякую всім за цю розмову!

Ведуча: Є нагода зустрічатися знову й знову.

Розшифровка програми була люб’язно надана «Телекритиці» самим Ігорем Чайкою.