Один із двох «хамерманів» (гурт «Хамерман знищує віруси»), Альберт Цукренко, із 23 лютого почав вести авторську програму на «Громадському ТБ» під назвою «Альберт».

Як було сказано в анонсі, «журналіст і музикант Альберт Цукренко говорить із суспільно важливими культурними героями, які ще не стали істеблішментом в офлайні, проте набули популярності в інтернеті».

Можливо, від початку в автора чи в редакторів і були такі наміри — вивести в телевізійний ефір людей виключно з інтернету. Але дуже скоро «Альберт» став майданчиком, де почуваються комфортно й органічно буквально всі учасники. Незалежно від того, інетернетний це народ, офлайновий чи телевізійний. Тим паче, нині навіть розкручені культурні герої з офлайну мають свої платформи в мережі.

За форматом проект «Альберт» — звичайна розмова журналіста з цікавими людьми. Тобто, кажучи простіше, інтерв'ю.

Але відмінність авторської програми Альберта (Олега) Цукренка від інших аналогічних форматів у тому, що в його ефірах не буває випадкових або ж, не доведи Господи, мейнстримних гостей. Скажімо, уявити собі розмову фронтмена «ХЗВ» з Олегом Винником чи Ольгою Поляковою неможливо.

До «Альберта» потрапляють люди, які не те що «поки що не стали істеблішментом в офлайні», а ніколи цього не прагнули й, напевно, не прагнуть.

Чудово орієнтуючись у музичному та довколамузичному світі, Альберт Цукренко знає ціну всім своїм колегам. Віддаючи перевагу тим, хто ближчий до андеграунду й альтернативної музики. Або ж музикантам, які випали із процесу багато років тому, знайшовши в собі сили повернутися на сцену.

В будь-якому разі всі гості «Альберта» — люди неординарні, зі складною професійною та особистою долею й самобутньою філософією. Проте всі вони, й це ключовий критерій для добору героїв проєкту, — вільні й незалежні.

Альберт Цукренко, щоб досягти максимальної відвертості й розкутості від своїх героїв, робить свою програму на їхній території, там, де вони почуваються максимально комфортно.

У випадку EL Кравчука — це простір концерт-холу Freedom, адже саме тут, у колишньому клубі «Голлівуд», розпочинався його творчий шлях. Іван Семесюк, митець і віднедавна музикант, запросив «хамермана» до своєї майстерні. Мітя Герасимов, музикант, дав інтерв'ю в інтер'єрі цілком домашньому. Настя Шевченко, ветеранка АТО, телеведуча і співачка, взагалі прийняла Альберта Цукренка в піжамі на розкладайці, де він теж лежить на перині й подушках господині.

До речі, як на мене, цей випуск «Альберта» був максимально емоційним. Бодай тому, що співрозмовники пройшли буквально по лезу між улюбленим «ХЗВ» панком і стародавнім народним епосом. Байдуже, український він чи англійський, головні пісні про війну, точніше, про її наслідки, звучать так, як в англійській пісні, що її мовою оригіналу виконала Анастасія Шевченко.

Це балада про жінку, яка, зустрічаючи покаліченого війною чоловіка, не знає, як із ним жити далі, по війні.

У цій програмі переплелися одкровення Анастасії Шевченко про її воєнний досвід, який змінив усі жіночі фізіологічні цикли, знищивши навіть лібідо, зі спробами артикулювати враження від сучасного стану українського суспільства в контексті останніх президентських виборів.

Цей випуск радше скидався на сеанс психоаналізу. Можливо, так і було задумано, адже недарма Альберт Цукренко розмовляв із Анастасією Шевченко, лежачи на її перині в антуражі спальні.

«Альберт» завжди ламає стереотипи про своїх героїв. Хай навіть вони відомі дуже обмеженому колу.

Скажімо, хто знав, що Іван Семесюк, відомий як активний учасник мистецького руху «Жлоб-арт», активний учасник Революції гідності й автор вишиваних «бандериків», віднедавна подався в музиканти, створивши гурт «Пирятин»? Гадаю, ця сторінка його багатогранної натури мало кому відома. І саме Альберт Цукренко розгорнув її перед своїм глядачем.

Ба більше, ведучий власного проєкту на «Громадському телебаченні» показав Івана Семесюка як філософа. Котрий із погляду сучасності навіть роль президента Кучми в історії новітньої України оцінює позитивно. При цьому симпатизуючи філософії Дмитра Корчинському. Але виключно в плані риторики останнього.

На альтернативне ж запитання ведучого «Україна чи демократія?» Іван Семесюк, навіть не замислюючись, відповідає «Україна».

