Сьогодні, 25 травня, в Києві стартує 48-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість». За даними організаторів, цього року вони отримали до розгляду понад дві тисячі фільмів зі ста країн світу. Із них було обрано 200 стрічок — у конкурсні та позаконкурсні програми (повний перелік дивіться тут).

«Детектор медіа» традиційно розпитав українських кінознавців, які фільми та події фестивалю «Молодість» вони радять відвідати.

Володимир Войтенко, кінознавець, голова правління Української кіноакадемії:

– Я порекомендую ті стрічки, які сам хотів би побачити.

Перша — «Віта і Вірджинія» — британсько-ірландський фільм режисерки Чанії Баттон, який покажуть у дражливій програмі Sunny Bunny. Це історія роману між «королевою лондонського бомонду» й «королевою модерністської літератури». Власне літераторка — це Вірджинія Вулф, ні більше, ні менше. А королева бомонду — письменниця Віта Секвілл-Вест. Думаю, цей фільм має бути цікавим для людей, які цікавляться мистецтвом — із чого воно виростає, бо часом воно росте не так, як нам видається.

Варто також порекомендувати щось із українського кіно. На цьогорічній «Молодості» буде програма «Українські прем’єри», до якої ввійшов новий фільм Олександра Шапіро «Тут і зараз». Там грає (майже як у всіх фільмах цього режисера) Олексій Горбунов, один із моїх улюблених українських акторів, також там знялася дуже хороша акторка Алла Сергійко. Як часто буває у Шапіро, цей фільм — заглиблення в людські нутрощі: головна героїня вчить інших жити тут і зараз, проводить якісь семінари з п’ятьма групами, і зрештою не зрозуміло, кому вона допомагає — цим людям чи сама собі. Мені цікаво подивитися на це. Я вже давно не бачив, що Шапіро знімав і як, може він якось змінюється, може й ні — теж цікаво.

Третя порада — окрема програма «Переглядаючи Берґмана», до якої входить п’ять різних короткометражних стрічок різних режисерів, у тому числі й анімація. Очевидно, всі ці фільми зроблені під впливом творчості Інґмара Берґмана, це завжди цікаво. Часом у такому підході є певна несамостійність, а часом — продовження якихось геніальних, цікавих речей. Мені було би цікаво подивитися, що вийшло, бо Берґман, визнаний геній, є одним із тих режисерів, які хвилювали мене завжди, починаючи з юності. Кажуть, що одна з анімацій — гротескна сатира, хоча сам режисер був не дуже близький до таких речей, але це тим паче цікаво.

«Віта і Вірджинія»

Дар’я Бадьор, кінокритикиня, редакторка розділу «Культура» онлайн-видання «Лівий берег»:

– «Купи мені револьвер» Хуліо Ернандеса Кордона із програми Midnight Special, події якого розвиваються в постапокаліптичній Мексиці, де батько намагається захистити свою доньку. Це кіно про те, як діти раптом дорослішають у важких умовах і до якого сюрреалізму це може призвести.

Ще один фільм — «Мені байдуже, якщо історія назве нас варварами» Раду Жуде із програми «Фестиваль фестивалів». Це розмовна сатира про те, як румунське суспільство не любить говорити на складні історичні теми. За сюжетом, театральна режисерка ставить виставу про те, як румунські війська проводили етнічні чистки, в тому числі в окупованій під час Другої світової війни Одесі.

«Купи мені револьвер»

Дмитро Десятерик, кінокритик, журналіст газети «День»:

– У позаконкурсній програмі «Молодості» буде кілька легендарних класичних фільмів, які вже мають репутацію і ввійшли в усі архіви та енциклопедії. Тим, хто ще не бачив, раджу подивитися роботу Пітера Грінвея «Зет і два нулі» (програма «Століття») — одну з більш вишуканих та візуально багатих його робіт, із сильним декадентським духом, але в якій, як на мене, зміст і форма більш-менш збалансовані. Це буде корисно ще й тому, що сам режисер представлятиме свій фільм, а потім ще й даватиме майстер-клас. І щоб розмова була більш предметною, варто освіжити в пам’яті, що Грінвей робить як режисер.

Абсолютно інше враження може бути від фільму, на який варто піти, щоби подивитися на найвідомішого українського актора, який досяг успіху в Голлівуді. Я маю на увазі комедію Рона Андервуда «Міські піжони» (програма «Століття»). Вона цікава в першу чергу тим, що за роль у ній Джек Паланс (він же українець Володимир Палагнюк) отримав свій перший «Оскар». Як відомо, Джек Паланс був сином українських емігрантів, вихідців із Галичини. Він завжди грав лиходіїв і антигероїв, йому це категорично не подобалося і він навіть називав більшість своїх фільмів сміттям, а режисерів — нездарами. І ось, коли йому нарешті підвернулася роль у комедії, він зіграв такого собі 39-річного дядька, якому друзі на день народження дарують костюмований тур Диким заходом, у підсумку все це перетворюється на страшенно смішну й небезпечну авантюру.

Ще один позаконкурсний фільм — «Мені наплювати, якщо історія назве нас варварами» Раду Жуде. Один із найяскравіших фільмів знаменитої румунської нової хвилі, дуже незвичний за формою, про те, як сучасна румунська мисткиня намагається зробити вуличний спектакль за реальними подіями, коли румунські фашисти з їхніми німецькими однодумцями влаштували дикий погром під час Другої світової війни. З метою нагадати людям про жах цих подій вона влаштовує костюмовану виставу й бачить, що всі це сприймають як розвагу й жодного каяття за співучасть у цих подіях у її співвітчизниках немає. Це яскравий фільм із крутим сюжетом, він провокаційний і порушує багато важливих питань.

