Оголошення номінантів на здобуття премії Американської кіноакадемії «Оскар» 2026 року — це як оголошення війни, бо змагаються не окремі фільми та їхні творці, а художні та політичні течії. Тож у кого більше шансів цього року, коли у світі йде заруба міжконтинентальних протистоянь?

Поле битви вже створене: з одного боку — BAFTA, що вручається Британською академією телебачення та кіномистецтва, з іншого — «Золотий глобус», премія Голлівудської асоціації іноземної кінопреси. І між ними є різниця.

BAFTA — це не просто «британські фільми», скоріше загалом «європейські», а зараз, особливо після Давосу, в час протистояння Америці, це визначення набуває більшого сенсу. Хай би як молоді люди окремих країн, на кшталт Німеччини та Франції, й не кричали, що краще втечуть деінде, але не будуть захищати свої кордони, якщо їх прийдуть завойовувати росіяни. Короткий список претендентів на номінацію BAFTA висунув європейського представника, одного з головних претендентів спочатку на номінацію та, зрештою, на премію, — норвезький фільм Йоахіма Трієра «Сентиментальна цінність» (номінантів на BAFTA оголосять 27 січня, а вручення відбудеться 22 лютого).

На відміну від BAFTA, «Золотий глобус» не є чітко зорієнтований у межах національних кордонів, бо вручається не американцями, а іноземною пресою, лише акредитованою в Америці. Втім, саме лауреати «Золотого глобусу» приблизно в 70% зі 100% стають лауреатами й «Оскару». Вже провівши всі етапи відбору і номінацій, 11 січня Голлівудська асоціація іноземної кінопреси визначилася з кращими: найкращим фільмом (мюзиклом чи комедією) обрали «Одну битву за іншою» Пола Томаса Андерсона, а найкращим фільмом (драмою) — «Гамнета» Хлої Чжао.

Серед номінантів на «Оскар» є всі три вищеназвані фільми, втім, головним питанням тепер буде, на чий «бік» пристануть американські кіноакадеміки, які, як відомо з їхніх різноманітних висловлювань, спільних рішень і демонстрацій, дивляться політично вліво. Тобто, як мінімум, в протилежний бік, аніж нинішній президент США. Судячи з цього, головний «Оскар» з-поміж 10 претендентів у номінації може отримати «Одна битва за іншою». Та це не точно.

Наприклад, попри те, що на преміюванні Гільдії кіноакторів (Screen Actor Guild Awards, SAG Awards) «Битва» отримала найбільшу кількість відзнак, сім, в «оскарівській» номінації «фільм року» центральне рішення залишається за Американською гільдією продюсерів (Producers Guild of America, PGA). Яка цьогоріч визначиться 28 лютого, за два тижні до вручення самих «Оскарів». А у «Битви за битвою» в цьому сенсі є певний прокол: будучи найдорожчим фільмом Андерсона з бюджетом у 130 мільйонів доларів (+70 мільйонів на маркетинг), він із тріском провалився спочатку в американському прокаті, зібравши лише 72 мільйони, а потім і у світовому, з загальними зборами у 206 мільйонів, через що збитки фільму для компанії Warner Bros. Discovery можуть скласти близько 100 мільйонів. Це аж ніяк не робить фільм успішним, що й визначає Гільдія.

Та головна проблема «Битви» не фінансова, а ідеологічна. Може, як стверджував Лео Ді Капріо, виконавець головної ролі, «вони не намагалися зробити політичний фільм», але він є саме політичним. Порушуючи питання ліворадикальних рухів у Америці 70—80-х років, Андерсон показує, які ліваки є небезпечно наївними та примітивно-агресивними, виступаючи проти наявного стану в демократичному суспільстві зі зброєю в руках. При цьому Андерсон переносить сюжет в часі в наші дні й надає слово вже озброєним правим. І хоч тенденційність режисера пролазить на зовні зрозумілістю його позиції, глядач зі сторони сам бачить результат двобою лівих і правих, від зіткнення яких світло іскор освітлює трупи. Такий поворот призводить до глядацької неоднозначності, бо у фільмі, зробленому за лекалами «про уродів і людей», по факту людей не залишається. І що ж тоді — обирати бік когось із нелюдей?

Так, радикальність «Битви» в радикальні часи радикально дає їй усі карти в руки. І про це говорять і критики, і букмекери. Але не глядачі. В сенсі бізнесового змагання інший номінант на «Оскар» і один із головних претендентів на звання «Фільм року», — «Грішники» Раяна Куглера, значно випереджає стрічку Андерсена в глядацькій любові. Маючи бюджет 90 мільйонів доларів, фільм в Америці зібрав 280 мільйонів, а у світі — 368. За логікою Гільдії продюсерів, він більш гідний бути названим кращим.

