Авторських ютуб-шоу українських журналістів більшає. Зазвичай, коли виходить нове, його аналіз починають із порівняння з російським відеоблогером Юрієм Дудем, якого заведено вважати батьком жанру. Робити це з ютуб-шоу Наталії Влащенко немає сенсу. Ні Юрія Дудя, ні справжніх винахідників формату авторського ютуб-шоу ще не існувало на світі, коли Наталія Влащенко вже була в українській журналістиці. І була в ній точнісінько такою, як у програмі «Vласть vs Vлащенко».

Намір розвивати власний інтерв’юерський бренд поза брендом телеканалу ZIK, де також виходять її авторські програми, Наталія розкрила в серпні. Відтоді вийшло чотири випуски шоу: з екс-регіоналкою Інною Богословською, депутатом від партії Ляшка Ігорем Мосійчуком, російською співачкою Марією Максаковою та колишнім соратником Ющенка Романом Безсмертним. Авторка анонсувала, що на глядачів чекає не просто розмова, а откровения.

Відвертощі, тобто речі, яких ці герої не озвучують на кожному кроці, у програмі подекуди трапляються. Одкровення — так, щоб подивитися й побачити героя по-новому, — поки що ні.

Троє з чотирьох героїв перших випусків теж навряд чи чимось здивували Влащенко: це її старі знайомі. Перш ніж прийти на ZIK, Наталія вела щоденну розмовну програму «Люди. Hard Talk» на каналі «112». Роман Безсмертний був героєм цієї програми 1 листопада 2014 року, 9 січня і 9 липня 2016 року, 6 січня і 20 листопада 2017 року. Інна Богословська — 5 жовтня 2014 року, 21 березня і 14 листопада 2015 року, 24 грудня 2016 року. Ігор Мосійчук — 9 квітня 2015 року, 7 лютого, 16 грудня і 17 квітня 2016 року.

Ці цифри слід сприймати в контексті: за три роки вийшла майже тисяча випусків програми, й Мосійчук, Безсмертний та Богословська не були рекордсменами з кількості ефірів. Та все ж Наталя Влащенко зустрічалася з цими трьома частіше, ніж ми ходимо на пиво з друзями дитинства.

На ZIKу, куди Наталія перейшла в лютому 2017 року, ці зустрічі тривали. Мосійчук був героєм програми «Hard з Влащенко» 22 квітня і 28 серпня 2017-го. Богословська — 28 березня і 13 травня 2017-го. Безсмертний — 29 квітня, 24 серпня 2017-го і 5 лютого 2018-го. Його також можна було побачити у студії «Спецпроекту» 30 березня, 27 квітня і 25 травня 2018 року з іншими гостями.

Випадає з цієї картини лише Максакова. Але не зовсім: 28 травня 2017 року росіянка була героїнею програми «Перші другі». Зрозуміло, що «Vласть» у назві програми не значить, що всі герої належатимуть до влади безпосередньо (натомість вони згадують про те, як дотикалися до влади в різних ситуаціях). Максакова до 2016 року була депутаткою від путінської партії «Единая Россия».

Подружки на кухні

В усіх порадниках для ютуб-інтерв'юерів на чільному місці написано: монтаж, монтаж і ще раз монтаж. Якщо не монтувати, глядач утече. Команда «Vласть vs Vлащенко» зробила хід конем: змонтувала дві окремі розмови. Одна відбувається у студії, інша — на кухні у квартирі Богословської, за пляшкою вина. Мовляв, одна про роботу, інша про особисте. У виконанні Наталії Влащенко це значить, що перша просто панібратська, друга — панібратська й вальяжна.

Найкраща ідея творців формату «Vласть vs Vлащенко» — виводити на екран титри, з яких глядач може отримати трохи бекґраунду до того, що каже герой. Без цих титрів Богословська, яка з перших хвилин розмови почала сипати незнайомими глядачам прізвищами із харківського минулого, розлякала б усіх глядачів. Але й титри не змінюють того факту, що початок першого випуску програми — це спогади про події двадцятирічної давнини, які не дають відповіді на питання «чому Богословська актуальна?» Тільки хвилин за двадцять, коли заходиться про Пінчука («Витеньку») і Фірташа, мила розмова двох подружок стає корисною.

Звертаючись до Богословської на «ти», Влащенко ставить їй запитання, які важко назвати гострими хоча б тому, що вони не викликають у героїні дискомфорту. Досвідчена інтерв'юерка мучиться формулюванням: «А, ну, как ты его можешь охарактеризовать вообще, ведь он такой ни на кого не похожий человек, начиная с его внешнего вида и заканчивая его проявлениями — такой очень своеобразный человек, как будто сделанный из искусственного волокна?». Богословська тут виглядає більш підготовленою до розмови й терпляче відповідає на запитання, в тому числі на ті, на які вже відповідала раніше. Наприклад, про те, коли подруга Інна вийшла заміж, Наталія Влащенко вже чула чотири роки тому. Може, забула?

