Телеканал «Україна» серіалом «Кримінальний журналіст» поповнив і розширив галерею персонажів жіночої статі у кримінальних драмах українського виробництва.

Дотепер український телеглядач мав нагоду познайомитися з жінкою-слідчою в серіалі «Специ» (канал «Україна»), жінкою-судмедексперткою («Розтин покаже» на каналі ICTV), журналісткою-розслідувачкою в серіалі «Пелена» (СТБ) та жінкою-профайлером у детективі «Хто ти?». Останній демонстрували на тому ж каналі, де нині йде прем'єра 16-серійки «Кримінальний журналіст».

«Кримінальний журналіст» — рідкісний для українського телебачення випадок, коли очікування аудиторії збігаються з усіма гачками-приманками анотацій. Анотація обіцяє таке:

«“Кримінальний журналіст” — це захоплива гостросюжетна історія, що розповідає про те, як журналістка Галина (Марія Валешна) повернулася у своє рідне місто після довгих років відсутності. Разом з Галиною приїхала її дочка Даша (Анна Адамович), студентка першого курсу інституту журналістики. По приїзду Галина влаштувалася на роботу в одну з центральних газет у розділ кримінальної хроніки. І стала займатися розслідуванням загадкових вбивств і пошуком людей, зниклих без вісти. … Галину переслідує невідомий. Він час від часу надсилає їй зловісні послання і тривожить телефонними дзвінками. Натякаючи на щось давнє і дуже страшне. Її переслідувач частково має рацію. Тому що Галина вже більше 20 років зберігає певну таємницю. Секрет якої відкриється глядачеві тільки в останній серії детективної мелодрами “Кримінальний журналіст”!».

Поки що не знаю, що буде в останній серії, але перші вісім цілком відповідають опису.

Справді, в зав'язці серіалу журналістка Галина Котляренко з дочкою переїжджають до рідного міста зі столиці, щоби доглядати хвору матір. Можливі запитання глядача до її матеріального становища (простора квартира, крута машина тощо) знімаються кількома репліками героїні, мовляв, продала у столиці квартиру, купивши у провінції набагато більшу. Ну й, мабуть, машину на залишок.

Пояснювати ж, із якої саме столиці повернулася журналістка в рідну провінцію, коли на екрані пропливають, щоправда, дуже замасковані краєвиди Києва, в яких важко не впізнати Оболонську набережну чи Патріарший Собор Воскресіння Христового УГКЦ на Лівобережній, ніхто не збирається.

Може, Київ для московських акторів Марії Валешної, Іллі Носкова чи Олександра Пашкова, які за традицією наших «гібридних» (як війна та «Євробачення») серіалів грають головні ролі, — це й є глибока провінція порівняно з Москвою чи Пітером? Якщо так, то все логічно.

Просто шкода Києва, розкішні краєвиди якого могли би дуже прикрасити пейзажі, на тлі яких відбувається дія «Кримінального журналіста» на телеканалі «Україна». От чесно, я не розумію, навіщо, знімаючи серіали на два ринки, треба максимально ретельно приховувати місце дії чи бодай зйомок? Невже російських телебонз аж так лякають будь-які натяки на те, що серіал знімався в Україні та ще й за українські гроші?

Хоча українських акторів у «Кримінальному журналісті» теж не бракує. Лілія Ребрик, Сергій Сипливий, Олександр Попов, Станіслав Боклан, Інна Приходько та інші почуваються в цій кримінальній драмі досить упевнено. Тим паче, його творці пішли на «неймовірні жертви», таки позначивши деякі локації фільму українською мовою: «Головне слідче управління» та «Редакція газети “Регіональний спостерігач”».

Номерні знаки на транспортних засобах, утім, як і в більшості подібних серіалів, не мають жодного стосунку до реальності.

Здається, на цьому претензії до «Кримінального журналіста» можна було б вичерпати, якщо не помічати, звісно ж, російського походження сценариста Олександра Другова та режисера Ігоря Москвітіна, в доробку якого серіали «Агент національної безпеки» з Михайлом Пореченковим та «Вулиці розбитих ліхтарів».

Тобто в черговій кримінальній драмі на каналі «Україна», як завжди на комерційних каналах, усе на місці — російська мова, російські сценаристи з режисерами й російські актори в головних ролях.

Але при всьому цьому чотири історії, показані впродовж перших восьми серій (дві серії — одна детективна історія), тішать динамічними сюжетами, жоден із яких ніде не провисає й не гальмує.

Ще більше тішить образ головної героїні — «кримінальної журналістки» Галини Котляренко. Він для українського та й російського глядача досить новаторський. Передусім тому, що поєднує риси азартної нишпорки, яка пхає свого носа в чоловічі справи, і, сказати б, жінки «зі складною долею», типовою для мелодраматичних історій. Проте Галина Котляренко належить іще до одного поширеного в серіалах типажу «селфмейдвумен», тобто жінки успішної, котра досягла всього в своєму житті виключно власними зусиллями.

