12:30
Вівторок, 16 Червня 2020

Як Юрій Дудь міняв Крим на Камчатку

1 984
Черговим об’єктом російського варіанту «зради» став журналіст і блогер Юрій Дудь після прем'єри нового документального фільму «Камчатка: півострів, про який забули».
Як Юрій Дудь міняв Крим на Камчатку
Як Юрій Дудь міняв Крим на Камчатку

Навіщо переглядати або читати те, що створено громадянином Росії в Росії для російської аудиторії? Може, заради українського контексту? Бо зовсім відмежуватися від зробленого в Росії не дозволяє оце саме звернення авторів до українського контексту. Хай по дотичній, хай українська тема там не основна, хай автори навіть не мають на меті порушувати україно-російські стосунки й будувати продукт на них. Слово «Україна» взагалі може не прозвучати жодного разу, але про яку державу йдеться, назагал зрозуміло. І якщо звучання це навіть не позитивне, просто нейтральне, лунає ніби між іншим, до слова — такого спікера відразу записують до «бандерівських» лав.

Черговим об`єктом російського варіанту «зради» став журналіст і блогер Юрій Дудь після прем’єри нового документального фільму «Камчатка: півострів, про який забули». Показ стартував 2 червня на ютуб-каналі «вДудь». За перший тиждень його переглянуло 7,5 мільйона глядачів.

А відповіли йому в такій собі медіагрупі «Патріот Росії». Мовляв, ліберальний проамериканський грантоїд знову критикує політику Путіна. Перша ж фраза у відповіді: «Треба було віддати витрачені на Крим гроші Камчатці  такий антиросійський лейтмотив чергової агітки».

Невже модний та популярний серед російської молодої аудиторії Юрій Дудь раптом перейнявся питаннями незаконної анексії Росією українських територій? Невже він зашифрував цю тему в своєму пізнавально-розважальному проекті? Треба було летіти дев’ять годин із Москви до Петропавловська, аби там, на фоні засніжених сопок, поставити питання руба: «Чий Крим?». Від усякого записаного до ліберального табору російського громадянина українці вимагають вписуватися ще й за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ. Це ознака українського інфантилізму. Бо своїх таких, здатних охопити подібну аудиторію й стати лідерами думок, наше суспільство ще не виростило.

Тож як громадянин України пропустити нового фільму Дудя не міг. Тому вибачився перед собою за черговий перегляд російського контенту — і почав.

Перший великий документальний проект «Колима — батьківщина нашого страху», який обговорювали і в Україні, мав усі підстави говорити про Дудя як такого собі нового Леоніда Парфьонова. Проте порівняння обмежилося лише записаними стендапами, і то — Дудь помітно намагається й тут відійти від порівняння. Йому не хочеться виглядати другим після Парфьонова та блідою копією метра інфотейменту на пострадянському просторі. Вже після «Беслан / Пам’ятай» порівнювати представників двох поколінь немає смислу.

Так, Парфьонов і Дудь на одному полі або, скажемо так, їхні території межують та іноді перетинаються. Найближча точка перетину — давній фільм про Урал «Хребет Росії» Парфьонова і свіжа «Камчатка» від Дудя. Але є в них інше спільне, помітне не очам, а вухам. Обоє, Парфьонов та Дудь, дуже обережні у своїх оцінках російського минулого та сучасності, на яку вчорашній день проєктується.

Не знаю, що робив вісім років тому Юрій Дудь. Зате відомо, що робив і де був Леонід Парфьонов — у Москві, на Болотній площі, одним зі спікерів опозиційного мітингу проти повернення Володимира Путіна у президентське крісло. Проте Парфьонов часів нинішньої україно-російської війни — журналіст, якого досі вважають російським лібералом, котрий зайняв, якщо можна так сказати, позицію публічного нейтралітету.

Він більше не критикує російську владу. Натомість у оновлених випусках «Намедни. Наша эра» або не згадує про Україну — навіть коли говорить про голод 1947-1948 років, або ледь стримує іронію, коли неможливо обійти розмови про Майдан-2004 чи україно-російські газові війни.

Щодо Юрія Дудя, то його, позірно віддаленого від політичних контекстів (якщо не вважати такими чисельні інтерв’ю, в тому числі, з російськими політиками та пропагандистами типу Дмитра Пескова), українська тема не переймала взагалі. Приклад тому — згадана вище «Колима», де, за версією Дудя, страждали в таборах лише росіяни. Розуміючи це, мене здивували звинувачення Дудя в критиці Путіна, російського режиму в цілому. І окремим, першим пунктом — копняки за вписування в геополітичні питання територіальної належності Криму

Подив був тим більшим, що протягом 110 хвилин екранного часу автор і ведучий Юрій Дудь сам закликав піднести перший келих за Росію. Потім говорив про її велич, яка найкраще відчувається на березі Тихого океану. Кричав: «Росія!», спускаючись на сноуборді. І загалом явив цілком собі патріотичний продукт. З іншого боку, було б дуже дивно, якби громадянин Росії не любив свою державу й не говорив про це публічно.

