Пам’ятаєте школу по телевізору? Два роки тому, на початку пандемії, команда президента вигадала начебто корисну ідею: розподілити уроки між різними телеканалами, аби діти могли вчитися з дому. Закінчилося все піаром «Слуги народу» та інших друзів Зеленського. І тепер на фоні вже нової загрози влада повторила цей трюк із Марафоном єднання. Його ідею все ще можна зрозуміти: коли майже тридцять каналів різних політичних сил (позицій) транслюють одну програму, це показує єдність на фоні небезпек зовнішньої агресії. Єдине питання — чому українці повинні єднатися навколо піару влади?

Урочистий брифінг

Найкраще слово, яким можна описати ранковий марафон, — «урочистий». Ведуча Тетяна Гончарова оголошувала гостей так, що ви одразу ловили в’єтнамські флешбеки до шкільних лінійок під палючим сонцем: «Слово бере міністр оборони…». Серйозно, коли ви останній раз чули на телебаченні формулювання «слово бере»? Не допомагали ситуації й самі гості. На державному марафоні один за одним виступали міністри та керівництво парламенту — люди зі схильністю до бюрократичних формулювань і дуже різними навичками публічних виступів. Якщо Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ, прекрасно закінчував марафон, то голова Верховної ради Руслан Стефанчук, який виступав першим, безсовісно читав із листочка. Насправді чимало гостей хотілося закликати до єднання з технологію телесуфлера. 

Але найбільшою проблемою було те, про що говорили чиновники. Ідея марафону начебто полягала в заспокоєнні українців: мовляв, усе під контролем, держава працює. Тож, наприклад, військові й силовики трималися теми досить чітко: ось посилення, ось зброя, ось міжнародна підтримка, разом ми сильні. Проте більшість інших політиків переступали тонку межу й пускалися в самопіар. З міністерства економіки розповідали про досягнення та такі ключові для єднання о восьмій ранку речі, як подорожчання борошна. З міністерства у справах ветеранів лунали обіцянки аж на 2023 рік. А однозначним «дідом Панасом» марафону виявився міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко зі своїми колисковими: «Для покращення діагностичної спроможності лише в минулому році в закладах охорони здоров’я закуплені комп’ютерні томографи, цифрові рентгенапарати, апарати для ультразвукової діагностики…»… 

Протягом усього ранкового марафону ведуча та гості повторювали тези про єднання, попри «політичну доцільність», та наголошували, що відзначення Дня єднання — це не про владу, а про державу. Без проблем, але чому тоді нікого, крім команди президента, не покликали на марафон? Можливо, єднання було б трохи більше, якби до нього закликали лідерів всіх фракцій? Ну, крім «Опозиційної платформи — За життя», бо вона, наприклад, за межами України. 

Ще краще, аби спільний марафон провели не з каналу «Рада», а з Суспільного — найбільш нейтрального та, з точки зору журналістських стандартів, найбільш якісного телеканалу України. За весь минулий рік у вечірніх новинах «UA: Першого» жодного разу не пропіарили жодну політичну силу. На каналі «Рада» тим часом працює підставний ведучий Володимир Петров, який щодня мочить опозицію. Крім того, студія «Ради» розташована в кулуарах парламенту й одним своїм виглядом висмоктує з марафону останню енергію.

У контексті «Ради» також особливо іронічно звучав стартовий заклик президента Зеленського дивитися марафон «тільки на наших телеканалах». А от реклама від Олександра Корнієнка в ефірі тридцяти медіаконкурентів — це не красиво: «Дивитися врешті-решт канал “Рада”, який є завжди джерелом перевіреної інформації». Як про Ангелу Меркель та свиню? Добре, хоч Ірина Верещук використала всеукраїнський марафон за призначенням та заспокоїла глядачів: «Ми знаємо, що у нас є держава, у нас є президент. Навколо якого потрібно гуртуватися. І це нас врятує». 