Така багатогранність образу дає змогу сценаристам показувати героїню Марії Валешної в різних проявах її натури — від істеричності в екстремальних ситуаціях до зверхності щодо деяких колег у трудових буднях. Усі ці прояви, будучи вмотивованим чи то конкретними обставинами конкретної справи, чи то особистими проблемами або ж загадковим минулим, не викликають сумніву в органічності поведінки героїні.

Галина Котляренко може бути пластичною, як кішка, добиваючись свого від слідчого, але все це — виключно задля успіху суспільно важливої справи. А може, навпаки, перти напролом, якщо йдеться про порятунок людини, а надто ж дитини.

Якщо чесно, повірити, що в Україні, та й будь-де на просторах колишнього СРСР, можлива діяльність журналіста, який не просто пише про кримінал, «творчо опрацьовуючи» оперативні поліцейські зведення, а сам веде кримінальне розслідування, неможливо.

Проте герої «Кримінального журналіста» явно живуть не в нашому сьогоденні, а в ідеальному світі. Де поліція не стежить за журналістами-розслідувачами, аби вони не нарили компромату на політиків чи, не доведи господи, на самих поліціянтів, а бере «під козирьок», коли аматор приносить до відділку голову вбивці. Щиро при цьому дякуючи за плідну співпрацю.

Але ж цей примарний серіальний світ задля того і створено — аби глядач бодай на дві години одного вечора відволікся від того самого сьогодення, де менти хапають невинних і беруть хабарі, а журналісти заробляють у міру власних талантів та зіпсутості.

За це ми й любимо кримінальні серіали. Тим паче, якщо в детективну інтригу майстерно вплетено мелодраматичну складову. Попри впевненість відомого автора українського «кримінального чтива» та послідовного оглядача цього жанру Андрія Кокотюхи, що романтична лінія в детективі лише заважає, «Кримінальному журналісту» особисті перипетії героїні аж ніяк не заважають розвитку кримінальних сюжетів. Тим самим залучаючи до його перегляду ширшу жіночу аудиторію, не лише із шанувальниць детективного жанру.

Всі кримінальні історії цього серіалу суворо вертикальні. Натомість особиста драма героїні — наскрізно-горизонтальна. Вона пов'язана із таємницею минулого, на яку натякає флешбек із першої двосерійної історії — коли Галина з дочкою приїжджають у мальовниче місце на пікнік, у її пам'яті вигулькує епізод, де юна дівчина зіштовхує зі скелі якогось хлопця. Героїня просить дочку поїхати в інше місце для відпочинку, нічого не сказавши тій про причину свого рішення.

Галині на цей момент ніколи рефлексувати, адже від її рішучості й наполегливості залежить доля маленького хлопчика, якого викрав біологічний батько. Погрожуючи його вбити.

Поява в житті кримінальної журналістки колишнього однокласника Єгора наштовхує глядача на думку, що він, залицяючись до Галини, має на увазі щось інше, адже це людина — з її шкільного минулого, а героїня отримує листи, де її наполегливо просять згадати, що трапилося 20 років тому.

Так само змушує замислитися над тим, що сталося з Галиною тоді, й історія з її дочкою Дашею. Остання завдяки другові-студенту знайшла, як їм обом здавалося, родичів свого загиблого в Німеччині ще до її народження батька-художника. Коли ж виявляється, що цю історію її мати просто вигадала, аби заспокоїти дочку, Галині доводиться щось пояснювати Даші —  першокурсниці журфаку. Й вона не знаходить нічого ліпшого, ніж сказати: «Ти з ним точно ніколи не зустрінешся».

На цій підставі глядач доходить висновку, що юнак і дівчина на скелі в першому флешбеці — то таки сама Галина й, мабуть, батько її дочки.

Горизонтальна лінія серіалу, до речі, не настільки вже й нереалістична, як могло би здатися цинічному глядачеві. Це я з власного досвіду пошуків біологічного батька скажу.

Вертикальні ж історії «Кримінального журналіста» розвиваються в хорошому темпі, ніяк не заважаючи героїні періодично згадувати минуле чи будувати стосунки з чоловіками в часі теперішньому.

Героїня Марії Валешної розкриває таємницю спершу зникнення, потім — нібито загибелі, згодом воскресіння й таки вбивства бізнесмена на полюванні.

Далі їй доводиться практично самотужки знешкодити банду рейдерів, від яких ховався юрист (Станіслав Боклан), прикинувшись самогубцем.

Зрештою, вона вступає в нерівний бій із маніяком, що вбиває жінок-журналістів, звісно ж, вийшовши з нього переможницею.

І все це — аби довести самій собі й слідчому Захарову (Ілля Носков), що жінки вміють не лише маніпулювати чоловіками, готувати їжу, виховувати дітей і доглядати батьків, у проміжку опрацьовуючи прес-релізи, а й на власний ризик розслідувати небезпечні справи.

Фото: tv.ua