Тим не менше, Дудь справді зашиває критику центральної російської влади у формат однієї з версій «Клубу мандрівників» чи котрогось проекту Discovery Channel. Більшу частину екранного часу він рекламує, або, скажемо так, популяризує тихоокеанський камчатський серфінг й туристичний напрямок загалом. Порівнює Камчатку з Ісландією на користь першої, і з цього місця нагадує: проблема Камчатки — з регіону тікає молодь, бо він дотаційний, не розвивається. Петропавловськ потворний, незатишний, облізлий. Потім слово за слово — зринає питання Криму.

Таким чином, Юрій Дудь додає своїм пізнавальним мандрам соціально-критичного значення. Традиції тягнуться аж від кінця XVIII століття, коли дворянин Олександр Радіщев випустив свою «Подорож із Петербурга до Москви». За критику тодішньої влади, передусім кріпацтво й корупцію, що призводить до занепаду цілих регіонів, автора навіть засудили до смертної кари, замінивши потім на заслання. Хоча відзначається: революціонером Радіщев не був, просто небайдужий громадянин.

Час від часу подібні спостереження від «не революціонерів, але небайдужих» з’являлися в російському імперському, радянському та пострадянському інформаційному просторах. Свіжий приклад — проєкт Андрія Лошака на телеканалі «Дождь», який, за задумом, повторяв маршрут Радіщева й у підсумку доводив: нічого не помінялося.

«Камчатка» від Дудя розгнівала «Патріотів Росії» не тим фактом, що фільм показує тотальну безвихідь та відсутність перспектив віддаленого регіону. Вони пропустили повз вуха заяву про те, що на Камчатці журналісти почувають себе вільніше, ніж у Москві та Санкт-Петербурзі, бо сильні духом та незалежніші від Кремля. Махнули рукою на факти, що на Камчатці проблеми з інтернетом як таким і регіон відрізаний інформаційно від альтернативної телевізору інформації. Тут шалено дорогі овочі, фрукти, комуналка, тут нема медицини, тут розбиті дороги. Цього всього нема по Росії всюди, і фраза: «Москва — не Росія» зовсім не тягне на державну зраду. Так щиро вважають за межами їхньої Великої кільцевої.

Дудь розлютив тезою: краще б російській владі відмовитися від Криму на користь Камчатки. Гроші, які вливають у Кримський півострів, логічніше вливати в розвиток півострова Камчатського. І взагалі, Росії краще б заспокоїтися з геополітикою, з розширенням територій, а звернути увагу на розруху всього, що не Московська область.

Звертаю увагу тих, хто вже бачив або ще не бачив згаданий фільм. Дудь дискутує про Крим із пенсіонером, у якого на стінці – портрет Сталіна. Дідок гордий рішенням Путіна повернути Крим, бо то дурний Хрущов колись віддав «хохлам» територію. Те, що записний сталініст живе в будинку, де півстоліття не було ремонту, його не хвилює. Він просто не має грошей платити комунальне. І знімальна група «вДудь» борги по комуналці сталіністу перекрила!

Отже, жодного українофільства в «Камчатці» нема й не могло бути за визначенням. Маємо варіант «кухонного дисидентства», спадок радянських та навіть дорадянських часів. Приїзд популярного блогера офіційна влада Петропавловська сприйняла так само, як в Україні — рейди програми «Ревізор». Підтвердили розруху, пояснили, чому так, пожалілися на відтік молоді, на сумну перспективу старіння регіону. І головне: розмови про перспективу відмовитися від Криму на користь Камчатки для самого Дудя не є принциповими. Адже не він вирішує. Він та інші, кого записали до російського умовно-ліберального табору, там узагалі нічого не вирішують.

Фото: YouTube

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1984
Переглядів
Коментарі
Jakson
21:24 / 16 Червня 2020
Незрозуміло чому автор написав цю статтю. Як на мою думку Дудь як інтервюер дуже добрий. А те що автор кругом хоче привязувати Україну навіть до праці не ворожих до нас людей - насторожує.
Олександр
13:20 / 16 Червня 2020
Не розумію, навіщо автор розбирав Юрину роботу. Дудь - типовий хохол: колись давно переїхавши в РФ, наче й трохи ностальгує по історичній Батьківщині. Але ж і під триколором почувається цілком нормально, і під чинною владою. Бо ж ніколи в інтерв'ю, на які приходять ватні пи*доболи типу Кінчева, не ставить ніяких уточнюючих запитань, коли мова про політику та україно-російські відносини. Тож Юра - класичний російський ліберал, який турбує хіба що закінчених упоротих путінців.
Taras
12:47 / 16 Червня 2020
Нахрена взагалі давати огляд ролика якогось сраного дудя? Щоб він мав ще декілька тисяч переглядів з України? Щоб зрозуміти хто такі російські ліберали досить подивитися Муждабаєва.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду