Останнім часом до каналу «112 Україна» прикута особлива увага. Після переходу потужного новинного телересурсу під крило «сірого кардинала» українського політикуму Віктора Медведчука усі чекають від каналу чогось особливого. Хтось — зміцнення проросійської риторики, хтось — посилення тиску на чину владу, хтось — перетворення на передвиборчу пропагандистську машину. Спільна риса в очікуванннях і прогнозах — песимізм і тривога. Багатий досвід ЗМІ північного сусіди показує, що ідеальним інструментом для нового витка передвиборчої і просто медіа-агітації можуть слугувати великоформатні розслідування.

«112» у розслідуваннях не новачок. Там тривалий час виходив проект «Народна прокуратура», який «Детектор медіа» оцінював у рамках свого «Моніторингу журналістських розслідувань». За результатами «Нарпроки» проявили себе як міцний середнячок з фокусом на приземлену соціальну тематику. Періодичні злети й падіння свідчили, що «Народна прокуратура» не стоїть на місці і розвивається, посилено шукаючи власний ефективний формат. На жаль, бажаного результату проект не досяг, наприкінці минулого року його закрили. Тепер «112» запропонував нам новий розслідувальний продукт під назвою «Ліга корупції». Продукт принципово інший, але тільки якщо порівнювати його з «Народною прокуратурою».

Перший випуск «Ліги» авансів і сподівань, м'яко кажучи, не виправдав. 44 з гаком хвилини здивували хіба що примітивністю традиційного набору плагіату, штампів, прийомів і притягнутих за вуха тверджень. Але хоч картинка якісна, не «відео з Youtube». Уже плюс.

Проект позиціонує себе як антикорупційний. Заставку стилізовано під комікси, а «легіонерів» під супергероїв. Чи суперантигероїв? Мабуть, усе ж таки останнє. Щоб не розмінюватися на дріб'язок, першою мішенню нещадні антикорупціонери зі «112» обрали не кого-небудь, а «особистою персоною» (це цитата і, визнаю чесно, я надовго завис на цьому словосполученні) прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана. «Ліга корупції» вирішила продемонструвати глядачеві стрімке кар'єрне зростання Гройсмана від дрібного провінційного політика до очільника Кабінету Міністрів України, що нібито супроводжувалося (і супроводжується) численними скандалами, клановістю і корупційними злочинами. У професійних колах такі матеріали називають «мочилово».

Автором цього розлогого опусу виявився Владислав Сидоренко — людина доволі відома в навколорозслідувальних колах. Раніше його було помічено в «Агентах впливу» на НТН, «Знаку оклику» на ТВі (де він прославився швидше своїми трактами, ніж результатами роботи), на «Плюсах» і відеопроекті на власному YouTube-каналі. Помітно, що найбільше на автора вплинула саме «плюсівська» школа псевдосенсаційної «розслідувальної журналістики». Так, лапки невипадкові. Як і помилки та свідомі маніпуляції — все до болю знайоме. Тому не беремося аналізувати зміст випуску, нас більше цікавить його форма. А тут традиційні «плюсівські» лажі та перекручування почалися практично одразу.

По-перше, розповідь, яку видала «Ліга корупції», переважно далеко не першої свіжості. Це солянка з фактів та чуток про самого прем'єра, його рідних та наближених до нього осіб — від рідної Вінниччині до Києва. Тим, хто свого часу добув важливу інформацію, місцями подякували дрібним шрифтом або в кінцевих титрах.

Точність — не коник цього проекту. У тексті є грубі помилки — наприклад, політика Андрія Сенченка з різницею в кілька абзаців названо то заступником голови, то головою Адміністрації Президента у 2014 році. Неодноразово застосовується попсовий і неетичний прийом використання вирваних з контексту фраз «антигероя» для нібито підтвердження слів автора. Якщо розвернути дзеркало, це має приблизно такий вигляд:

Голос ЗК: Владислав Сидоренко — продажний журналіст і псевдорозслідувач.

В кадрі: Влад Сидоренко, журналіст (фраза зі стендапу): «Усі люблять гроші».