Та грішним є й фільм Куглера, вводячи той самий ідеологічний момент, що здатен занапастити кого завгодно. Бо по суті це перевертень класичного німого гіганта Девіда Ворка Ґріффіта «Народження нації» 1915 року. Тоді він став популярним і успішним, але був названим «гімном білого расизму». «Грішники» так само стали прокатним хітом і теж виявляють расизм, але вже чорний (за сюжетом містечко афроамериканців зазнає нападу вампірів, які суцільно білошкірі, і знищенням білих герої займаються більшу частину фільму). Чи завадить чорний расизм зазнати «Грішникам» слави, як не завадив білий расизм «Народженню нації» стати касовим і національним хітом?

Технічно і жанрово досконалі «Ф1» Джозефа Косинські та «Франкенштейн» Гільєрмо дель Торо не дотягують до визначення «фільм року», як і до самої номінації, долучені до неї в силу черчилльової «неідеальності демократії». «Бугонія» Йоргоса Лантімоса та «Марті Супрім. Геній комбінацій» — із тієї ж опери. Вони вже не формально сильні, а формально прикметні, і в наш час, коли й хрущ — м’ясо, це теж не абищо, тому внесення цих фільмів до номінації можна зрозуміти. А от преміювання зрозуміти буде неможливо.

Бразильський «Таємний агент» Клебера Мендонсо Фільо і «Потяг у снах» Клінта Бентлі взаємно не працюють у головній номінації, бо перший — іншомовний, і для нього вже є окрема і відповідна номінація «найкращий міжнародний повнометражний фільм». А другий — просто красивий. Що очевидно мало для «Оскара», традиційно поділеного між бажанням нагородити стрічки за професійні та технічні звитяги (як у випадку з «Опенгеймером» чи «Бердменом») і потребою відзначати соціальні пертурбації в суспільстві й історичні зміни (як у випадку з «Зеленою книгою» чи «Життя прекрасне»). Хоча переслідування героя в «Таємному агенті» і трагізм долі в «Потягу у снах» практично підходять під екзаменаційні вимоги преміювання (наприклад, «Потяг» стилістично подібний на «Землю кочівників» тієї ж Чжао і  «З Африки» Поллака).

Фактично залишаються два фільми, реалістичність яких бути названими «найкращими» визначається не так і не тільки технічним виконанням, роботою режисера, оператора й акторів, як самим сюжетом. І в «Сентиментальній цінності», і в «Гамнеті» йдеться про найменший елемент суспільства, і водночас елемент суспільнотвірний — родину. Ба більше — саме родина тут стає прообразом суспільства, суб’єктивно вічно болючого місця для зростання, але об’єктивно єдино правильного. Прожити разом, але зберегти себе, втратити цілісність, та все ж віднайти спосіб залагодити власні пробоїни. Модель сім’ї лежить в основі будь-якої країни, як модель атома — в основі Сонячної системи, а переживання конфліктів, сварок, втрат і здобутків у одній окремо взятій родині — в основі всього життя.

В «Сентиментальній цінності», тендітному і зовсім не сентиментальному фільмі, повному тонкощів і делікатності, довгих планів і довгих розмов, полагодити розбите намагаються батько з донькою, В «Гамнеті» лагодять розбите дружина з чоловіком, чиї стосунки розвиваються від першої зустрічі серед лісу та квітчастої природи. У Трієра (не плутати з Ларсом Трієром) героям зробити свою роботу легше, хоча б тому, що всі вони — живі. А от між героями «Гамнета» та їхнім розумінням лежить тіло мертвої дитини. І от у такій складній, здавалося б, невідновлюваній ситуації, режисерці фільму Хлої Чжао вдається мистецькими інструментами надати дружині, зануреній у пітьму горя по смерті сина, проблиск світла. Це контакт із чоловіком, який, виявляється для неї, теж страждає. У фіналі стається маленьке диво, породжене самим мистецтвом, коли побачений дружиною Шекспіра і відчутий нею повною мірою спектакль «Гамлет», поставлений чоловіком, розплющує їй очі, ледь не в прямому значенні. І саме її очі, розплющені вже в усіх значеннях, залишаються з глядачем після фінального затемнення екрана. Тепер побачимо, чи це не є підставою для визнання «Гамнета» кращим фільмом року.