15 січня стало відомо про появу на стримінговій платформі Netflix першого озвученого українською мовою фільму — американського бойовика «Смертельна зона». Але значно важливіше інше — сюжет фільму стосується конкретно України. Перший титр окреслює час — 2036 рік. Другий повідомляє про «жорстоку громадянську війну в Східній Європі». На 18-й хвилині на екрані з’являється карта України, на якій латиницею написано Ukraine, а на півночі, в районі Чернігівської області — Krazny. Капітан у складі американських миротворчих сил пояснює: «Красні хочуть зробити з України частину Росії... Їм протидіє рух опору — це громадянське ополчення, що відстоює незалежність України. Але бойовики сильнішають завдяки повній підтримці Москви». Серйозність цього пасажу, зрозуміло, збільшується через його прозору алюзію на теперішню війну, а не якусь майбутню — на російсько-українську, і підтримку Росією сепаратистів на сході. Хоча форма вислову трохи кульгає, а назва «красні» просто ріже вухо кострубатістю кальки. Та на це закриваєш очі, як на всім відому неохайність американців у ставленні до всіх НЕамериканців. Утім, все виводить на інший рівень сприйняття один напис на карті, не озвучений, і зроблений уже кирилицею, тому, ймовірно, і не помічений ніким за межами нашої держави. В лівій частині карти видно позначку висоти «555», а поруч — «г. Йобаль»... Очевидний жарт, іронічний вибрик, зроблений декораторами в якості власної гри, як часто буває на зйомках. Та наразі фільм можна зупинити, роздивитися цей «жарт», із якого, мов із ящика Пандори, вириваються вже зовсім інші, не жартівливі висновки.

Як це не дивно — вся проблема у 17,3 мільярдах доларів. Саме стільки було у планах Netflix вкласти у виробництво власного контенту 2020 року, що й так на 2 мільярди більше за 2019-й. Гонка з виробництва зрозуміла — у стримінгу, раніше ледь не монополіста, нарешті мали з’явитися відразу кілька великих конкурентів. І навесні так і сталося — запустили VOD-платформи Disney+, Apple TV+ і HBO Max (від Warner Bros.), а влітку додався Peacock (від NBCUniversal). Ситуацію для Netflix ускладнює той факт, що більшість із них є відеосервісами давніх виробничих компаній, які вже мають власний контент. Аби втримати підписників, Netflix збільшує виробництво оригінального контенту, втративши при цьому попередні вигідні оренди, на кшталт серіалу «Друзі» (забрав до себе Peacock) чи марвелівських героїв Шибайголови, Карателя, Джессіки Джонс та інших (забрав Disney). Проте гроші вирішують не все. Принаймні, не відразу. Як колись промовисто показував фільм «Мільйони Брюстера» — не так просто і, тим паче, швидко витратити велику суму.

Знайти кмітливих продюсерів, добрих сценаристів, вправних режисерів та знаменитих акторів — яких багато, але не настільки, щоб задовольнити всіх, відразу й навіть за 17,3 мільярди, — це завдання майже таке саме складне, як і заробити мільярди. А через вимогу швидкості автоматично опускається планка якості, й це відбувається ще на етапі розробки сценарію. Саме тому помітна слабкість і не до кінця продуманість таких очікуваних, але ледь не провальних у глядача Netflix’у фільмів, як «Дублерша» з Дрю Беррімор, «Опівнічне небо» з Джорджем Клуні або «Випускний» з Меріл Стріп. Причому подібних прикладів — десятки, де рівень виробництва високий, але матеріал недолугий. «Смертельна зона» — з подібних фільмів, і забулася б, як звичайна фантастична стрілялка, якби не українська локація сюжету.

Фільм знімали в Угорщині, де Будапешт та його околиці слугували всіма можливими місцями України. Аби зробити якісь прив’язки до місця означених подій, ідентифікованих глядачем із сюжетом, у кадрі з’являються графіті, на кшталт, «Крым — Украина» і «Слава Україні», або україномовні вивіски «Увага» на паркані чи напис на скриньці: «Небитка скринька, захист від ЕМП». Чи коли розказують про головного терориста, Василя Коваля (Пілоу Асбек), такого собі Гіркіна, повідомляють: «Є дані, що Коваль відповідальний за підрив брудної бомби в Києві, з російським ураном. Цей виродок може бути винний у 25 тисячах смертей». На машинах українські номери, в раціях звучить ім’я «Володимир», бойовики Коваля носять «горки» й тільняшки, а геополітика пояснюється фразою «Росія хоче повернути колишні території». Це все є, хоч і у вкрай малій кількості. Інша справа, що вулиці, де іноді відбуваються перестрілки, не мають нічого спільного з київськими чи іншими містами України. Коли говорять про терориста Коваля, «польового командира “красних”», чомусь дають йому визначення «гроза всіх Балкан». І це, як і самі «красні», дуже схоже на залишковий ефект — на клапті попереднього варіанту сценарію, коли ще не було остаточно обрано, про яку ж «східноєвропейську» країну йтиметься. Саме тому «Балкани» і krazny, як відголосок сербської війни.

