До дня Сил спеціальних операцій (ССО) 29 липня на телеканалі «Армія TV» вийшов документальний фільм «Етос». Перша серія проєкту розповідає про Третій окремий полк Спеціального призначення імені Святослава Хороброго. Фільм мав би бути цікавим з декількох причин. По-перше, спецпризначенці — це один із найзакритіших родів військ, про них мало що відомо. По-друге, «Армія TV» багато робить інтерв’ю з військовими та інформаційно-просвітницьких сюжетів про армію, але документальні фільми показує нечасто. А тут анонсували цілий цикл. По-третє, режисером «Етосу» (а заразом оператором і монтажером) є Ангел Ангелов — співзасновник екстрим-проєкту Insiders і режисер документального трилеру «Байконур. Вторгнення». Фільм про таємну подорож українських екстремалів на космодром Байконур вийшов у 2021 році та здобув декілька нагород на фестивалях.

Очевидно, з усіх цих причин глядачів у фільму багато. За два тижні на ютуб-каналі «Армія TV — Військове телебачення України» фільм «Етос» подивилися понад 175 тисяч людей, які залишили сотні позитивних коментарів. Доведеться йти проти течії, бо не можу похвалити проєкт навіть як вдалу пропаганду. Бо якісна пропаганда не повинна ґрунтуватися на штампах, а «Етос» базується саме на них.

Буквально в перших кадрах нам, як у фільмах-фентезі, показують якийсь меч, що стирчить посеред лісу, і закадровий голос повідомляє, що для створення цього меча «вогонь сплавив у міцну крицю два дорогоцінних метали» — «добро і зло». Не знаю, в якій легенді дорогоцінним металом назвали би зло, але здається, автори тексту просто не придумали, з чого зробити легендарний меч, який, звісно, крізь століття потім отримають спецпризначенці, тому просто вдовольнилися першим, що спало на думку.

У будь-якому разі, цей меч із дорогоцінного доброзла потім ще буде епічно палати в інших частинах фільму, хоча звідки він узявся і що то за меч, нам так і не пояснять до самого кінця. Розкрию інтригу: меч є одним із символів полку — і про це я дізналася не з фільму, а з інтернету.

А от малознайоме грецьке слово «етос» глядачам пояснили одразу, на самому початку: написали на чорному тлі, що «етос — це характеристика культури певної спільноти, яка виражена в системі її панівних цінностей».

Відповідно до складових етосу Третього окремого полку фільм розбитий на главки: «Відвага», «Характер», «Братерство», «Ідея», «Честь» тощо. В кожному розділі воїни полку розповідають, як вони розуміють пункти свого кодексу. На жаль, переважно це набір штампів. «Як би не було важко, як би не було жорстоко, треба йти стежкою добра. Навіть якщо цей шлях вибиває тебе з колії. Ти падаєш на коліна. Треба знаходити сили й підійматися далі», — каже один із героїв. Або інший приклад. «Воїн ССО — це перш за все дитина своєї землі. Захисник своєї батьківщини, високовмотивована особистість, яка здатна пожертвувати всім заради своєї землі», — продовжує другий. Сто відсотків пафосу, нуль відсотків інформативності. З таким же успіхом про колію та коліна чи здатність на самопожертву міг розмірковувати, скажімо, фермер — якби «Етос» був присвячений Дню працівників сільського господарства, а не ССО.

Деякі моменти у фільмі мають навіть не нульову, а якусь негативну інформативність. Тобто з урахуванням усієї таємничості проєкт примудрився не розповісти про спецпризначенців те, що можна розповісти й могло б викликати інтерес глядачів. Наприклад, майже всі учасники фільму з’являються в кадрі з закритими обличчями та під позивними, а їхні голоси змінені. Це не дивує, бо мова про особливі війська. Втім, не з фільму, а з новини АrmyІnform випадково з’ясувалося: анонімність є не просто обережністю, а прямим наслідком наказу, за яким обличчя воїнів ССО заборонено показувати в медіа та соцмережах, їхні імена та прізвища — засекречені. Дивно дізнаватися це не з фільму, а з його анонсу. І тим більш цікаво, чому у фільмі все ж таки є люди з відкритими обличчями.

Фільм вкрай мало розповідає навіть про операції, в яких брали участь ССО та які вже завершилися: оборону Донецького аеропорту у 2014 році, оборону Києва у 2022-му, Харківський контрнаступ, оборону Авдіївки тощо. Герої знову обмежуються загальними фразами та відомими фактами. «Найгероїчніший момент — це, мабуть, відбиття штурму міста Бровари, коли була зупинена колона. З різних напрямків було нанесено вогневе ураження як за допомогою артилерії, так і протитанкових засобів. Ворог був зупинений. Нанесли максимальне ураження, врешті-решт полк, який вів наступ, зазнав втрат і майже був знищений», — згадує офіцер із позивним Арей.

Єдиним «живим» моментом фільму мені здалася глава «Пам’ять»: у ній голос за кадром розповідав про те, як Третій окремий полк Спеціального призначення вшановує пам’ять побратимів. Десь в Україні (точне місце не називають) є поле, на яке привезли землю з рідних міст полеглих бійців. Щороку до повномасштабного вторгнення рідні загиблих разом із військовими засівали це поле пшеницею або соняшником. Але розповідь про це триває лише хвилину з майже 50-хвилинного фільму.

Окремо треба сказати про відеоряд проєкту. Інтерв’ю та архівні кадри війни в ньому щедро розбавлені постановними зйомками воїнів полку, вочевидь, із тренувань десь на навчальному полігоні. Ці кадри, як водиться, епічні: сповільнена зйомка та великі плани, що йдуть у супроводі урочистої музики.

Діжку пафосу переповнює бій самого Святослава Хороброго з ворогом. Актор у середньовічних обладунках (і, передбачувано, в диму) приймає «останній бій», як каже голос за кадром. «Ніщо не може здолати справжнього воїна, допоки дух його меча пронизує час і простір, допоки він кличе хоробрих. Тобі під силу торкнутися легенди? Тоді бери і йди. Іду на ви», — завершує диктор. Ну а як же ж без цього.

Тож підсумуємо. Бійці полку, як і бійці інших підрозділів Сил спеціальних операцій, як і взагалі всі воїни ЗСУ — герої. Але «Етос» розповідає про це в такій формі, що з нього ви про це навряд чи дізнаєтеся. І чи переконає фільм когось приєднатися до полку — питання. Хоча, звісно, треба подивитися інші фільми з циклу.

Скриншоти відео: фільм «Етос»