Вважається, що секс продає. Хочеш продати, припустімо, бетон — розмісти на білборді поряд із сірою масою дівчину в бікіні. А послуги стоматології нехай рекламує накачаний чоловік у трусах та з осяйною посмішкою. Хоча стривайте, з такого наче вже лише сміються. Треба інший секс, більш стриманий, прогресивний, політкоректний і завуальований.

Щоправда, трапляється й таке, що не збагнеш одразу: секс тобі пропонують чи не секс? Посил не вельми зрозумілий, тому потенційні клієнти — в розгубленості. Приблизно така ситуація складається з новим ютуб-шоу «У ліжку». Поки що маємо десять випусків. Це інтерв’ю ведучої Марічки Довбенко, власне, в її ліжку. Відео набирають близько десяти тисяч переглядів. Крім одного. Інтерв’ю з Олексієм Арестовичем подивилися 321 тисячу разів на момент написання цього тексту. Авторка каналу — не дарма ж вона позиціонується як експертка зі стратегічних комунікацій — передбачливо вирішила розділити цю розмову на два випуски.

Кликати когось на інтерв’ю в ліжко — ідея не нова, тим паче для ютуба. Є чимало таких роликів і практично всі вони розважальні. Найвідоміший проєкт із цієї серії — розмови Поли Єйтс із зірками у програмі The Big Breakfast у 90-х. Це була легка, весела рубрика в ранковому шоу, а локація інтерпретувалася не як еротична, а просто вранішня: хтось уже встиг встати з ліжка, а хтось ні, зокрема й ведучі. Винятком можна назвати хіба її інтерв’ю із власним бойфрендом, фронтменом гурту INXS Майклом Хатченсом.

У шоу Марічки Довбенко ліжко пояснюється так: велика війна майже всіх нас застала саме в цьому місці, тому воно є певним символом чи точкою відліку. Як на мене, пояснення дещо притягнуте за вуха, хоч і має право на існування. Питання в іншому. Вже зо два тижні я чую відгуки про це шоу; співрозмовники коментують його як страшний кринж і дивуються появі в ньому шанованих людей штибу Максима Нефьодова чи Сергія Фурси. Хоча це якраз пояснити можна: ведуча з усіма гостями на «ти», отже запрошувала явно знайомих.

У чому ж кринж? Напевне, в тому, що форма завжди мусить бути не сама по собі, а в гармонії зі змістом та характером авторів і ведучих. Тут же ми маємо заявку на «брудну сексуальну бомбу», яка розбивається об об’єктивну реальність. Бо навряд чи можна сексуально запитати людину: «як ви зустріли ранок 24 лютого?». Але ведуча таки намагається це робити й поєднувати те, що не поєднується. Вона грайливо дивиться на камеру чи співрозмовника, томно розтягує слова й час від часу починає хрипіти низьким голосом. Хоча потім переходить на високі інтонації та дзвінкий сміх. Роль Мерилін Монро ведучій явно не вдається — все це радше схоже на комедію.

Хоча я у своїх висновках явно помиляюся, якщо простежити за поведінкою деяких гостей. Найперше — російського політика Іллі Пономарьова, який заливався в кокетливому хіхіканні не менше Марічки. До речі, розмовою з ним Марічка спробувала змінити думку глядачів, які скептично ставляться до існування «хороших росіян». Точніше, продемонструвати, що гість не вартий цього скепсису. Ведуча попередила про це на самому початку. Також грайливою виявилася програма з футурологом Андрієм Длігачем — він відпрацьовував тему як міг, і робив це з явним задоволенням. Та що більше у програмах з’являлося сексуальності, то дужче все перетворювалося на щось недолуге. Наче глядачі стають свідками побачення, яке ось-ось має перерости в бурхливу ніч. Причому пара стереотипна: старший чоловік, який «пливе» від молоденької, недосвідченої та наївної дівчинки. А вона слухає його, захоплено ловлячи кожне слово. І вдаються вони то до загравань, то до роздумів про війну та майбутнє країни.

