Нова українська романтична комедія починається з не дуже романтичної, сказав би — занадто реалістичної еротичної сцени. Вона стоїть перед титрами й після неї візуалізації статевого акту у фільмі вже не буде. Еротики, жартів довкола сексу на межі фолу, красивого жіночого тіла й ексклюзивної білизни чимало. Є діалоги про «клітор» і «кінчати». Проте виглядає і звучить це все без жодної вульгарності. Втім, усе одно знайдуться обурені, але кіно не для них. Хоча — про них, консерваторів, для яких секс називається подружнім обов'язком, і виконується цей обов'язок до народження першої дитини. Якщо бути зовсім точним: про перевиховання консерваторів, перетворення їх на сучасних, позбавлених комплексів людей. Для яких не червоніти при слові «секс» — уже виклик. Із 20 грудня в широкому прокаті — стрічка Ольги Ряшиної «Секс і нічого особистого».

Той, кому не ліньки витратити трошки часу, дізнається: команда пропонує на глядацький суд адаптацію канадського формату My Awkward Sexual Adventure, зроблену Сергієм Притулою за участю його групи «Вар'яти-шоу». Також дещо збентежить інформація, що в оригіналі гумор був по-чоловічому жорсткуватий, і Ольга Ряшина не лише пом'якшувала його, а й додавала жіночу точку зору.

Що це означає, можна лише здогадуватися. Моя версія — в Україні аж надто зациклені на так званих «жіночих форматах» і пошуках особливої, жіночої точки зору на речі, тенденції та явища, які цього не потребують. Ніде не чути, щоби чоловіки, скажімо так, «огрубляли» по-жіночому пом'якшений гумор. Тобто в наших реаліях прагнення досягти унісексу все одно заграє із жіночими точками зору, ігноруючи чоловічі.

«Секс і нічого особистого» — не перша комедія, адаптована за іноземним лекалом. Прокляті естетами й підтримані двомастами сімдесятьма шістьма тисячами українців «Свінгери» (третє місце за результатами прокату-2018 серед українських стрічок) — теж переспів, із латвійського формату. Фільм «Скажене весілля», абсолютний лідер прокату, запозичив ідею із французької стрічки, яка українському глядачеві відома під назвою «Божевільне весілля» (оригінальна назва — «Чим ви всі прогнівили Бога?»). При бажанні можна навести ще прикладів. Та всі вони засвідчать цілком справедливе бажання продюсерів уникнути ризиків уже на стадії підготовки сценарію. Набагато простіше взяти за основу вже перевірену історію. Й кинути зусилля на шліфування під упізнавані вітчизняним глядачем реалії. Оригінальних історій у нас або не хочуть брати, або не вміють продавати, або два в одному. Що не зовсім комфортно авторам, проте це цілком зрозуміла складова процесу зростання індустрії.

Несподіванка — зміна дати релізу. Запустивши знімальний процес рік тому, творці заявили про вихід «Сексу…» під День Святого Валентина в 2019-му. Забігаючи наперед, зазначу — діалоги навіть не намагалися переозвучити чи якось нейтралізувати бекґраунд Дня Закоханих у фільмі, який виходить за одинадцять днів до Нового року. Проте це помітно лише тим, хто стежив за процесом.

Цікаво інше: сам факт зсуву релізу. Він підтверджує не раз і не два озвучену тенденцію — українські стрічки починають конкурувати між собою, виходячи на битву за свого глядача, а не за глядача якоїсь «Красуні на всю голову» чи, скажімо, «Аквамена». Битва бокс-офісів тим цікавіша, що в бій ідуть лише комедії з відносно невеликими бюджетами. Якщо минулого року на цьому полі одноосібно гарував Дзідзьо, рік теперішній потіснив його не лише згаданими «Свінгерами», а й комедіями різного плану. Поруч із «Дзідзьо. Перший раз» та «Скаженим весіллям» — соціальна «Герой мого часу» й авантюрна «Шляхетні волоцюги». А друга половина грудня вивела на поле одразу три. Крім «Сексу й нічого особистого» — «Я, ти, він, вона» від «Кварталу'95» та різдвяні «Пригоди S. Миколая» від Семена Горова. А почне сезон українського кіно — 2019 Аркадій Непиталюк та його «Одинадцять дітей із Моршина». Тож продюсери «Сексу…», ймовірно, вирішили не відтягувати зустрічі з глядачем, а навпаки — прискорити, коли вже пішла така вдячна для комедій хвиля.