Вечірня перекличка

Друга частина марафону, яка тривала з сьомої до десятої вечора, виглядала кардинально інакше: величезний круглий стіл, журналісти з різних каналів, а також ширше коло гостей — спортсмени, діячі культури, волонтери і, звісно ж, представники влади. Коротке слово між ними всіма мав передавати ведучий Дмитро Хоркін, керівник суспільного Українського радіо, але насправді інформаційну політику задавав профільний міністр Олександр Ткаченко. Він регулярно та у ввімкнений мікрофон вказував Хоркіну, кому давати слово, у кого його забирати, до якої теми переходити. Втім, в порівнянні з ранковим блоком ця подія виглядала кращою. Хоча планка лишалася доволі низькою: розмови про єдність, опис ситуацій у галузях, спорадичні дійсно живі виступи. Крім того, навіть у цей формат проник піар влади. 

На захід запросили журналістів каналів «Україна», «1+1», «Рада», «UA: Перший», 24 каналу, «Інтера», 4 каналу, «Еспресо», Live, ICTV, 5 каналу та каналу «Дом». Непогана палітра, хоча на фоні теми «єдності» гострих запитань вони все одно не ставили. А модератори вечора уважно стежили, щоб звернутися до президента Зеленського на включенні могла саме Наталія Мосейчук. 

Більш того, в ефір вставили відверті заготовки. Після виступу міністра цифрової трансформації глядачам показали рекламу «Дії». Як і належить сучасному продукту, — римовану. А коли провладний канал «Дом» запитав у члена влади — міністра інфраструктури — про дороги, на майже тридцяти каналах одночасно транслювати рекламний ролик «Великого будівництва». 

Точніше, як — тридцяти каналах. Чи то розчаровані ранковим піаром опонентів, чи то з якихось інших мотивів вечірню частину марафону показували вже не всі канали, які зголосилися до участі в єднанні. На Прямому та «Україні 24», наприклад, розмови за круглим столом відбувалися в окремому віконці без звуку, поки на основному екрані тривали звичні програми. Випадок каналу Ахметова особливо цікавий, адже там із десятої ранку до сьомої вечора періодично вмикався власний «марафон». Канал транслював турне рідного олігарха школами, заводами та іншим господарством на сході України. А потім додатково розжовував цей піар у новинах та гостьових студіях. У тому числі паралельно з круглим столом у полівікні. 

Можливо, конкуренти приділили б вечірньому «єднанню» більше уваги, якби їх запросили приєднатися? Зрозуміло, що зібрати в одному приміщенні «Європейську солідарність» та «Слугу народу» — це рецепт із «Кулінарної книги анархіста». Але ж на вечір покликали Олену Кондратюк, заступницю голови парламенту та членкиню «Батьківщини». Можливо, хоч у якомусь форматі можна було репрезентувати всі фракції? Ну, знову ж таки, крім «Опозиційної платформи — За життя», бо Медведчук, наприклад, зараз не може прийти.

При цьому, варто відзначити, що навіть у такій компанії не все йшло за планом влади. Коли начальник штабу територіальної оборони раптом заговорив про військову перевагу Росії та проблеми України, у прем’єра Дениса Шмигаля аж змінилося обличчя. Учасник бойових дій Ігор Касьян теж завершив виступ тим, що не відчуває підготовки держави. 

Чи був круглий стіл цікавим — суб’єктивне питання, але в ньому все ж були сильні моменти. Включення першого українського медаліста з Олімпіади в Пекіні. Включення з української антарктичної станції. Виступ матері героя Небесної сотні, яку ведучі не сміли перебивати, хоча хвилину тому дуже спішили. Цією промовою вечір і варто було завершити, а не давати Євгену Клопотенку спантеличеною скоромовкою розповісти про борщ та порівняти страву з томосом. 

Дуже іронічно, що цю подію влада вирішила назвати марафоном, адже після неї почуваєшся так само, як персонаж оригінальної легенди про марафонську битву, який пробіг 42 кілометри. Дві години «господарників» із восьмої ранку та тригодинний круглий стіл до самого вечора. Як жартують у часи зум-конференцій, це міг бути один імейл.