У міжнародному повнометражному конкурсі буде з десяток фільмів різного рівня з різних країн, більшість із них уже пройшли якісь фестивалі, мають певне визнання — «Молодість» збирає дебюти з Європи, які вже мають певний рівень. У першу чергу я би порекомендував фільм «Руйнівниця системи» Нори Фінгшайд, яка отримала на останньому Берлінському кінофестивалі приз Альфреда Бауера як стрічка, що відкриває нові перспективи кіномистецтва. У центрі сюжету — 9-річна дівчинка, абсолютно неконтрольована, агресивна, яка доводить маму до краю, й жоден притулок її не бере. Цей фільм спричинив дуже бурхливі дискусії та навіть скандали на фестивалі. Це випробування усталених педагогічних систем на міцність. Як не дивно, режисерці вдається вимикати співчуття до цієї насправді глибоко нещасної дівчини. Це така антипедагогічна поема.

Корейський «Колібрі» Кім Бора теж отримав приз на Берлінському фестивалі в молодіжній програмі. Це, по суті, автобіографія режисерки, яка описала свою юність у повісті, а потім екранізувала її. Кіно розповідає про 14-річну кореянку, яка живе в Сеулі, летить по життю, закохується у хлопців, дівчат, женеться за насолодами. Але разом із містом вона несеться до повної катастрофи. Яскравий фільм, як це часто буває в корейському кіно, він б’є по очах.

Щодо менш екзотичних сюжетів, раджу іспанську стрічку «Подорож до материної кімнати» Селії Ріко Клавеїно, який має кілька премій «Гойя» і призи на фестивалі в Сент-Себастьяні. На перший погляд, це сімейна драма про конфлікт матері й дочки: дочка хоче піти з дому, мати хоче її втримати, але в неї не виходить. Далі сюжет повертається дуже цікавим чином, бо нам показують не мандри дочки, не її дорослішання, а маму, яка лишилася сама. Мало які фільми показують нам, що відбувається з батьками після того, як від них ідуть діти. Крім того, в цій стрічці дует прекрасних акторок, маму зіграла Лола Дуеньйос, яка свого часу грала в Педро Альмадовара та Алехандро Аменабера, а дочку — Анна Кастильйо, яка й отримала одну з премій «Гойя» за цей фільм.

«Зет і два нулі»

Лєна Чиченіна, арт-оглядачка каналу «Еспресо»:

– Одразу попереджаю: смаки в мене специфічні. На всіх кінофестивалях прерогатива — це українські стрічки і, за наявністю, щось трешове. Тому я обов’язково піду на «Тут і зараз» Олександра Шапіро. Минулого разу, коли на «Молодості» показували його стрічку, публіка отримала страшенне задоволення. Мені так здалося. Хоча були люди зі слабкими нервами, які в паніці виходили із зали. Нині Шапіро знімає у стилі «так погано, що аж добре», я шанувальниця такого. Утім, якщо серйозно, то справді прикро, що цей режисер так і не розвинув той доволі цікавий підхід, який був у його найперших стрічках. Очевидно, про нього самого тепер можна знімати.

Також я би радила ходити на блоки українського короткого метру. Особливо людям, які працюють у кіноіндустрії. Дивно, але багато продюсерів не дуже добре орієнтуються в молодих кінематографістах, а серед них є дуже талановиті. Для широкої публіки такі блоки короткометражок — це можливість подивитися досить різнопланові роботи шести-семи режисерів. Щось точно сподобається. Особисто я чекаю на дві стрічки в цьому форматі — «Знебарвлена» Марини Степанської та «Звірі» Романа Волосевича.

Обов’язково піду дивитися все, що пов’язано з «Чужим». Сам фільм, фільм про фільм «Пам’ять: як з’явився Чужий» та виставку робіт художника Ганса Гігера, який цю інопланетну тварюку й вигадав.

Ну, і якщо пощастить — фільм-закриття «Рокетмен». Це байопік про Елтона Джона. У мене є передчуття, що фільм лишить приємний післясмак та надасть позитиву.

«Тут і зараз»

Ігор Грабович, кінокритик, автор видання «Детектор медіа»:

– Я раджу відвідати Національну програму, фільм «Чужий» та виставку, присвячену художнику Гігеру.

Всі ці теми й події суголосні українському сьогоденню як ніколи.

«Чужий»

Ірина Гордійчук, кінознавець:

– Я би порадила в першу чергу відвідати майстер-клас британського режисера Пітера Грінвея. Сам по собі цей чувак (як модно зараз говорити в нашій країні) надзвичайно цікавий, парадоксальний інтелектуал, художник, майстер британського кіноавангарду, який естетику підіймає вище сюжету. Це можна приймати або ні, але те, що це один із найбільш цікавих персонажів сучасного мистецтва — це точно.

Дуже цікавою є цьогорічна програма «Століття». Відвідувачі «Молодості», які цікавляться кіно, але не мають професійного стосунку до кіноіндустрії, хочуть подивитися знакові фільми. У цій програмі чотири стрічки, присвячені знаковим фігурам у кінематографі.

Також раджу програму «Спеціальні події», бо це яскраві фільми останніх фестивальних років, зокрема «Наша боротьба» Гійома Сене.

І певна картинка сучасного кіно у прихильників кіно буде.

***

Нагадаємо, 48-й Київський міжнародний фестиваль «Молодість» пройде з 25 травня по 2 червня. Стежте за подіями фестивалю на «Детекторі медіа» за тегом «Молодість».

Фото: molodist.com