«Детектор медіа» публікує два відгуки на один фільм — від популярного письменника та кіносценариста Андрія Кокотюхи та кінокритика Ярослава Підгори-Гвяздовського. Незважаючи на те, що автори належать до двох протилежних «таборів» у незгасимій дискусії щодо українського масового кіно й кожен з них іронізує з представників іншого «табору», їхні оцінки нової картини в цілому сходяться. Але дивляться при цьому автори на картину з різних позицій.

30 серпня в український прокат вийшов український пригодницький і науково-фантастичний фільм «Бобот, або енергія всесвіту».

Амбіційні плани режисера Максима Ксьонди, заявка на новаторські спецефекти та великі сподіваннях дистриб’ютора, що випустив фільм аж на 166 екранах одночасно, – зробили стрічку центром обговорення.

Але здається більш суперечливого фільму цього року ще не було. І піду на такий ризик, назву «Бобота» найбільшим розчаруванням, а все – через найбільші очікування. Історія про хлопця, що зустрічає дивного професора, живу трансформаторну будку і її ворогів – цивілізацію сміттярів, заплутує не на жарт, примушуючи задавати чисельні питання на кшталт «що відбувається?», але так і не отримати жодної відповіді…

Останній трейлер «Бобота», випущений за тиждень до старту фільму, є чи не найкращим витвором українського кліпового кінопромоушну, і направду наповнював по вінця надією на якісну відповідь західним аналогам. Трохи випереджаючи події, скажу, що на прес-конференції в кінотеатрі «Сінема-Сіті» заступник голови Держкіно Сергій Неретін, сказав про фільм: «Ми задоволені результатом». А представник компанії-спонсора і поготів назвала «Бобота» «кіношедевром». Так само високо і позитивно відгукнувся про свій витвір і продюсер Олексій Москаленко.

Треба зазначити – 100 хвилин екранного часу засвідчили величезну працю, докладену до творення стрічки, а саме творення тривало три роки. 20 мільйонів витрачених державних і приватних гривень видно неозброєним оком. Дуже ймовірно, що більшість грошей пішла на спецефекти, які і правда виявилися ефектними (даруйте за каламбур).

Діти – ось важливий позитив фільму: персонажі дітей були дуже органічними. В першій половині фільму мова йде про… табори бойскаутів та пластунів. Чому таборів два і чим пластуни відрізняються від скаутів невідомо – навіть на прес-конференції продюсер казав, що в Україні є пластуни, і це єдина скаутська організація в країні.

Характерно, що незважаючи на дорослий бюджет «Бобота», складений наполовину з коштів Держкіно, фільм є дитячим. Його знімала людина, в якій досі живе дитина всередині – так часом кидається в очі безпосередність, мрійливість, фантазія, й одночасно невміння логічно це все переказати, щоб мрії й прагнення зрозуміли всі навколо.

Дитячі епізоди направду досконалі: гра у волейбол на початку, мандри по лісу і, головне, діалоги хлопців про кумедно-страшні історій і правдиво-неправдиві випадки з життя виглядають живими, захопливо знятими і повними енергії.

Але в момент переходу від класичних «пригод Петрова-Васічкіна» до новітніх «ні на що не схожих історій» і відбувається втрата розуміння, а що ж відбувається на екрані. «Я в теме, спрашивайте, что вы не поняли», – сказав режисер на прес-конференції, але ж широкий глядач не матиме такої можливості під час сеансу.

На прес-конференції продюсер поскаржився, що у випадку з «Боботом» було замало 800 тисяч доларів – комп’ютерні спецефекти коштують дорого. Та проблема стрічки Максима Ксьонди якраз не в ефектах. «Бобот» продовжив історію зі «Сторожовою заставою» – фільмом, у якому комп’ютерна графіка була настільки ж чудовою, наскільки жахливою сценарно-художня частина, незважаючи на правила кіно і вимоги чітко викласти історію.

В картині відчувалася жага розказувати і показувати цікаво, нестандартно і з максимальною напругою інтриги. Та не виходило зробити бодай елементарних кроків – пояснити словом чи кадром, чому хлопець під час першої зустрічі з Боботом не виявив ані найменшого здивування, жаху чи захоплення, невже він щодня бачить, як ходять трансформатори? Чому професор кілька разів падав непритомний? Що за енергетичне ядро на підземному космічному кораблі сміттярів, яке так схоже на ядро Землі?..

Заходячи на територію пригодницького жанру й особливо фантастики, важливо умовно кажучи не переходити у стратосферу, де вже й повітря з тяжінням малувато.

Чи вдасться це режисерові в наступному фільмі? Максим Ксьонда от-от має запустити фільм «Танк», який так само анонсують як надію вітчизняного масового кіно, повну молодечого завзяття.