Разом із тим найадекватнішими були розмови з Сергієм Фурсою, Максимом Нефьодовим і Сергієм Гайдаєм: ці чоловіки прийшли максимально серйозними і відразу відкинули цей навкололіжковий флер. Хоча не без креативу: Гайдай прийшов у піжамі, яку йому купила дружина навмисне до зйомок.

У різних випусках «У ліжку» звучить багато відверто суперечливих тез, яким ведуча не просто не опонує, а й підтримує. Наприклад, Андрій Длігач стверджує таке: «Арестович нас вчить думати своїми мізками». За це його, мовляв, і ненавидять. Також він говорить, що нам усім потрібна зона комфорту, точка тяглості дитинства, тому корисно перечитати улюблений вірш Пушкіна, «Майстра та Маргариту» чи передивитися «Іронію долі». Тож любити все це російське — нормально. Ще він запевняє, що саме українці мають демократизувати Росію, тому російська мова стратегічно для нас важлива. Говорили й про ідею Арестовича перейменувати Україну в Україну-Русь. І що росіяни вкрали у нас назву країни, вони ж бо насправді московити. При цьому заголовок відео з Іллею Пономарьовим, яке вийшло невдовзі після цієї розмови, звучить так: «Хороші руські. Що не так з російськими лібералами?» То «руські» це ми чи росіяни?

Треба визнати, що Пономарьов добре вивчив основні претензії українців до російських «опозиціонерів» і постійно поспішає з ними погодитися. Наприклад, стверджує, що хороших росіян немає, а є корисні (цю тезу ми чули, але не від росіян). Ну і взагалі, мовляв, не варто під час війни українцям копатися в тих завалах і серед ворогів шукати хороших чи поганих. (Пономарьову легко казати, бо формально він — громадянин України.)

І попри це Пономарьов, як і решта його колег, провалюється на інших питаннях. Він звалює всю провину лише на Путіна і на систему, не згадуючи, що «система» виникла, а Путін став президентом і залишається ним понад два десятиліття з волі більшості росіян. Він вболіває за Навального і за підтримку російської опозиції Заходом. А ми з вами вже не раз і не двічі спостерігали, що наші цілі й цілі цих людей збігаються далеко не завжди, м’яко кажучи. Серед іншого, Пономарьов також не підтримує розпад Росії й незалежність національних республік, які зараз входять до її складу.

Що ж до інтерв’ю з Арестовичем, то минуло воно в його звичному стилі «мій друг комбат — я йому допомагаю». Ведуча навіть не намагалася приховати, що захоплюється співрозмовником і, вочевидь, є потенційною частиною його ядерного електорату на наступних виборах. Якщо ми, звісно, не вийдемо з чорної смуги й отримаємо такого кандидата.

А ось найбільш вдалою, як на мене, є розмова із журналістом Романом Кравцем. І, напевне, саме вона може стати прикладом для подальших випусків. Адже це була доволі розслаблена, проста, дружня бесіда, під час якої гість був відкритий і говорив цікаві речі. Наприклад, що добре знає: глядачів він дратує, але саме тому вони й дивляться його матеріали. Хоча водночас дивується: він же завжди вважав себе світлою людиною і не розуміє, чому його не люблять. Це було мило і зворушливо. Напевне, саме для таких бесід і потрібно використовувати цей «ліжковий» формат. Не для сексу, а для дружби. Для піжамних вечірок та задушевних розмов. Без намагань вичавити з розмови серйозну аналітику, бо однаково не виходить. Можливо, тоді в каналу буде майбутнє.

Хоча є і пересторога щодо самої Марічки. З одного боку, вона явно вміє вмовити цікавих і відомих людей прийти у гості. З іншого — досвідчені співрозмовники спроможні легко нею маніпулювати, а вона схильна погоджуватись навіть із сумнівними тезами гостя, а не сперечатись. Тож коли близькі й надійні знайомі закінчаться і ведуча буде змушена запрошувати ширше коло героїв, їй варто навчитися бути з ними суворішою. Інакше хтозна, яку інформаційну заразу можна підчепити у ліжку й передати глядачам.

Скриншот відео: у Ліжку/YouTube