Перший струс глядачі отримують, коли Богословська всерйоз починає говорити про свій майбутній президентський термін, до кінця якого не заводитиме стосунків із чоловіками. Відбувається це в кухонній частині програми, й подруга Наташа, замість по-дружньому спитати «Інно, ти серйозно?», вислуховує її фантазії майже мовчки.

До теми президентства ведуча вертається під кінець, запитавши співрозмовницю, звідки вона візьме десятки мільйонів на виборчу кампанію. Та відповідає, що нещодавно заробила сто тисяч на книжках. Проте й цього разу Влащенко не отримує однозначної відповіді — тема губиться у спогадах Богословської про те, як її обманули «інвестори» кампанії партії «Віче».

Другий струс — нелицемірна характеристика, яку дає Богословська Януковичу. Обговорюючи екс-можновладців — Валерія Хорошковського, Пінчука та інших, — вона просто розсипається в компліментах. Натомість про Януковича говорить критично, але не зневажливо, й пояснює своє розуміння мотивів, які довели «сильного організатора» до народного повстання і втечі. Прямолінійна розмова про Януковича разюче контрастує з частиною про Тимошенко — Богословська уникає оцінок, перестрибує на інші теми і врешті-решт не каже нічого. Хоча в інших студіях з іншими інтерв'юерами вона говорила про Юлію Володимирівну охоче й дошкульно. Не кажучи вже про те, що глядачі, яким за сорок, якщо раптом захочуть подивитися улюблену телеведучу й у Ютубі, можуть пам’ятати і справжню війну Богословської проти Тимошенко й під час перебування першої у проекті Пінчука «Команда озимого покоління», й довгий час потому.

А третій струс — це гра в асоціації в кінці програми. «С каким животным у тебя ассоциируется Порошенко?» — «Хе-хе. Гнида». Зоологічні асоціації з іншими політиками даються Богословській важко — вона болісно згадує назви тварин.

Васильків проти Іванкова

«Да, он часто бывает на всех телеэкранах страны, но вопросы, которые я буду задавать ему здесь, ему ещё никто не задавал», — стверджує ведуча у прелюдії до випуску з Ігором Мосійчуком. Що ж, перше запитання справді ексклюзивне — чи не проти Мосійчук розмовляти російською, бо «пишемо для ютуба, щоб пострадянський простір розумів». Пропозицію народний депутат відхилив, а натомість пообіцяв говорити так і сяк через раз.

Починають з обговорення бійки, яка напередодні запису відбулася між Мосійчуком та народним депутатом Сергієм Шаховим… у студії невідомого телеканалу. Якщо в першій програмі титри рятували ситуацію, то цього разу їх бракує — глядачам показують тільки дату, 16 серпня. Про те, що це був Прямий канал, хто інші люди в кадрі, що передувало сутичці, можна лише здогадуватися.

Друга лінія розмови — в автомобілі. Тут Влащенко ще звертається до Мосійчука на «ви», хоча у студії вони вже на «ти». Для розуміння цієї частини програми теж відчайдушно бракує титрів: ідеться про ще якусь бійку чи конфлікт, але яку саме? Невдовзі депутат уже каже, що «95 % історій, про які ми говоримо, не награні». Дорогою десь загубився шматок контексту, необхідний тим глядачам, які не знають подробиць скандальної біографії Мосійчука. Та й узагалі не завадило б якесь коротеньке досьє героя на початку. Наприклад, нагадати, хто такі «васильківські терористи», у справі яких Мосійчук був ув’язнений.

Без бекґраунду перегляд розмови з Мосійчуком перетворюється на напружену аналітичну роботу: з уривків фактів і натяків треба відтворити, наприклад, зв’язок між гостем Наталії Влащенко та гомосексуальністю. Мосійчук витримує атаки непохитно, як триста спартанців: його обличчя не змінюється й тоді, коли ведуча спершу згадує ім’я Олег у контексті одностатевого кохання, а потім запитує, чи обговорював він із Ляшком «цю тему». Жодних камінг-аутів не відбулося.