Втім, треба зрозуміти, звідки росли ноги — з історії, поданої відомим сценаристом відеоігор Робом Йєскомбом. Це він написав військово-фантастичний шутер Crysis 2. І він брав участь у створенні суперуспішної гри The Division, яка в перший тиждень продажів побила всі можливі рекорди — продажі сягнули 330 мільйонів доларів, а за перші вихідні було записано 100 мільйонів годин зіграних ігор по всьому світу. Його ідею віддали британцю Роану Аталю, не надто майстровитому інді-режисеру і сценаристу, але причетному до подібного — 2017-го він написав науково-фантастичний екшен «Повстання», екранізований Джо Мялем у добротне B-movie. Щоби підняти рівень — вище B-movie, — фільм довірили робити шведу Мікаелю Хафстрьому, справді, трохи вищому творцю за B-movie, але вищому приблизно на йоту. Його американські повнометражні фільми — «1408», «План втечі», «Обряд» — були побиті шашілем, творені з орієнтацією на фільми класу «А», вони непоправно спадали абеткою вниз.

Аби залучити до фільму голлівудську зірку, Ентоні Макі («Месники»), продюсерам довелося крім головної ролі запропонувати йому ще й статус продюсера. Що, без сумніву, фільму пішло на користь. Перфектний актор, він точно забезпечив ще й виробничу підтримку. Бо саме виробництво, рівень обладнання, зйомки, спецефекти у «Смертельної зони» на найвищому рівні. Бойові сцени — чи це перестрілки, чи бійки — заслуговують окремої згадки, повністю досягаючи ефекту голлівудських блокбастерів. Але диявол ховається в деталях. Уже в першій сцені бою видно, як командир (!) загону виставляє правий лікоть убік, що немислимо для бойового, все ще живого офіцера, і тут справа не в акторові — він може не знати специфіки тактичного пересування чи ергономіки тіла в бою. Справа у відсутності консультантів, або недостатній кваліфікації акторів, або, ймовірніше, в недостатній кількості часу, виділеного на підготовку. І те ж саме стосується сценарію, де драматичні чи логічні провали — щохвилинні. Мова героїв нагадує хвилі на морі — ось вони добре й розумно говорять, а ось ляпають дурницю, знову добре й відразу — провал. Як це пояснити — невідомо. Як і фінал, у якому герою кажуть: «Ти їдеш додому», він відповідає: «Дякую, сер», і фільм закінчується. Серйозно?

Присутня в основі сюжету Україна ідеально вписується в історію та показує ставлення до нас. Справді, зараз в Україні йде війна, і це легко і правильно можна вставляти в будь-які фільми, чи історичні, чи фантастичні, чи навіть комедії (як у «Моєму шпигуні»). Але факт війни — не факт, оскільки сама Україна законодавчо цього не визнала. Тому й можливо, притягаючи українську дійсність, називати війну «громадянською», борців за Незалежність — «ополченцями». А ще — грати на асоціації України з Чорнобильською зоною, яка є одним із найпопулярніших у світі місць для різних відеоігор та фільмів жахів. А ще — виставити країну з ядерною зброєю як брехуху, бо хто повірить, що країна віддала зброю, всі боєголовки демонтували, а шахти — засипали.

Одна з головних сюжетних ліній «Смертельної зони» — саме про залишені пускові установки з назвою «Периметр» і про те, що ці установки можна використати задля нападу на США. Для чого? «Щоб Америка дізналася про жертв війни», «вони лише жертви... чи ні, якщо йдеться про американців?». Слова, промовлені вустами командира українських сил, жінки, виглядають черговим викликом, викликом Америці. «Як тобі результати твоєї роботи?» — показуючи на дітей у сиротинці, питає вона в американського лейтенанта, колишнього керувальника дронів. «Ці діти не були сиротами до початку війни, ви розбомбили їхні домівки». Нападів на стратегію і політику США тут удосталь, протягом усього фільму, але вони йдуть або не від американців, або від збожеволілого кіборга. Таким чином патріотизм «Смертельної зони» — в назві всього світу супротивниками Америки і затвердженні правильної позиції сили...

Попри недолугість сюжетних переходів, ліній та головної інтриги, полемічність фільму може стати певним порятунком для його подальшої долі. Це не одноденка, тут є про що поговорити. Тим паче, коли в центрі проблематики — Україна.