«Бо навіщо нам демократія, коли не буде України? Треба звести стіни будинку, а вже від нас залежить, чим ми їх наповнимо», — каже митець.

Альберт Цукренко в одній зі своїх передач зруйнував іще й стереотип про EL Кравчука як забутого секс-символа 90-х. Виявилося, що цей співак, на відміну від багатьох своїх успішних колег, давав концерти в зоні АТО. Ба більше, він, разом із Марією Максаковою, знявся в образі Мерилін Монро в проєкті Арсена Савадова «Голоси любові». Відомий митець робив його на так званій лінії розмежування в Донецькій області.

Тоді ж-таки він та Марія Максакова, учасники проєкту Арсена Савадова, що відтворив візит Мерилін Монро до американських вояків під час Корейської війни, влаштували концерт для українських солдатів. Але про це говорили виключно в мистецьких колах.

Тим часом Альберт Цукренко показав Андрія Остапенка (справжнє ім'я EL Кравчука за паспортом) не просто напівзабутим співаком, який збирається тріумфально повернутися на велику сцену після успіху в «X-Факторі». Ведучий авторської програми на «Громадському телебаченні» дав нагоду своєму героєві аргументувати це повернення як його місію. EL Кравчук у концерт-холі Freedom розповів, хто надихнув його на продовження артистичної кар'єри. Це звучить як притча, але в наш час саме притча є чи не найбільш реалістичним жанром.

Отже, каже співак у розмові з Альбертом (Олегом) Цукренком, якось він зустрів на вулиці хлопця «звідти», тобто з війни. І поділився з цим бійцем у камуфляжі сумнівами, які терзали його після повернення із фронтових концертів. Мовляв, чи маємо ми право тут, у тилу, розважатися, коли на фронті гинуть бійці.

Але цей боєць сказав річ настільки ж несподівану для співака, наскільки й надихаючу. Мовляв, саме концерти, й не лише на передовій, потрібні тим, хто захищає мир на війні. Аби ті, хто воює, бачили і знали, задля чого не пускають ворога далі сумнозвісної «лінії розмежування».

Справді, ми цього не знали.

Поява в ефірі «Альберта» Міті Герасимова, російського, чи, якщо точніше, єврейсько-татарського емігранта з Казані — це взагалі справжня сенсація, яку старанно оминули всі масові електронні ЗМІ.

Зрозуміло, що всі, кому потрібно, тобто суто музична тусовка, чудово знають і про Мітю Герасимова, і про його гурт Pushkin Klezmer band. Але для неофітів історія Міті Герасимова, кларнетиста, який переїхав до Києва 2008 року тільки тому, що його бабуся, будучи родом із нашого міста, розповідала онукові про столицю України як про найкраще місто у світі, стала справжнім одкровенням.

Клезмер-музикант Мітя Герасимов дуже старанно спілкувався з Альбертом виключно українською. І це створило правильне тло для розмови двох колег про споконвічний український мультикультуралізм, де впродовж століть співіснували різні національні культури та релігії.

Переїхавши до Києва, клезмер-музикант Мітя Герасимов побачив, що його бабуся таки мала рацію. І жодного політичного підтексту в цій еміграції на момент переїзду до столиці України в Міті Герасимова не було.

На жаль, у цьому випуску «Альберта» на «Громадському» так і не пояснили значення слова klezmer.

З одного боку, це спонукає допитливого глядача полізти до Вікіпедії, де сказано, що «клезмер — це традиційна народна музика східноєвропейських євреїв і особливий стиль її виконання».

А з іншого, термінологія, невідома більшості українських меломанів, вихованих на західній музиці, могла би відвернути їх від загадкового klezmer.

Попри все, Мітя Герасимов у розмові з Альбертом Цукренком виявився своїм і для автора програми, й для глядачів «Громадського телебачення». Бодай тому, що він, кілька років перед Революцією гідності проживши в Києві, підтримав громадянський протест проти клептократичної влади, виступивши на сцені Майдану 2013-14 років.

Нині ж Мітя Герасимов збирається через суди добитися компенсації від КМДА, що привласнила собі права на фестиваль Kyiv Klezmer Festival, завинивши йому більше ніж дві сотні тисяч гривень.

Тож Альберт Цукренко у своїй авторській програмі на «Громадському телебаченні» не лише відкриває нові імена для широкої публіки, але й намагається допомогти останнім добиватися справедливості в разі порушення їхніх прав.

А це означає ще й те, що його авторська програма на «Громадському телебаченні» сповідує давній український принцип «свій до свого по своє».

Фото: Громадське телебачення