У частині із заголовком «ЛюдоедстVо» Влащенко в машині ставить Мосійчукові запитання, також варте дослівного цитування: «У вас же непростая биография. В ней есть много непростых моментов, так сказать, и прочее, прочее. У меня, честно говоря, когда я готовилась к интервью, поразила одна цитата. Я её процитирую, потому что она меня как-то задела. Ну, вот задела. Ну, как-то мне кажется, что это какое-то людоедство. Это по поводу вашей, так сказать, того, что вы сказали по поводу Одессы, когда там сожгли людей». Процитувавши вже видалений пост у фейсбуку Мосійчука, ведуча далі мучиться формулюванням: «Ну, вот смотрите. Вы — представитель силы, которая имеет шансы попасть в следующий парламент. Вы — говорящий о Европе и западных ценностях человек. Вы — соратник человека, который избирается на пост Президента. И вы при этом — это всё правильно, так? Ну, понимаете, для обычных граждан то, что там произошло, это, ну, трагедия. Очень много, я не помню, пятьдесят человек погибло? Конечно, ты скажешь, что это были враги, это был русский мир и так далее. Но нет же доказательств, это были люди с российскими паспортами! Чего так по-людоедски радоваться их гибели». Це тривало так довго, що незворушний Мосійчук, здається, просто втомився та під кінець почав сіпатися. Воістину hardtalk — у сенсі, що важко слухати.

Гострими можна з натяжкою вважати запитання про те, як фракція Ляшка перейшла з-під опіки Льовочкіна-Фірташа до Ахметова. Тут, можливо, варто було навести якісь докази, але ведуча голослівно ствердила це — й отримала відповідь: «Фракція перебуває під опікою Господа Бога, а Ляшко — людина українського народу». Квоту Льовочкіна у фракції Мосійчук заперечує, а коли почув: «Я слышала такую историю, что к Ахметову Ляшко привёл Виктор Андреевич Ющенко», — вирячує очі так, наче побачив чорта: «Це абсолютна дурниця». Він упевнено й без запинки відповідає на питання про олігархів, а почувши: «Кто является спонсором партии?» — вмить видає заготовку з партійної методички.

Розколоти Мосійчука й вибити з нього зізнання в тому, що Радикальну партію фінансує Ахметов, ведуча таки намагається. Але її аргументи звучать як «я чула» і «в політикумі кажуть», а отже співрозмовник може їх просто ігнорувати. Влащенко розлючена — і стрімко програє в емоційному двобої. «Это не третий класс по ораторскому мастерству! Это подмена ответа!». Хоча заради справедливості треба визнати, що й Мосійчука ця емоційна сцена розхитала — він почав підвищувати голос, закидати Влащенко «будинок в Іванкові» (цікаво, звідки він про нього знає?) та «штампи радянської журналістики». Та в сухому підсумку жодних таємниць партії не зрадив.

Сцена, в якій ведуча пропонує Мосійчукові посперечатися на ящик віскі, що Ляшко не стане Президентом, була би неприйнятною для політичного телеінтерв'ю. У вільному ютуб-форматі вона просто вульгарна — й зайвий раз засвідчує, що Наталія Влашенко почувається на політичній арені гравчинею, а не спостерігачкою.

Монтаж двох ліній розмови у другому випуску привів до дисонансу. У студії Влащенко різкішає, й розмова вже схожа на хардток. Проте останні кілька хвилин програми проходять біля будинку Мосійчука, куди машина доїхала, але глядачам будинок ані ззовні, ані зсередини не показали. Натомість ведуча з героєм усілися на колоді й меланхолійно роздивляються експонати з неоціненної (за словами Мосійчука) колекції холодної зброї. У фіналі Влащенко поводиться як людина, щаслива з того, що їй дали помацати ніж.

Я Путіна бачила

«Назло тем, кто пишет то, что вы только что говорили мне вне эфира». У цьому випуску, поки що найпопулярнішому з опублікованих, Наталія Влащенко навіть не намагається бавитись у хардток. Натомість усіляко підкреслює ексклюзивну близькість до героїні. Яку раз у раз характеризує як належну до «сливок общества» та «элиты». «Подарками он вас покорить не мог — вы женщина небедная, вы из хорошей семьи», — на радість усім бідним (=поганим) сім’ям каже Максаковій Влащенко.

Менш формальна частина розмови відбувається на лавочках біля Національної академії керівних кадрів культури й мистецтва, де працює героїня. Одна з камер знімає розмову з-за куща. Єдиний варіант пояснення цього екстравагантного режисерського рішення — спроба зімітувати приховану зйомку. Це, певно, має доповнити образ загроженої, переслідуваної втікачки. Дарма: навіть із-за куща Максакова виглядає цілком задоволеною своїм життям людиною. Пококетувавши для порядку, вона врешті зізнається, що її прийняли до «высшего общества» в Україні, та й з особистим життям у неї вже все гаразд.

