На телеканалі «1+1 Україна» у червні стартував новий проєкт ведучої 1+1 Наталії Мосейчук під назвою «Мосейчук+». За анонсом це «відверті розмови з українцями — людьми, які впливають на долю нашої країни, які своїми вчинками рухають країну вперед і визначають її майбутнє». Насправді виявилося, що «Мосейчук+» — це не лише розмови, а й екскурсія українськими містами й окремими важливими об’єктами на кшталт лікарні чи реабілітаційного центру. Це ставить проєкт Наталії Мосейчук помітно ближче до документального фільму, ніж до звичайного інтерв’ю.

Про ширшу концепцію свідчать також назви деяких епізодів, які присвячені не людям, а містам. Наприклад, після прем’єрного випуску «Мосейчук + люди з Мечникова» вийшов епізод «Мосейчук + незламний Львів», а після «людських» випусків «Мосейчук + Кім і його команда» та «Мосейчук + брати Байрактари» з’явився останній на сьогодні п’ятий епізод під назвою «Мосейчук + Харків-герой». Але, попри те, що міста поставлені на одну дошку з героями-людьми, останні все ж головні. В проєкті  Наталії Мосейчук руїни будинків, повінь після підриву греблі Каховської ГЕС, операційна в лікарні або тренувальна зала для поранених військових є фоном для розповідей перших осіб, а не навпаки. Отже, заради них все й замислювалося.

Тут постає питання: навіщо? З одного боку, все просто. Зараз літо, канали відчувають дефіцит контенту, а герої проєкту Мосейчук — відомі та цікаві українці, які говорять із ведучою на нескінченно важливі й актуальні теми: війну, український спротив, плани відбудови міст і майбутнє України загалом. Окрім того, Мосейчук уже понад рік веде свій ютуб-канал, де розміщує схожі за форматом інтерв’ю з різними впливовими особами. Тобто їй лише потрібно було підлаштувати готовий інтернет-формат під телевізор — і величезна програмна дірка закрита. Ба більше, четверта серія проєкту «Мосейчук + брати Байрактари» — це взагалі просто скорочений випуск «Крила легенди» з рубрики «Ексклюзивно з Наталією Мосейчук», який був опублікований на каналі ведучої понад пів року тому. Всі інші серії свіжі, вони були відзняті цієї весни та влітку.

З іншого боку, коли йдеться про роботу відомого та впливового журналіста, просте пояснення якось не задовольняє. Нав’язливо хочеться пошукати ознаки того, що Наталія Мосейчук долучилася до передвиборчої кампанії. Звісно, за законом під час воєнного стану вибори в Україні неможливі. Але чомусь їхній привид уже декілька місяців блукає в українському інформаційному просторі, тож питання актуальне.

Втім, особисто я буду робити остаточні висновки лише після того, як до  проєкту «Мосейчук +» долучиться Олександр Поворознюк. Цей аграрій-передовик — найкращий маркер початку передвиборчого процесу. На ютюб-каналі Наталії Мосейчук він за рік з’являвся вже декілька разів — і онлайн, і офлайн, і в кабінеті, і посеред поля. Але в телеверсії його поки що не анонсували.

Загалом, якщо абстрагуватися від можливої політичної складової та зосередитися на головному, тобто обговоренні війни та майбутньої перемоги, у проєкті можна знайти багато нових тем для роздумів. У першому епізоді авторка відвідала Дніпро. Її головною метою була обласна лікарня імені Мечникова, де лікують військових і куди, до речі, зазвичай не так-то легко і потрапити журналістам. Групі Мосейчук це дозволили. Дорогою ведуча завітала до будинку, в який у січні влучила російська ракета, та поспілкувалася з очевидцем подій, оператором ТСН Олександром Аліфановим. Він мав квартиру у зруйнованій багатоповерхівці, сам уцілів.

«Коли я побачив частини тіла людини, зрозумів, що далі не піду. Я повинен був знімати, у мене в руках був фотоапарат, але я не зробив жодного кадру. Забув усі налаштування для камери, в мене трусилися руки. Люди бігають, кричать, у крові хтось лежить — і тиша. Окрім криків, здавалося, немає жодних інших звуків», — згадав він перші хвилини після вибуху.

Навіть однієї цієї розповіді було б достатньо, щоб добряче вразити глядачів. А таких моментів у проєкті ще багато, бо в наступних серіях ведуча відвідала прифронтові Миколаїв, Харків, Балаклію та Ізюм, що  постраждали від окупації та обстрілів.

 Олександр Аліфанов

З лікарні Мечникова Мосейчук показала унікальні кадри лікування поранених українських військових і поспілкувалася з медперсоналом, зокрема, керівником закладу Сергієм Риженком. Він розповів, як змінився характер поранень на полі бою з 2014 року.

«Раніше було до 30 відсотків кульових поранень, це близьке зіткнення. Зараз — 1-2 відсотки кульових, а більшість — артилерія. Уламкові поранення складніші. І дуже багато ампутацій», — розповів Сергій Риженко.

«Хто з пацієнтів досі стоїть у вас перед очима?» — спитала Риженка авторка. «Офіцер без рук і ніг», — відповів він. Сьогодні вже тисячі українських військових і цивільних втратили кінцівки та потребують протезування й тривалої реабілітації, зокрема й психологічної. Для цього у Львові відкрили реабілітаційний центр для жертв війни Unbroken, репортаж із якого став основою другого епізоду проєкту.

