Менше з тим, мене дратує бажання багатьох ЗМІ перетворити глобальне потепління на сенсацію, а то й на страшилку. Примітивізувати глобальну проблему й не озброїти аудиторію усвідомленням питання, а залякати її, а тим паче залякати фейками, а якщо реальними фактами, то хибно витлумаченими або ж із невиправдано категоричними висновками. А переважна більшість матеріалів із цієї проблеми (та й далеко не лише їз цієї) — саме в такому ключі.

От вам свіже журналістське «всепропало». Новина під заголовком «В Арктиці зафіксували максимально високу температуру в історії». От вам фрагмент із неї: «26 липня на шведському форпості Маркусвінс на південній околиці полярного кола зафіксували +34,8 градуса за Цельсієм». І далі: «Така висока температура повітря за Полярним колом була зафіксована Національною адміністрацією океанічних і атмосферних досліджень вперше в історії».

От та сама новина в іншому виданні, зокрема констатація, що «жара была зафиксирована 26 июля в небольшом шведском форпосте Маркусвинса, который расположен на южной окраине полярного круга». Зазначено, що «подобная температура оказалось рекордно высокой к северу от полярного круга» — от тільки незрозуміло, взагалі у світі чи саме у Швеції.

Інший приклад під заголовком «Глобальное потепление близко: в Арктике зафиксировали шокирующий показатель температуры», відбулося це, звісно ж, «на шведском форпосте Маркусвинс на южной окраине Полярного круга». Ще одне видання: «Рекордный показатель зафиксировал шведский форпост Маркусвинс, расположенный на южной окраине Полярного круга».

Ту саму новину можна прочитати в безлічі інших видань.

Що з усіма ними не так? Передусім важко зрозуміти, чому великій кількості українських видань, у тому числі серйозних і респектабельних, знадобилося цілих три тижні, щоби цю сенсацію оприлюднити, причому всім синхронно ці три тижні?

А ще є в усіх публікаціях одна спільна річ, яка є бездоганним індикатором того, що всю цю інформульку варто негайно викинути на смітник. Йдеться про «південну околицю Полярного кола». Полярне коло — це уявна лінія, північніше від якої (якщо це північне Полярне коло) сонце бодай одну ніч не сідає за обрій улітку й бодай один день не сходить над обрієм узимку. Тобто лінія, на північ від якої бодай одну добу влітку триває полярний день і бодай одну добу взимку — полярна ніч. Не зона полярного дня й полярної ночі, а саме лінія — така, як екватор. Так, у даному разі географічний термін «коло» не збігається з геометричним, але так уже склалося. Але це — одне з основоположних географічних понять, і що таке Полярне коло, вивчають на самому початку курсу географії в середній школі. Тож «на околиці Полярного кола» — це те саме, що «на околиці екватора». Насправді це, до речі, зовсім близько до помірних широт.

Але оця «південна околиця» гуляє дуже багатьма виданнями — таке враження, що всі ці публікації, мов від Адама та Єви, походять від одного першоджерела. Так, у багатьох виданнях наведено гіперпосилання на англомовне першоджерело. І яким же був шок, коли в англомовному тексті я побачив чітке й недвозначне «above the Arctic Circlе», тобто «за Полярним колом, на вищій широті, ніж Полярне коло», та «north of the Arctic Circlе», тобто «на північ від Полярного кола».

Аж от воно: «Оn the southern edge of the Arctic Circlе»! Як може бути «на північ» від чогось та «на південному краї» від того самого? Відповідь, мабуть, треба шукати в одній-єдиній площині: видання https://gizmodo.com/, де міститься першоджерело — це таблоїд. І гаразд, хай він хоч тричі таблоїд — якщо кожне українське видання брало інформацію саме з нього, бодай хтось міг би помітити елементарну шкільну річ? Відповідь, що напрошується, теж є єдиною: українські видання передирали зовсім не з англомовного першоджерела, а одне в одного. «Адамом та Євою» в даному разі є один недобросовісний переклад.

А ще дуже не так із усіма цими публікаціями те, що, гаразд, установлено температурний рекорд — а яким був попередній температурний максимум? Чи набагато його перевищено, чи катастрофічно? Так, у «Гізмодо» цього немає, але ж це мало би правити за ще один індикатор сумнівного джерела!

Адже чимало хто уявляє, що Заполяр'я — це вічні сніги й льоди, й тут аж раптом +34. Насправді зазирнімо до Вікіпедії. Мурманськ, Росія, розташований далеко за Полярним колом, не на околиці — а температурний максимум там становить +32,9 градуса. Норильськ, Росія, розташований ще далі на північ — рекорд спеки становить +32,2 градуси. От вам гуглівська добірка фотографій «Спека в Норильську», причому не та, рекордна. Воркута, Росія — історичний температурний максимум становить +33,8 градуса. Тромсе, Норвегія — рекордна спека становить +30,2 градуси.

Навряд чи показники шведського форпосту (до речі, який іще форпост? Може, пункт метеорологічних спостережень? Адже в першоджерелі трапляється визначення «weather station») разюче відрізнялися від наведеного ряду.

Колись іще школярем я й сам тиждень був у Заполяр'ї — в російських Кіровську та Апатитах. Це було не літо, це був кінець січня — початок лютого. На вулиці були не надто комфортні як для киянина, але й не страшні -10 градусів. Коли я повертався через Москву, в російській столиці було істотно холодніше.

Бездумне взаємне передирання сенсаціозної новини? Так, поза сумнівом. Але річ у тім, що такі роздмухування сенсацій характерні для таблоїдів і лише для них. Саме для таблоїдів характерна гонитва за сенсаціями. От тільки у країнах розвиненої медіагалузі не заведено, щоби серйозні й солідні видання передруковували інформацію з таблоїдів — якщо не йдеться про щось зовсім уже екстраординарне. Не заведено, щоб респектабельні видання вели гонитву за сенсаціями, їхня сенсаційність якщо й існує, то полягає в річищі висновків і коментарів, розтлумаченні подій, до якого ніхто інший не додумався.

У світі розвиненої демократії не заведено, щоб солідні видання аж так страждали на лайкоманію: давно встановлено, що «Файненшл Таймз» ніколи не сягне таких накладів, як якась «Дейлі Міррор», і це сприймається як даність.

Це на пострадянському просторі солідні видання женуться за популярністю таблоїдів (і тут можна довго розмірковувати про те, чи можуть олігархічні ЗМІ у принципі бути позбавленими таблоїдності — згадаймо сумнозвісні «новини для барбоса») — й Україна, на превеликий жаль, усе ще до нього належить.

А річ у тім, що гонитва за сенсаційністю й за жанром медіажахів може бути суспільно небезпечною. Таким чином можна маніпулювати суспільством, буквально дресирувати його. Бо, по-перше, привчати його до тупого, некритичного споживання всього, що напишуть у ЗМІ. Привчати до проковтування будь-якої маячні. А потім саме на цій хвилі підсовувати йому всіляких «розіп'ятих хлопчиків». По-друге, навіювати суспільству катастрофічні настрої, катастрофічні очікування і привчати його, суспільство, жити в умовах постійного страху. Невротизувати суспільство. Або прищеплювати йому інший тип невротичних реакцій — споживати інформацію відсторонено, з вимкнутими осмисленням і співпереживанням: мовляв, «катастрофа — це буденність». А по-третє, за допомогою нагнітання катастрофічних очікувань виводити з центру уваги справді значущі проблеми — мовляв, тут суцільна катастрофа насувається, світ руйнується, а ви тут про якісь, скажімо, права людини.

Фото: svidok