Ані дискомфортних запитань, ані різких ремарок, а ні просто виявів незгоди в розмові з Максаковою Влащенко собі не дозволяє. Хоча серед сказаного росіянкою є, наприклад, апологія Суркова — мовляв, і захоплення Криму він не планував, і взагалі завжди був прогресивним і незгодним із політикою тирана. А ще олюднення Путіна — Максакова спілкувалась із російським президентом колись у минулому й запам’ятала його тільки з найкращого боку. Ця частина програми корисна для українських глядачів, які досі мають ілюзії щодо політичних поглядів росіян-перебіжчиків.

Інтерв’ю з російською співачкою проведене бездоганно — вона говорить цікаво та, здається, відверто, Влащенко знає, про що її питати. Та, напевно, Ютуб розуміє все правильно, коли по завершенні цього відео автоматично запускає наступне — програму каналу НТВ, де про особисте життя й сімейні драми Максакової розповідають різні недоброзичливці. Адже, мовляв, вас цікавить брудна білизна з Москви, то ось вам іще порція.

Обрати Максакову героїнею програми було таким самим безпрограшним рішенням для Влащенко, як для ресторанного музиканта заграти «Ах, какая женщина». Побачимо, чи разюча різниця в кількості переглядів (у 3, 5 і 10 разів більше за випуски з іншими героями) підштовхне творців програми в бік вибору російських персонажів.

Згадаймо то, не знаю що

Роман Безсмертний говорить тихо (і переважно українською), не б’є писки в прямому ефірі, не фігурує в таблоїдах… Словом, персонаж для Влащенко програшний. Випуск із Безсмертним за першу добу набрав заледве вісім тисяч переглядів, засвідчивши, що показники інтерв’ю з Максакової ще не означають успіху шоу.

Менш формальна (хоча за змістом вони цього разу однакові) лінія програми розгортається в саду Безсмертного в селі Мотижин, де колишній віце-прем’єр постає як людина з народу, від землі. Знов на початку відчутно бракує бекґраунду: простого пояснення, хто цей чоловік і чому слухати його має бути цікаво. Адже від початку розмова у студії заходить на такі абстрактні теми — революція, трансформації в суспільстві, — що не дуже обізнані з історією України минулих десятиліть глядачі вмить відпадуть. Без передмов і пояснень Влащенко просить Безсмертного прокоментувати якусь акцію, яка відбувалася невідомо коли, й він охоче говорить про те, що відомо йому та ведучій. А глядачам? Далі йдеться про ще глибші нетрі ще давнішої історії — конфлікт у штабі Ющенка 2004 року, а потім вивезення в Україну російського політика Рибкіна.

Із давноминулого переходять на нібито актуальніше — Мінські угоди. Але й тут Влащенко примудряється заговорити про те, як Безсмертний «виніс сміття з хати», не пояснюючи, що саме відбулося. Довідки до прізвищ, які називають у розмові, тут не допоможуть: потрібне словесне пояснення того, що відбулося. А так виходить: зацікавився — гугли.

Лише на середині програми заходиться про те, що пов’язує досвід Безсмертного з актуальним порядком денним українського суспільства: про Медведчука. Проте дуже скоро розмова знов повертається до абстрактніших тем на зразок юнацького кохання. Хоча, що характерно, нинішнє особисте-сімейне життя політика залишилося за кадром.

Найбільше цікавого Безсмертний говорить в останній третині програми: про Тимошенко (якій Влащенко приписала гаданий роман із Ющенком), Порошенка, Ющенка, Кучму, Луценка («Про нього часто пишуть, що він алкоголік», — сказала ведуча) та інших. Найцікавіше — у бліці, де ведуча та її співрозмовник галопом пробіглися парою десятків розмаїтих політичних тем. Аж під кінець стає зрозуміло, що перед нами — ще один потенційний кандидат у Президенти. Але на запитання про те, хто буде в його команді, Безсмертний зміг назвати лише власне прізвище.

Загалом випуск був найбільш стриманий — аж пуританський, за мірками Наталії Влащенко, — та найбільш наповнений цінною інформацію, яку, на жаль, сприймуть і розкодують тільки ті, хто цікавився українською політикою 2000-х. Кількість розважальних приколів для підтримання глядача в тонусі тут зведено до мінімуму: в останніх кадрах Безсмертний рубає дрова.

Очевидно, експерименти з форматом «Vласть vs Vлащенко» тривають. Поки що, попри монтаж, графічні примочки та заставки, цей формат мало чим відрізняється від того, що Влащенко робить на ZIKу. Ну, можливо, трохи більше динаміки, що часто проявляється в обрубуванні важливих тем, і трошки більше портретності — часто на шкоду актуальності. Вирішальний момент для програми настане, коли запаси старих друзів вичерпаються й ведучій потрібно буде брати когось менш комфортного для неї самої. Але, можливо, більш зрозумілого та цікавого аудиторії. Бо Максакових на кожну програму точно не напасешся.