Головними співрозмовниками Мосейчук у львівському випуску були мер міста Андрій Садовий і блогер та популяризатор української мови Андрій Шимановський. Кожен із них розповів про важливість культури й освіти для повоєнного відновлення України.

«Культура й освіта повинні бути базою. Це питання національної безпеки. Скільки ми платимо тим, хто воює? Така сама зарплата повинна бути у вчителя, який поїде на Луганщину чи Донеччину. Це та ж сама війна, тільки за уми», — вважає Садовий.

А Шимановський потішив тим, що не погодився з думкою Мосейчук про схожість поточної ситуації з часом першого проголошення незалежності України сто років тому. Ведуча про ті події сказала так:

«Ми ж сваримося щодо всіх питань. У нас уже політика, ми готуємося до виборів. Ось обрали гетьмана Скоропадського, він підіймає культуру, запрацювали університети, газети, театри, бібліотеки — і раптом срач. І раптом червоні, і раптом Крути. Ті побігли, вибачте, до Франції та Німеччини, а молоді лягли під Крутами». Залишимо за дужками те, що обрання Скоропадського гетьманом сталося за три місяці після бою під Крутами — головна думка авторки зрозуміла. Українці, за її словами, повинні мати «лінію, яку не можна переходити» (читай — не критикувати владу) заради збереження незалежності держави. Але Шимановський назвав дискусії («срачі», за лексиконом ведучої) ознакою демократії. «Хіба є якісь інші варіанти? Це єдиний шлях, так сваритися, так розв’язувати проблеми, змінювати мову цих сварок, із більшим розумінням і любов’ю. Сьогодні ми зовсім інші, ніж наші батьки. Ми розумніші за батьків, ми маємо значно кращу освіту, спілкуємося з усім світом. Я вірю, що ми витримаємо», — сказав блогер.

У Миколаїв знімальна команда Мосейчук потрапила наступного дня після підриву Каховської ГЕС. Це збіг — домовленості про інтерв’ю були досягнуті раніше. Але через це глядачі отримали унікальну змогу побачити перші наслідки затоплення в Миколаєві. Головними спікерами серії були начальник Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім і члени його команди, зокрема генерал-майор Дмитро Марченко.

«У кожного Зеленського є свій Єрмак, у кожного Зеленського є свій Залужний. Як і в Кіма. У нього є свій Єрмак — це Георгій (перший заступник Георгій Решетилов — «ДМ»), а ви — Залужний», — порівняла Мосейчук генералів.

Захоплення Марченком вилилось у додатковий епізод «Мосейчук+», який ведуча виклала на своєму каналі. В серію увійшло повне інтерв’ю з генерал-майором, яке авторка взяла під час приїзду в Миколаїв. Марченка називають рятівником Миколаєва — він приїхав до рідного обласного центру з Києва 25 лютого 2022 року й організував ефективну оборону. Але у генерала є один «недолік» — відкрите кримінальне провадження у корупційній справі. Мосейчук у проєкті всіляко дає зрозуміти, що переслідування Марченка було «несправедливим». Утім, судового рішення у цій справі досі немає.

Інтерв’ю з Марченком — не єдиний приклад, коли авторка використала матеріал, що залишився після створення телепроєкту, на своєму каналі. Так, ютуб-версія епізоду про Львів довша за телеверсію рівно вдвічі. Серія збільшилася через інтерв’ю з мером Львова Андрієм Садовим, частина якого в телеверсії була вирізана. Також Мосейчук пообіцяла окремо викласти відеоекскурсію неробочим крейсером «Україна», що стоїть в Миколаєві, — копією потопленого російського крейсера «Москва». У телепроєкті ведуча оглядала «Україну» лише декілька хвилин.

У Харкові Наталія Мосейчук спілкувалася головним чином із мером Ігорем Тереховим і начальником обласної військової адміністрації Олегом Синєгубовим. Кожен із них надав знімальній групі можливість зробити унікальні кадри. Зокрема, Мосейчук потрапила всередину одного зі зруйнованих будинків постраждалої Північної Салтівки — зазвичай ми бачимо лише фасади таких будівель — і побачила, як проходить реконструкція житла. А в області команда проїхала деокупованими територіями та дізналася про одну з найболючіших проблем — замінування.

«Такого рівня замінування і такої війни не було, напевно, останні років 20. Десь були конфлікти, але такого не було. І навіть нібито досвідчені міжнародні партнери приїжджають і кажуть, що з таким не стикалися», — сказав Синєгубов. І поки спеціалісти ООН три місяці вирішують, як підступитися до розмінування одного поля, харківські підприємства розробили власну машину для цього та вже використовують її в області.

Міжнародна допомога — це добре, але треба і самим рухатися. Про це йдеться в четвертому епізоді, де Мосейчук відвідала виробництво братів Байрактарів.  Можливо, саме через це авторка вирішила повторити на телебаченні старий матеріал, адже він точно не втратив актуальності.

«20 років тому турецька оборона сильно залежала від США та країн Заходу. Через цю залежність Туреччина страждала у своєму розвитку. Наприклад, нам навіть за гроші не надавали певне технологічне озброєння. А якщо давали, то ставили умови, де й коли ми можемо їх використовувати. Щоб розірвати це коло, ми зробили ставку на військові технології», — розповів Халук Байрактар.

Знайома картина? «Мосейчук+» шукає відповідь, як розірвати це замкнене коло і нам.

Головне фото: ТСН.ua