«Дизель шоу» і «Вечірній квартал» — Годзілла і Кінг-Конг українського телевізійного гумору, які весь час змагаються за першість у топі найрейтинговіших програм. Хоча для глядачів ефірного гумористичного контенту обоє рябоє. За поганий смак дістається як «кварталівцям», так і «дизелям».  Останні, втім, особливо гостро реагують на критику на свою адресу.  

Дістається також комедіям, які захопили, без перебільшення, ефіри каналів великих медіагруп; ось нещодавно нарешті вигребли «Свати» — лідер глядацьких уподобань. 

Не знаходять гідного гумору критики і в новоспечених українських комедіях, які знімаються як за підтримки Держкіно, так і приватним коштом. Вони однаково вульгарні, ще й зроблені за російськими лекалами. Але і в цьому, і в сказаному вище є карта, яку побити неможливо. Джокер не в рукаві шулера, а в новенькій, не крапленій колоді карт. Мова про рейтинги й бокс-офіси. 

Можна, — а для когось це принципова позиція, — не дивитися «Квартал» і «Дизель». Проте ваша відмова від споживання цього телевізійного продукту не знищить його. Цифри лишатимуться високими: двобій ведеться за перше й друге місця в рейтингах. Також можна поділяти думку критиків про «Скажене весілля», «Любов і блогери», «Найкращі вихідні», навіть «Дзідзьо контрабас». Але кількість проданих квитків змушує визнати не лише перемогу їхніх творців, а й певну культурну, етичну та світоглядну цінність, яку критиковані комедії мають для значної кількості наших співгромадян. Про що ми говоримо, коли мільйони українців на виборах голосують за кінокомедію… 

Активні в соцмережах небайдужі українці давно закликають відмовитися від «несмачного зомбоящика» та шукати якісної альтернативи на просторах ютуба. Тим більше, за дослідженням журналістки Крістіни Бердинських, україномовний ютуб-сегмент зростає, хай і програє поки що російськомовному, де ширша аудиторія. У своє дослідження авторка включила гумористичний контент як окремо, так і в топп'ятірці за кількістю підписників. Тут є канал «Чоткий паца» (4,7 мільйона), створений 2014 року, —  творці називають його «найбільшим україномовним каналом на ютубі». Хоча насправді ні, бо очолює рейтинг канал «На кухні з Машею» (10,6 мільйона). Він створений також 2014 року, і це — україномовна версія російського «На кухне с Машей», створеного на основі російського мультсеріалу «Маша и Медведь». Який, на слушну думку Times, належить до  пропагандистських. Лідерство російської Маші навіть в україномовному сегменті непрямо підтверджує лідерство в нас власне російського. 

Повертаючись до «Чоткого паци», слід зазначити: канал очолює топ у своєму сегменті, ще й із величезним відривом. За ним іде канал Silrada, в якого 765 тисяч підписників, далі – Liolik UA, «Чоткі новини» та «Переозвучка UA» із 334 тисячами. Між іншим, це на три тисячі більше, ніж у каналу Сергія Притули, який уже не гуморист, а потрапив до сегменту суспільно-політичного ютуб-контенту. Тобто, якщо мірятися аудиторією, навіть останній у «гумористичній п'ятірці» випереджає кулінарний, спортивний, історичний та автомобільний контент в україномовному сегменті ютуба. Та йде практично голова до голови з контентом суспільно-політичним.

Проте в регулярності виробництва гумористи-ютубери програють телевізійним монстрам. Так, найновіше відео на каналі «Чоткий паца» має більше 500 тисяч переглядів, проте розміщене місяць тому. З «Liolik UA» ситуація аналогічна, хіба переглядів за той місяць удвічі менше. «Переозвучка UA» трохи оперативніша — порадувала своїх підписників новинкою три тижні тому. Найшвидше з визначених лідерів працюють «Чоткі новини»: видали свіже відео за три дні до часу написання цього тексту, відгукнулися на скандал із «Євробаченням». 

Причина очевидна: канали не лише безперервно фінансують конвеєрне створення нових продуктів, а й збільшують це фінансування в заледве не геометричній прогресії. Творці рейтингових продуктів зробили менеджмент фінансово залежним від цифр, які гумористичні шоу дають на виході. Ризик у рішенні продовжити одне шоу та запустити інше мінімальний або нульовий. 

