«Укравши гроші, ти вважаєш себе найрозумнішим, бо легко можеш домовитись із слідчим або поховати справу в суді. А потім ти втечеш. Тікай… швидше тікай. Але ти все одно не сховаєшся!» — таким загрозливим промо на сайті Прямого каналу два роки тому анонсували вихід програми журналістських розслідувань «Watchdogs. Розслідування». Кому саме були адресовані ці слова, невдовзі стало зрозуміло.

Щоп’ятниці програма видає нову порцію викриттів то про зловживання представників влади на тендерах «Великого будівництва», то про екологічну катастрофу в Кривому Розі як ціну обіцянок Зеленського відновити діяльність футбольного клубу «Кривбас», або ж про те, як студія «Квартал 95» продає свій контент російським телеканалам в обхід української санкційної політики… І так далі. Телеведуча Тетяна Мартинюк і троє журналістів-розслідувачів «Прямого» – В’ячеслав Касім, Ілля Лукаш та Інна Попович – щотижня знаходять на владу та її найближче оточення щось нове.

Прикметно, що така програма з’явилася на Прямому саме восени 2019 року — після того, як Петро Порошенко, тоді відомий усім як неформальний власник каналу (в лютому 2021 року він став офіційним власником), перестав бути владою і став одним із лідерів опозиції. Корупційними оборудками влади за часів Порошенка, про яких робили чимало розслідувань інші проєкти, Прямий не цікавився.

Що загалом вписується в загальну концепцію Прямого як медіа, покликаного просувати інтереси Петра Порошенка в будь-який спосіб, а також ганити його опонентів.

Отже, проєкт «Watchdogs. Розслідування» практично повністю присвячений самому Зеленському, його оточенню, уряду та «Слузі народу». Розслідування щодо непрозорих угод за переговорними процедурами закупівель медичного обладнання для нового відділення дитячої лікарні «Охматдит» звинувачує особисто заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка у зловживанні владою. А матеріал про будівництво в Дніпрі за державні кошти нової злітної смуги аеропорту, рейси в який монопольно здійснюють дві авіакомпанії Ігоря Коломойського, нагадує про зв’язок олігарха з нинішнім президентом. А історія про спорудження басейну на Бирючому острові біля азовської резиденції президента розповідає про можливий хабар голові держави від невідомих благодійників. Або ж ось матеріал про те, як урядовці Шмигаля не виконують зобов’язання перед Міжнародним валютним фондом щодо подолання корупції. Розслідування випадків, коли Антимонопольний комітет підігрував тютюновим монополістам і знімав із них штрафи, підводить до того, що представники великого бізнесу мають безпосередній вплив на рішення президента та призначених ним посадовців.

Інакше кажучи, Зеленський винен практично в усьому без винятку, що можна розслідувати й викрити в Україні.

Ось випуск телепрограми від 17 вересня, присвячений тому, як Зеленський особистісно реагує на публічний осуд і мститься своїм умовним кривдникам.

Не намагаючись бути нейтральною, Тетяна Мартинюк називає владу «зеленим курсом», говорить про «застосування владних репресій» і порівнює українську політику з диктаторськими режимами Росії та Білорусі. Державне бюро розслідувань вона називає «державним бюро репресій», а їхні слідчі дії прирівнює до розправи. Нагадаємо, що проблеми з ДБР є і в Порошенка, і в самого Прямого. І цим проблемам присвячений окремий випуск «розслідувань» із викличним заголовком «Ірині діти» (Іра — це Ірина Венедиктова, генеральна прокурорка).

А як же інші потенційні герої розслідувань? Ось, наприклад, Віктор Медведчук — головний проросійський політик України, кум Путіна, власник сумнівного паливного бізнесу… Здавалося б, бери й розслідуй. Втім протягом пів року, поки Медведчук потерпав від санкцій і сидів під домашнім арештом, у «Watchdogs. Розслідування» його ім’я згадується лише раз. Коротко розповівши про співпрацю компаній Медведчука з Росією, журналіст Ілля Лукаш різко змінює тему і звинувачує… Зеленського в тому, що гастролі «Кварталу 95» в Азербайджані в минулому стали запорукою преференцій для азербайджанської нафтової компанії Socar. Яка, мовляв, зайняла втрачену Медведчуком частку ринку й постачає тепер в Україну російське пальне.

А пам’ятаєте, як три роки тому в розслідуванні «Схем» з’ясувалося, що нібито нафтовому бізнесу Медведчука робить зелену вулицю тогочасний президент Порошенко? Звісно, про це Прямий воліє не згадувати. Як і про корупційні історії, які почались за часів попереднього президента. Так, наче корупція прийшла в українську політику разом із Зеленським. І в інших політичних силах, таборах, фінансово-політичних групах немає людей, про яких можна щось розслідувати. Іноді тут у форматі розслідування формулюють ті самі меседжі, які Прямий раз у раз повторює на токшоу — наприклад, що антиолігархічний закон спрямований особисто проти Порошенка, а ось Коломойський, мовляв, від нього не постраждає:

Було б несправедливо казати, що розслідувачі Прямого каналу не порушують у своїх програмах суспільно важливих тем. Візьмімо хоча б розслідування про намагання «слуг народу» завдяки прийнятому ними закону забезпечити фінансування будівництва великих проєктів до тридцятиріччя незалежності України в обхід процедури тендерних закупівель на Prozorro. Ну, неподобство ж — хіба не варто про це говорити, вимагаючи від влади припинити зловживання? Те саме стосується сумнівних оборудок зі зловживанням під час закупівель без відкритих торгів медичного обладнання для лікарні «Охматдит», або при будівництві кільцевої дороги навколо Києва, чи при спорудженні нової злітної смуги в аеропорту Дніпра. В історії з «Охматдитом» журналістам Прямого вдалося отримати важливу ексклюзивну інформацію про спілкування заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка із членами опікунської ради лікарні, на яких він нібито тиснув. Хоча значна частина тем, за які беруться «сторожові пси», вже розслідувалась іншими медіа.

Залучають вони і поважних, незаангажованих експертів, які допомагають розібратись у ситуації. Наприклад, Агія Загребельська, колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету України та засновниця освітньої платформи в сфері закупівель «Ліга антитрасту», розповіла про зміни в роботі АМКУ за часів Зеленського  та порушення процедури тендерних закупівель у наші дні. Давала свої коментарі для розслідування зловживань в «Охматдиті» голова опікунської ради клініки Оксана Корчинська.

Журналісти роблять розслідування не лише «за комп’ютером», а виїжджають на місце події — до Кривого Рогу, наприклад, або навіть на віддалену косу Бирючий острів на азовському узбережжі. Тому за формою назвати ці розслідування неякісними не можна. Проблема лише з тим, що їхні автори б’ють в одну точку. І типовий їхній матеріал — лише розгорнута підводка до тези, що в усьому винен особисто президент.

В ідеальному світі (або в демократичній розвиненій країні зі здоровими медіа, як мінімум) журналістські розслідування не мали б використовуватись як інструмент пропаганди та політичної боротьби. Як, наприклад, молитви не мали би використовуватись для того, щоб накликати прокляття на голови недругів. Адже від довіри суспільства до якісної розслідувальної журналістики так багато залежить. Але ми живемо в Україні, тому залишається радіти, що це — не єдиний проєкт журналістських розслідувань на українському телебаченні.