Переконливо, правда? А головне, аргументовано і повністю підтверджено, з доказовою базою. Як, наприклад, перший «сенсаційний» закид Гройсману. Сенченко розповідає, що росіяни нібито пропонували йому кількадесят мільйонів доларів за відновлення водопостачання з України в окупований Крим. Він відмовився. Росіяни заявили, що вирішать питання без нього. Незабаром Гройсман і його Кабмін готують рішення про відкриття Північно-Кримського каналу. Сенченко дзвонить Гройсману і пояснює ситуацію. Той каже: згоден, стоп, більше не буду. До чого це? Ну, ви самі знаєте. Вловили зв'язок. Росіяни, мільйони і все таке. Докази? Навіщо?

Адже потім «біля Гройсмана ЗНОВУ проявився російський слід», коли СБУ затримало за звинуваченням у шпигунстві на Москву його перекладача. Хто винен? Прем'єр винен! Вловлюєте зв'язок. Росіяни, мільйони і все такі. Ви ж розумієте.

Ще один показник рівня програми — це окремі експерти, яких використав автор. Наприклад, «незаангажований» політолог Вадим Карасьов, який фактично багато разів повторює, що Гройсман уміє грати в політичні ігри. Очевидно, більше з інтерв'ю взяти було нічого, бо останнім часом Карасьов більше запам'ятовується своїми екстравагантними нарядами під час виступів на російських ток-шоу, ніж глибиною думки. Ще один експерт — «незаангажований» колишній міністр фінансів Олександр Данилюк, в якого був особистий конфлікт із Гройсманом і який відверто жене бочку на колишнього шефа. При цьому — Господи, краще б не показували цей план — журналіст сидить перед ним і киває у картузі «троєщина-стайл». Імідж — все.

Ну, і нарешті — тада! – «незаангажований» журналіст Олександр Дубінський, який розкриває секрети фінансових можливостей прем'єра в Кабміні. Та що там Дубінський. Досить сказати, що «Лізі корупції» вдалося залучити до роботи над проектом таку потужну «незаангажовану» журналістку, як Лілія Ткачук зі «Стоп корупції», про яку «Детектор медіа» неодноразово згадував всує. Мабуть, це вона навчила автора сакраментальної для «Стопкору» фрази «Питання риторичне». «Чи знав Гройсман? Питання риторичне».

Що для «Ліги корупції» докази? Наприклад, недавно опубліковане в інтернеті «листування Гройсмана в месенджері». Шта, як сказав би класик?

Ще один дешевий прийом — приїзд великого журналіста з національного каналу у Вінницю, де він, розслідувач, з подивом дізнається, що мер у відпустці. І навіть його заступники чимось зайняті! «Невже у Вінниці стільки роботи, що їм ніколи зустрітися зі мною» - обурюється автор. Це реально? А попередні домовленості про інтерв'ю, а запити, а спроби спіймати на заходах, під роботою? Нє, нам ніколи, ми на день приїхали. Все ж таки Гройсмана розслідуємо. Це реально, автори і редактори «Ліги корупції»?

Але навіщо підготовка, навіщо копітка праця, навіщо документи, коли можна постояти над великим монітором і повозити по ньому пальцем, вдаючи, що ти щось читаєш? Зручно? Ні. Красиво? Ну, мабуть, режисер так вирішив.

Або ще один вдалий прийом — спілкуватися зі співрозмовником іншою мовою. Це завжди викликає довіру і сприяє діалогу. Як і «охайний» вигляд журналіста, який аж у Вінницю з Києва приїхав і забув перевдягнутися!

Але грець з ним, з тим одягом, скажете ви. Що Гройсман, антигерой розслідування? Що він на все це сказав? Ну, нічого. Йому «Ліга» відправила запит. Чекає на відповідь. Самі розумієте, спіймати десь прем'єра нереально. Якщо хтось зловить — ми використаємо відео і підпишемо дрібним шрифтом, чиє воно. Буде сенсація!

Ну що вам сказати... Потенціал для росту, звичайно є, бо коли починаєш з нуля, навіть 1 відсоток перетворюється на 100-відсоткове зростання.

Висновок однозначний. Перша проба «Ліги корупції» — це дно. Але ми не покинемо проект у біді і будемо відстежувати його прогрес у рамках нашого «Моніторингу журналістських розслідувань».