Романтичне шоу «Холостяк» вийшло в ефір СТБ 28 жовтня, й буде в ефірі щоп’ятниці о 19:00. Герой 12-го сезону – українець Алекс Топольський, який 11 років живе у США й має там бізнес. Зйомки проєкту відбулися до 24 лютого. З початком повномасштабного вторгнення Росії Топольський приєднався до міжнародної гуманітарної організації HOPE Worldwide, яка допомагає українкам з дітьми за кордоном.

Нині фанати й фанатки шоу «Холостяк» дізналися страшну правду. Дізналися та обурилися. Там усе не по-справжньому, — сказали їм. Це була учасниця Анастасія Кузьміцька, яка вибула у другому епізоді. Вона запостила сторіз, у яких повідала світові, що автори налаштовували учасниць одну проти одної, психологиня займалася маніпуляціями, контракт передбачав штрафи, а на монтажі показували лиш те, що було потрібно. Коротше, шоу не про любов, і це розчарування століття. Можна, звісно, іронізувати, але з коментарів в інстаграмі я зрозуміла, що в рожевих окулярах жив не один десяток глядачок. І глядачів, до речі. 

Але навіть ця карколомна інформація не змогла затьмарити реакції, яку викликала озвучка проєкту. Навіть під найновішими дописами на сторінці «Холостяка» в інстаграмі тривають емоційні обговорення. Нагадаю, що цей сезон шоу канал вирішив зробити українськомовним хоча би постфактум, бо знімався він до повномасштабного вторгнення. До речі, перед показом інших програм СТБ нині ставлять такі дисклеймери: «Проєкт було знято до 24 лютого 2022 року. Герої наших реаліті самі обирали мову спілкування і сьогодні для більшості такий вибір був би іншим». Що ж, на цьому зупинімося.

Українська озвучка проєкту сподобалася далеко не всім, м’яко кажучи. І не тому, звісно, що люди проти української, а тому що в оригіналі дивитися все ж краще. А оскільки в цьому сезоні, як і в попередніх, і сам холостяк, і мисливиці на нього говорили російською, то й перекладати треба було майже все. До того ж, багатьом робота СТБ саме над цим аспектом здалася вкрай кепською. Мовляв, усі дівчачі голоси озвучила одна акторка. А треба було, щоб різні, як у фільмах. Я можу лиш уявити собі таку роботу і такий бюджет. Як на мене, озвучка вийшла непоганою: акторка справді одна, але намагається зробити так, аби кожна дівчина «розмовляла» по-своєму, з певними інтонаціями. Одну з них озвучували суржиком, — вочевидь, її російська далека від ідеалу. Власне, це помітно і з її сторіз. Звати дівчину Юлія Кавчук і вона з Бучача на Тернопільщині. В інстаграмі вона пише, що її забембали питаннями: чому ти розмовляєш російською, ти ж із Бучача? На що Юлія відповідає, що не живе там уже 12 років і завжди спілкувалась російською.

Загалом, ситуація, коли українськомовні люди переходили на російську, типова в нашій країні. Була типовою, сподіваюсь. Але всі ці історії, що приїхала в гóрод, то треба по-городському балакати — це вже просто мем. Схожий принцип діяв і на реаліті-шоу. Часто поза кадром, а нерідко і в ньому ж, з’ясовувалося, що учасниці насправді розмовляють українською. Вони «палилися», приміром, на діалогах із дітьми або чоловіком чи в інших ситуаціях. Або в них, знову ж таки, була дуже погана російська, та попри це героїні далі вивертали собі щелепи.

Та це не найбільша біда. Часто телевізійні шоу повинні містити родзинку — фриків. Так, скандали між учасниками — це чудово та потрібно, але ж глядачам час від часу необхідно із когось понасміхатися. Знаю тих, хто дивиться різні талант-шоу лиш на початку, бо глядачам показують неймовірних дурників, які виходять на сцену і починають неадекватно поводитися. Або це можуть бути й цілком нормальні люди, просто несамокритичні для того, щоб визнати у собі відсутність голосу, слуху та смаку у підборі костюмів. Коли глядачі бачать таких екземплярів, одразу розквітають. В реаліті-шоу такими блазнями часто виступали українськомовні герої. Маю надію, що тут справді можна вживати минулий час.

Опишу кілька класичних випадків. Програма «Супержінка» на «1+1», героїня Альона, консервативна пані із села. В гостях у конкурентки вона дивується й емоційно обурюється цінами на брендові сумки. Та над нею поблажливо підсміюється і перекривляє. Діалог:

— Насправді щастя не в сумках. Це імєнно понти столічні. Щастя в собі, в своїх силах, в чоловічій підтримкі.

— Щастя в чоловікі! Мужик, везде мужик. Мужа люблю, лучшая мать, багата працюю, хазяйство велике маю. (Сміється.)

Далі Альону повели на кухню їсти устриці і, ясна річ, на нас чекала нова комедія. Аби ж то сало чи борщ подали, а це щось геть дурне придумали. Під кепкування присутніх наша героїня наважується з‘їсти вміст мушлі і передбачувано випльовує його у серветку. Після чого заявляє: «От зараз моє мнєніє таке, як я реально думаю. Ну сильно накручено, шо воно супер. Понімаєш, от інтєлігєнція придумала собі фіг зна шо, вибач за вираженіє, і думає, шо воно таке понімаєте. Обичне воно».

В одному ж із випусків схожого шоу на СТБ «Супермама» обʼєктом для сміху виступає Люда, проста дівчина, закрита, із (як це показується в шоу) відверто провінційними поглядами на шлюб, одяг, інтер’єри та їжу. Конкурентки постійно принижують її кулінарні здібності, мовляв, усе дуже жирне, ми цього їсти не будемо. Люда розмовляє російською, але пародіюють її саме українською:

— Чим воня, розказуй. Можна я оце спрошу, а шо это такое?

— Это зразы

— А шо, оні в жиру чи шо? Я думаю, ты простишь меня, у меня руки чистые. (Демонструє жир на тарілці.)

Зазвичай українськомовність зводиться до суржика. Але є й герої чи героїні, які розмовляють хорошою, красивою мовою, утім це переважно люди, скажімо так, старої гвардії, не сучасні, поряд з іншими учасницями здаються старшими. Нерідко в принципі щось українське представляється саме як національне, традиційне і шароварне. Словом, не вишукане. Починаючи з кухні та закінчуючи одягом.

Із серіалами те саме. Серйозні драми — російською, смішні комедії про селюків — українською. Гумористичні шоу рясніли сценками з українськомовними дурбецалами у віночках і вишиванках, які розпивають горілку та закушують цибулею. Усі ці огидні речі плекалися в нас на телебаченні роками, й аудиторія сприймала це нормально, аж ось настало 24 лютого. І у телевізійників почалася паніка. Бо громадська думка різко змінилася. Настільки, що просто шоу з російськомовними учасниками чи ведучими випускати було ризиковано. Вже не кажучи про карикатурні образи хохлів та хохлушок. А проєкти ж уже зняті, добру пропадати не можна, отже потрібно якось крутитися. А коли йдеться ще й про «Холостяка» (та загалом про розважальний контент, далекий від воєнної теми), автори мають ще й нашу традиційну проблему з «неначасі», яку треба теж якось гасити. Тому озвучка була єдиним виходом.

Попри нарікання на штучність і те, що в оригіналі краще, шоу дивляться і розмов навколо нього так само багато, як і в попередні сезони. Ба більше, неймовірно багато людей захищають цю озвучку навіть попри критичне до неї ставлення з точки зору якості чи зручності перегляду. Їхній аргумент: ось тепер кожна людина добре подумає, чи розмовляти на якомусь шоу російською. Кому ж хочеться, аби його озвучували і забирали в такий спосіб частину особистості? Люди хочуть звучати своїми голосами, а не акторськими. Тому наступний «Холостяк» чи «Холостячка» вже точно перейдуть на українську вже на знімальному майданчику. І дієво, й демократично, бо всім дадуть вибір, але він таки буде передбачуваним.

Здавалося б, цю схему можна використовувати щодо будь-якого контенту. Зокрема і документалістики. Це питання раз-по-раз виникає в кіноспільноті. Озвучувати (дублювати) російськомовних героїв документальних фільмів — це нормально чи ні? Це варто робити, аби ваша стрічка мала статус національної. Але процес дубляжу збільшує бюджет. Та й деякі визначні люди, про яких фільмують історії, не можуть перейти на українську. Або є динамічні сцени, коли герої перестають працювати на камеру і переходять на більш звичну мову. Або це діалоги з друзями чи рідними, які ведуться так, як це було завжди — російською. Ну, нам же у сцені потрібна природність, чи як? Тому поводьтеся, будь ласка, наче ніяких камер тут немає.

А як бути зі вже знятими стрічками? Ну ось із майже всіма, які зняв Сергій Буковський. Один із топових українських документалістів, який чудово розкрив характер композитора Валентина Сильвестрова в однойменному фільмі. Його герой часто переходить на російську в роздумах чи у процесі роботи. Ну навіщо псувати все озвучкою? Або гори нашої військової документалістики — в ній теж багато російськомовних героїв. Як тут бути?

Раніше особисто я дотримувалася думки, що це питання цілком можна вирішити субтитруванням. І українськомовний варіант є, і оригінал чути. Зрештою, серйозний, вдумливий і взагалі правильний перегляд фільмів не передбачає перекладу, бо переклад «краде» індивідуальність персонажів. І на фестивальних показах так воно і буде.

Але, схоже, тенденції вказують саме на все більше використання озвучки. На телебаченні — вже точно. Ну, і все ж питання вибору мови для героїв майбутніх фільмів стоятиме більш принципово. Насправді це зовсім не є такою велетенською проблемою, як нам весь час малювали. Якщо учасниця «Супермами» Люда змогла перейти на нерідну їй російську, то чому хтось зі знаменитостей, визначних чи просто цікавих людей не зможе заговорити українською?

І ще одне питання — останнє, але за значимістю все ж перше і ключове. Чому слухати холостяка Алекса Топольського (чи то актора, чи то бізнесмена) в озвучці — це зашкварно, а, скажімо, Леонардо Ді Капріо у фільмах — ні? У нічим не визначного героя реаліті, якого до цього особливо ніхто і не знав, озвучка краде особистість. А у персонажа «Вовка з Волл-стріт», «Острова проклятих» чи «Легенди Г’ю Гласса» — ні? Чому роль, за яку Ді Капріо отримав нагороду Американської кіноакадемії, не вимагали показувати в оригіналі із субтитрами? Бо дубляж заважає і хочеться послухати справжній голос? За що хоч він ту нагороду отримав? Напевне, в цих мовних обуреннях таки є суперечності.