Тепер — до власне розказаної й показаної історії. Підлаштування сюжету під Валентинів день та Прага як місто, куди герой хоче повезти наречену і яке стає місцем його переродження, цілком відповідає романтичному духу. Але це — поверхня. Стрічка являє собою не лише комедію, насичену скетчами й гегами довкола сексу, а передусім — серйозну розповідь про дорослішання нашого інфантильного сучасника. Сексуальна освіта, за якою він приїхав до Праги, одного з найліберальніших мегаполісів Східної Європи, лише привід для набуття досвіду не сексуального, а більше життєвого.

Тут майже немає зайвого й недоречного і все — не просто так. Прага як символ романтики, вічного свята й свободи. Львів — як протилежний бік, оплот консерватизму й деспотизму матерів. Котрі домінують над дітьми, особливо чоловічої статі, навіть, здається, після смерті. Схожу тему вже двічі бачили у фільмах від Дзідзьо: ним мама крутить на відстані, по телефону чи скайпу, і її голос для героя дорівнює гніву Божому.

Галицька мама негативно впливає й на Сергія Руденка, звичайного офісного черв'яка-бухгалтера у краватці й джемпері. Його грає Роман Луцький, і фільм сприймається бенефісом актора. Зміну персонажа показано візуально, передусім — через зміну одягу. Ось він зранку приносить каву в ліжко подрузі, й консервативний джемпер додає молодій людині років. Дівчина обзиває його нулем у сексі, відмовляється летіти з ним до Праги. Пригнічений невдаха мандрує сам, знайомиться зі стриптизеркою-українкою й залишається без штанів, ставши жертвою волоцюг-мародерів. На ранок одягає рожеві, жіночі, і його можна прийняти за новонародженого.

За якійсь час Сергій уже в екстремальному чорному латексі, придатному для садомазопрактик, і знову гасає в ньому, опинившись у дурній ситуації. Проте епізод, за задумом — комедійний, із якогось моменту таким не сприймається. Дозволивши собі постати в такому вигляді, наш герой переступає червону лінію, яку сам для себе накреслив. Після того Сергій уже не буде таким, як раніше.

Фінал — упевнений у собі мачо зовсім не політкоректно посилає начальницю й показує середній палець, уже не боячись образити жінку. Автори, своєю чергою, не бояться звинувачень у сексизмі на свою адресу й адресу героя. Навпаки, Сергій не раз принижений жінками, котрі вважають себе вищими та успішнішими за нього. Натомість Діана (дебют Анжеліки Ніколаєвої), представниця міського соціального дна, рядова секс-бізнесу, але все ж не повія, виявляється шляхетнішою за показаних стервозних дівиць із замашками аристократок. І вона далека від бажання принизити будь-кого, адже її саму принижує так званий господар багато разів.

У зв'язку з цим — несподіваний політичний момент. Розпорядник стриптиз-клубу, де працює Діана, — росіянин. Із ним неможливо ні про що домовитися, аж поки Сергій не дає йому 50 євро. Після чого російський бандит промовляє гасло: «Слава Україні!» під сміх та оплески в  залі.

У підсумку сценарна група на чолі із Сергієм Притулою внесла в незнайомий українцям канадський оригінал чимало особистого. Не лише для себе, а й загалом для української аудиторії. Бо серед глядачів напевне будуть молоді люди, які тривалий час мали не того партнера в житті та ліжку, намагалися й досі намагаються вийти з-під впливу деспотичних матерів, мріють займатися тим, до чого лежить душа. Чи бодай потрапити в романтичну пригоду із хорошим для себе кінцем. А ще — вільно жартувати на теми сексу й не діставати за це ляпасів і звинувачень у непристойності чи сексизмі.