Здавалося б, майданчик ютуба гарантує свободу творчості, і творці навіть можуть пишатися незалежністю від олігархічних грошей. Їхні надходження від пожертв глядачів — це глядацька довіра, заради якої й треба працювати. З огляду на це, переглядаючи гумористичні ютуб-канали, шукаєш і чекаєш альтернативного видовища, якогось іншого смаку, словом — усього, у що можна тицьнути носом критикований теле- й кіногумор. Але зі змістом україномовного ютуб-гумору не все так альтернативно.

Спершу — про позитивну тенденцію. Більшість зі згаданих каналів пропонує відео тривалістю від 3 до 20 хвилин. Трапляються відео від 45 до 60 хвилин, проте таких меншість. Загалом контент не втомлює хронометражем. І цим компенсує, скажемо так, мінімальну кількість питомо комедійного всередині кожного епізоду. 

Звідси можна перестати читати й скликати круглий стіл. Учасники якого в режимі прямого ефіру будуть дискутувати, в кого є почуття гумору, а в кого — нема. Й переконувати аудиторію: якщо комусь щось не смішно, корінь проблеми слід шукати в собі. Бо якщо мені не смішно — то в мене нема почуття гумору. Дискусія така сама вічна, як суперечки довкола першості появи курки чи яйця. Все одно ніхто ні про що не домовиться, всі без гумору, на повному серйозі, пошлють усіх подалі. Й повернуться до своїх справ — створювати контент, здатний розсмішити.

Не лише топп'ятірка гумористичних ютуб-каналів, а й їхні колеги з меншою кількістю підписників спеціалізуються на пародіях. Пародіюючи фільми та музичні кліпи, всі створюють недорогий у виробництві, але й не надто креативний за формою пародійний контент. Аби не зосереджуватися на прикладах, пропоную кожному уявити, як у домашніх умовах ви записуєте подібне відео, залучивши як акторів родичів, друзів та гостей. Колись у 1990-х роках ми нашої компанією в такий спосіб освоювали новинку — відеокамеру. Увечері зняли, зранку подивилися. Потім показали стороннім, далеким від нашого контексту. Чужі люди ввічливо всміхалися і явно нічого не розуміли. Україномовний гумористичний ютуб здебільшого використовує схожі творчі підходи та методи. 

Коли «Чоткі новини» використовують у своїх хіп-хоп-скетчах відео з надр інтернету, розтягане на меми (наприклад, якісь фрази Кличка й Киви), смішними є саме ці фрагменти. Вони самоцінні як ілюстративний матеріал. Тому їх уже давно використовують як у сатиричних проєктах 24 каналу «Вєсті Кремля» та «Вєсті UA», так і у випусках ютуб-каналу «Ознаки». Взагалі практика знаходити подібні цитати не нова, і справді розбавляє та врівноважує спроби ведучих чи авторів насмішити глядача. 

Ще один недолік — експлуатація мовних особливостей західних регіонів України. Навіть якщо люди в кадрі по життю не говорять із певними «сільськими» чи «гуцульськими» (як вони вважають) інтонаціями, в їхніх відео це обов'язковий елемент. Трапляються справді кумедні «відосики». Але ставка на старанну імітацію різних акцентів здебільшого не спрацьовує й гумору не додає. «Ну шо, пацани, будемо похмелятисі? — А як без того! — Йой, баняк тріщит!» — це цитата з одного епізоду «Переозвучки UA». І вона не спеціально взята, подібний мовний та сюжетотворчий формат експлуатують усі без винятку лідери україномовного гумористичного ютуба. Та й не тільки лідери.

Складається враження, що гумор в Україні, — хоч на телебаченні він, хоч у мережі, — перебуває на одній хвилі зі вдячною аудиторією, якої критики подібного контенту в очі не бачать. Тим не менше, ці люди живуть серед нас. Роблять рейтинги телегумору, підписуються на гумористичні канали, купують квитки на комедії. І бачили тих, кому все це чомусь не смішно, в носі. Лишається хіба погодитися: всякий популярний гумор в Україні — це дзеркало, в якому бачиш співгромадян та їхні далекі від свого розуміння смішного смаки.

Фото: Студия «Квартал 95» / фейсбук